Радомишль — місто нашої пам’яті. Чим літописне місто славиться на всю Україну і завдяки чому відоме далеко за межами нашої країни? Звичайно ж, завдяки місцевому пиву! Пиво – найвідоміший бренд міста, продукція Першої приватної броварні в наші часи відома всій Європі, гідно конкурує з найвідомішими сортами пива вітчизняного виробництва. Це надзвичайно тішить самолюбство городян. Без радомишльського пива неможливо уявити старий добрий Радомишль, столицю дитинства і юності тисячів радомишлян. У буремні 1970 – 1990 роки — час цікавий та незвичайний. Влаштуватися торгувати пивом було набагато важче, ніж в наші часи місцевим красуням потрапити на республіканський конкурс краси. На той час — дуже прибутковий торгівельний бізнес. Кухоль якісного радомишльського пива коштував смішну ціну — 24 копійки. Продавчині пива махлювали на недоливах і пивній піні — матеріально забезпечували себе, дітей і близьких.
вівторок, 18 листопада 2025 р.
вівторок, 30 вересня 2025 р.
РЕКОНСТРУКЦІЯ РЕЗИДЕНЦІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИХ МИТРОПОЛИТІВ У РАДОМИСЛІ
«У XVIII столітті Київська унійна митрополича єпархія стала центром тяжіння для унійної церкви всієї України. 1749 року до складу Київської митрополичої єпархії входив 21 деканат з 361 церквою (Радомиський деканат мав 43 церкви).
1752 р. Київська митрополича єпархія налічувала 824 церкви. Тож не дивно, що в середині XVIII століття уніатські митрополити засновують осідок митрополії в Радомислі, за 100 верст від Києва, який належав Росії. У другій половині XVIII ст. Радомисль стає місцем постійного перебування митрополитів, перетворюється на престольне місто української церкви.»
(Сайт Київської архиєпархії УГКЦ)
пʼятниця, 15 серпня 2025 р.
СУВОРЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У МИНУЛОМУ
Працюючи невтомно, батьки залучали до домашньої роботи дітей, передавали і прищеплювали їм любов до праці. Жили ми просто, як і всі в той післявоєнний час. Кажуть, що то були тяжкі роки. Та я знаходився у тому віці, коли все навкруги гарне й радісне. В молодості легко бути щасливим. У дітлахів був високий рівень свободи, та нам здавалося, що виховувалися ми у суворому спартанському дусі. Я знав багатьох хороших хлопців, які робили погані справи. З друзями розбивали шибки у вікнах сусідів і лазили по яблука та полуницю. Свою порцію виховання я все-таки отримував.