ХУТІР СОБОЛІВ

Художній твір у жанрі містичного реалізму.
Місце дії — реальна околиця Радомишля з достовірним географічним, історичним і астрономічним контекстом. 

Людина рідко думає свідомо — і це природно. Коли немає загрози, свідомість перемикається на автопілот, дозволяючи шаблонам керувати сприйняттям. Часто саме ці шаблони затушовують справжню реальність, підмінюючи її звичною інтерпретацією незнайомого — так, ніби нове не має права бути інакшим.

День 3 липня 1998 року був саме таким яскравим прикладом, тоді незвичне, що траплялось у моїй подорожі, ігнорувалося розумом і ховалося десь у глибинах свідомості, накопичувалося там, поки не прорвалося назовні. Раптово. Як спалах блискавки. Як тріщина в реальності, що більше не зводилась докупи.

Цього дня я вирушив із Києва і вже за годину вийшов з автобуса на житомирській трасі, на околиці села з туманною назвою — Небелиця. Мій план був простий: звідси пішки пройти старим житомирським шляхом, що саме тут перетинав трасу, — дістатися Радомишля, дорогою заглянути до кількох місць, про які читав у краєзнавчих нотатках. Чому б і ні? Літо, позаду четвертий курс істфаку Драгоманова, сесії, екзамени — усе вже відгуляне. Мій співкурсник, з яким ми здружилися за роки навчання, запросив мене в гості до свого рідного містечка, відомого своєю давньою історією.

СТАРЕ ПРАВОСЛАВНЕ КЛАДОВИЩЕ

У минулому радомишляни жили повним, гармонійним, як сама природа, життям. Доля місцевих ділилася на чотири періоди: родини, хрестини, весілля, похорон. Якщо хтось відходив у Засвіти чи ставав жертвою трагічних обставин, до житла покійника сходилися не тільки рідні та близькі, а й усі сусіди. Люди розуміли: чужого горя не буває, відчувалася потреба допомогти сусідам. Ніщо так не об’єднує людей, як спільне горе. Допомагали хто чим міг. Укотре пересвідчуєшся в давній людській мудрості, що в біді пізнаються не тільки друзі, а й прості люди. Доля кожної людини непередбачувана, ніхто не знає, що і коли з ним станеться.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПАМ’ЯТНИК НА СТАРОМУ КЛАДОВИЩІ

Якщо зайти до старого православного кладовища, ліворуч знаходиться незвичайний пам’ятник. У цій частині цвинтаря старовинний пам’ятник один, оточений сучасними пам’ятниками та залізними хрестами. З першого погляду нічого незвичайного немає — висота в людський зріст, буровато-коричневого кольору. На старовинному постаменті кам’яний хрест відсутній, імовірно, відбитий. Напис «Василь Антонович Горбачевський» ні про що не говорить, відсутня епітафія, щоб прояснити, ким була людина за життя. Якщо придивитися пильніше, виявляється, що пам’ятник надщерблений у десятках місць — це сліди від куль.