ДИВНІ СНИ

У будь-якому сні, дитинко, головне — вчасно прокинутися.

Мар’ям Петросян

Сновидіння один із загадкових вимірів життя людини. Вони майже не запам’ятовуються, але бувають і такі виразні, що їх неможливо відрізнити від реальності. Я бачив сни, у яких міг логічно думати, приймати рішення і розпізнавати невідповідності зі звичним відчуттям світу. Деякі з них я виклав у цій розповіді.

Це було моє перше літо після служби в армії. Десь у ту пору я був один вдома: моя мати поїхала у відпустку до санаторію. Був пізній нічний час, коли я повернувся з дискотеки. Вранці на роботу, тож старому механічному будильнику було доручено замість матері розбудити мене. Накрутивши пружину дзвінка до відмови та заскочивши під ковдру, я занурився... ні, не в сон, а в роздуми. Як-не-як, тільки-но з танцмайданчика: яскраві враження, адреналін та гормони хіба дадуть заснути молодому організму. Спати не хотілося: розум ще чіплявся за образи минулого вечора, що спливали і розпихував їх по тільки йому відомим поличкам. Цокання годинника створювало рівномірний гіпнотичний звуковий фон. Повний місяць заглядав у вікно, підсвічуючи кімнату. У тьмяному світлі предмети відкидали густі чорні тіні й губили в них свої обриси. Від цього місячне сяйво здавалося таким таємничим і містичним.

НАМИСТО

1 вересня, середа, 54-й день, +20°C.

Чудовий, все ще літній, ранок. Я на озері, яке знаходиться недалеко від будинку моєї матері. На його березі маячить скам'яніла фігура рибалки, що очікує клювання. Пропливаю чергові свої 500 метрів і, посвіжілий, виходжу з води, ступаю на м'який шовковистий трав’яний килим. Сонце променями пестить тіло, даруючи тепло. Очі насолоджуються навколишньою природою, що прокидається після нічного сну.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ІСТОРІЇ РАДОМИШЛЯ

У 1963 році Віктор Березюк і Олександр Сахневич зняли на чорно-білу плівку перший документальний фільм про місто Радомишль. В радомишльському лісгоспі працював фотографом Олександр Сахневич, який у 1963 році випустив дев’ять видів чорно-білих листівок міста Радомишля.

УСВІДОМЛЕННЯ

Довгі тіні від предметів погойдуються в такт з язикам полум'я гасової лампи, яка тьмяно освітлює невеличку кімнату.

Молода жінка у пов’язаній кінцями назад хустині трудиться над стіною, накидаючи глину і наносячи перший вирівнювальний шар тинькування. Мені всього близько року від народження, тому я не розумію, що робить ця жінка і хто вона, лише з часом усвідомлю її мамою. Мій всесвіт обмежується периметром цієї кімнати. Він складається з набору первинних інстинктів та інтересу до навколишніх предметів, що потрапляють у поле моєї нестійкої уваги. Моя свідомість ще не відрізняється від свідомості кошеняти. Я — дитя людське, але ще не людина.

ПАМ’ЯТАЙ НАЗВУ ВУЛИЦІ СВОЄЇ

На початку ХІХ століття Радомисль дістає регулярне планування – прямі  впорядковані вулиці, ширина і протяжність яких прив’язувалися до генерального містобудівного плану, складеного з урахуванням майбутнього зростання і розбудови міста. Варто відзначити, що за генеральним планом повітового міста Радомисля, затвердженим в 1826 році, було розплановано і прокладено, з поміж інших, одну з головних містоутворюючих магістралей – вулицю Велику Житомирську, яка визначила подальший розвиток міста в західному напрямку.

НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА

1986, грудень, 31-ше, 08:23 AM за Гринвічем.

Радянська Україна. Невелике містечко, населення — 17 008 осіб.

Районний вузол зв'язку, автоматична телефонна станція АТС-54.

Десь всередині величезного електромеханічного організму, серед гучного стрекотіння крокових шукачів¹ і в'їдливого дзинчання сигналізації, загубився я — двадцятидворічний електромеханік четвертого розряду АТС.

Я проводжу маніпуляції на шині живлення стійки: відновлюю термозапобіжник, що спрацював, розігріваючи його внутрішню олов'яно-свинцеву начинку. Потріскуючи, тягнеться яскрава біло-голуба електродуга... Вона заворожує…

Несподівано лунає різкий, гучний звук.