Минув той час, коли в місті фотографів називали Граф фото. У той дореволюційний час фотографія тільки почала свій розвиток. Місцевих фотографів життя витиснуло із шикарного фотоательє в маленьку комірчину. Фотографи із артистичної фігури перетворилися в громадського ремісника в нудній системі побуткомбінату. Він був створений у січні 1961 року на базі виділених цехів з райпромкомбінату і мав майстерні пошиву чоловічого та жіночого одягу, пошиву і ремонту взуття, виготовлення і ремонту меблів, слюсарних робіт, ремонту електричних приладів та електромоторів, фотографію. Деякий час робітники комбінату працювали в тісних і напівосвітлених кімнатах, де панував антисанітарний стан.
У 1967 році
промкомбінат побудував два двоповерхові виробничі будинки площею 600 квадратних
метрів з гарним освітленням та водяним опаленням. Замість звичайних фотоцехів і
майстерні пошиву одягу відкриті ательє мод та фотоательє, яке знаходилося на другому поверсі.
Виготовлення якісної фотографії – творчий і складний хімічний процес. Тому фотографами в радомишльському
фотоательє працювали одиниці. В фотоательє знаходився старовинний фотоапарат,
на трьох дерев’яних ногах. Тоді був постановочний спосіб зйомки. Фотограф
виставляв світло, витримки на фотоапараті були довгі. Потрібно було стояти
непорушно кілька хвилин.
Нинішнє молоде
покоління, мабуть, ніколи не зрозуміє, як колись цінувалася фотографія.
Відвідувачі, як на свято, одягалися в найкращий одяг, для цього виділявся окремий день. Як тоді казали, йшли
«зніматися на карточку», на портрет, робили групову фотографію, сімейне фото.
Урочиста і загадкова атмосфера. Люди,
які живуть простим життям, завжди радіють дрібницям. Як би людина уважно не
дивилася на себе в дзеркало, не зможе помітити того, що може вихопити фотограф
за одну мить. Радомишляни любили фотографуватися, а фотограф стояв ніби в
стороні.
У 60-90-х роках в
Радомишлі в фотоательє побуткомбінату працювали фотографами Яків Фрідман, Борис
Олександрович Подковинський, Василь Кравченко, Альфред Євгенович і Євдокія
Василівна Оржехівські, Григорій Войцехівський, Олексій Волотівський, Володимир
Несененко, Олексій Несененко, Анатолій Пількевич, Ігор Шпак, Людмила
Литвиненко, Валентина Заброцька, Олександр Михайленко. Також у фотоательє
працювали ретушери, які доводили фотографію до високої якості. Довгий час
ретушерами працювали: Людмила Охрименко, Олександра Стоцька, касирами
фотоательє – Анастасія Михайлівна Бернацька (протягом 30 років), Олена Духніч та Віта Литвиненко. Фотоательє закрили в 2008 році.
В районній газеті
«Зоря Полісся» в 60-х роках фотографом працював Віктор Кушніренко, на початку
сімдесятих років працював фотокореспондентом Володимир Михайлович Яцкевич, який
згодом став головним редактором обласної газети «Эхо». Микола Попович довгий
час працював штатним фотографом газети «Зоря Полісся». В радомишльському
лісгоспі працював фотографом Олександр Сахневич, який у 1963 році випустив дев’ять
видів чорно-білих листівок
міста Радомишля. Фотографом, експертом-криміналістом у радомишльському відділі внутрішніх справ
працював Олег Алексеєв з 1990 по 2000 рр. Олександр Чайка займав цю посаду з
2000 по 2015 рр.
Вчитель фізики школи №2 Олександр Миколайович Краснопольський заснував у 60-х рр. фотогурток у Будинку піонерів. В гуртку була фотолабораторія, різні розчини, фотоапарати. Вимогливий учитель водив вихованців на природу, вчив робити пейзажні знімки, деякі учні приїздили на навчання на велосипедах з навколишніх сіл. Згодом у 70-ті рр. в Будинку піонерів керівником фотогуртка став Олексій Миколайович Волотівський. Тоді був певний ступінь свободи. Виховання свободи було разом з навчанням творчорсті. Олексій Волотівський проявляв любов до дітей і бажання всіма фібрами душі перейматися їхніми радостями і тривогами. Декотрі учні, які в гуртку вивчали фотосправу, зовсім не вчили хімію в школі, та хімічні процеси фотографії освоїли на відмінно.
Фотографи-аматори вивчали особливий стиль фотографування. У 1963 році Віктор Березюк і Олександр Сахневич зняли на чорно-білу плівку перший документальний фільм про місто Радомишль. Людська пам'ять має властивість притуплятися, забуваються деталі подій, лише кінокамера фіксує події з абсолютною точністю. Традиції радомишльських митців у наш час подовжив Володимир Бродовський, який зняв документальний фільм про Радомишль. Також задокументував спектаклі самодіяльних місцевих артистів: «Фараон», «За двома зайцями». Володир Бродовський професійно фотографує весілля, випуски шкіл і різні визначні події міста.
Фотографія стала в місті по-справжньому масовою з другої половини 60-тих років. Багато громадян самостійно займалися фотосправою, як аматори, які полюбляли фотографувати рідне місто, рідних, друзів. Це в першу чергу Тимофій Денисюк, Деонісій Горай (с. Кримок), Віталій Рибаченко (с. Потіївка), Яків Бобровський, Борис Пивовар, Петро Шуневич, Віктор Іжіцькій, Віктор Ландін, Микола Охотенко, Андрій Бородько, лікар- офтальмолог Іван Іванович Безкоровайний, Володимир Гальона, Петро Гоць, Іван Кравченко, вчитель школи-інтернату Віктор Березюк, агроном Леонід Вишнівський (с.Чайківка), вчитель праці Іван Степаненко (с.Чайківка) та його учні: Анатолій, Василь, Володимир Мальчик, вчитель Іван Мацапура (с.Вишевичі), Володимир Зелінський, Леонід Поліщук, Валентин Дробенко, Валерій Оржехівський, Віктор Ковальчук, Микола Йовенко (с. Чудин), Леонід Свінціцький, Валерій Зіневич, Юрій Волошин, Микола Кухаревський, Віктор Михайленко, Анатолій Войналович, Павло Тужик, Володимир Духніч, Валерій Лукін, Віктор Васюк, Юрій Михальський, Сергій Михальський, Олег Сокотунов, Михайло Корольов, Віктор Марков, Іван Парамуда, Микола Нагорний, Костянтин Олійник, Володимир Молодико, Григорій Шкідченко, Віктор Ващенко, Олександр Дворцов, Володимир Уніченко, Володимир Сокирко, Микола Сичевський і автор цього дослідження.
Фотографи
Радомишля на Першотравневому параді в місті. Зліва направо: Олександр
Михайленко, Володимир Гальона,
вдалині Микола Попович,
Микола Сичевський, прямо
по центру – Олександр Сахневич, крайній справа – Володимир Несененко.
Фото автора, 1982 рік.
Вперше в історії
Радомишля товарознавець Олег Васильович Сокотунов у 1985 році зайнявся
виготовленням кольорових фотографій.
Хоча в ті часи кольорова плівка коштувала недешево, кольорові фото
виготовити було непросто. Сфотографував свого однорічного
сина Артема, збільшив кольорове фото і послав на обласну фотовиставку.
Фотокартина зайняла престижне перше місце. В середині 80-х років минулого
століття М. Сичевський теж самостійно оволодів друком кольорової фотографії.
Але, вочевидь, Микола Сичевський прагнув закарбувати Радомишль саме в кольорі, щоб зберегти на пам’ять відтінки та барви вулиць міста.
А ще на фото багато радомишлян на вулицях: усміхнених, модно і гарно (як на той
час) вбраних. На фотографіях постає ошатне, причепурене та чисте місто: з
буянням квітів на клумбах, прибраними вулицями, затишним сквером.
Олександр Пирогов м. Радомишль
фото із архіву автора Автор вдячний за моральну та матеріальну підтримку отцю Андрію (Співак) с. Велика Рача в пошуках радомишльської старовини.
Немає коментарів:
Дописати коментар