СТАРЕ ПРАВОСЛАВНЕ КЛАДОВИЩЕ

У минулому радомишляни жили повним, гармонійним, як сама природа, життям. Доля місцевих ділилася на чотири періоди: родини, хрестини, весілля, похорон. Якщо хтось відходив у Засвіти чи ставав жертвою трагічних обставин, до житла покійника сходилися не тільки рідні та близькі, а й усі сусіди. Люди розуміли: чужого горя не буває, відчувалася потреба допомогти сусідам. Ніщо так не об’єднує людей, як спільне горе. Допомагали хто чим міг. Укотре пересвідчуєшся в давній людській мудрості, що в біді пізнаються не тільки друзі, а й прості люди. Доля кожної людини непередбачувана, ніхто не знає, що і коли з ним станеться.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПАМ’ЯТНИК НА СТАРОМУ КЛАДОВИЩІ

Якщо зайти до старого православного кладовища, ліворуч знаходиться незвичайний пам’ятник. У цій частині цвинтаря старовинний пам’ятник один, оточений сучасними пам’ятниками та залізними хрестами. З першого погляду нічого незвичайного немає — висота в людський зріст, буровато-коричневого кольору. На старовинному постаменті кам’яний хрест відсутній, імовірно, відбитий. Напис «Василь Антонович Горбачевський» ні про що не говорить, відсутня епітафія, щоб прояснити, ким була людина за життя. Якщо придивитися пильніше, виявляється, що пам’ятник надщерблений у десятках місць — це сліди від куль.

ПОГЛЯД У РЕАЛЬНІСТЬ

З віком горизонти сприйняття часу змінюються. Згадую себе підлітком: минуле, що було за десяток років від мого «я», видавалося мені сивою давниною, ледь не кам’яним віком, а уява майбутнього на такий самий часовий відрізок малювала мені вже космічні польоти на Марс. Тепер, коли більша частина шляху позаду й вершина мого Евересту вже видна, навіть століття не здається таким довгим. Життя неймовірно швидкоплинне — лише мить, що не можна відобразити в масштабах земних епох.