НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА

1986, грудень, 31-ше, 08:23 AM за Гринвічем.

Радянська Україна. Невелике містечко, населення 17 008 осіб.

Районний вузол зв'язку, автоматична телефонна станція АТС-54.

Десь всередині величезного електромеханічного організму серед гучного стрекотіння крокових шукачів(1) і в'їдливого дзинчання сигналізації загубився я – двадцятидворічний електромеханік четвертого розряду АТС.

Я проводжу маніпуляції на шині живлення стійки: відновлюю термозапобіжник, що спрацював, розігріваючи його внутрішню олов'яно-свинцеву начинку. Потріскуючи тягнеться яскрава біло-голуба електродуга... вона заворожує…

Несподівано лунає різкий гучний звук.

Здригаюся – серце в п'яти...

"Якого біса!?." – повертаюся в бік звуку і бачу, як хихикає черговий. Він непомітно підкрався і вдарив по захисному щитку, налякавши мене таким чином. Лайка замість привітання відправляється в бік превеселого хлопця Славка. Сьогодні він заступив на чергування по лінійно-апаратному залу (ЛАЗу).

ЛАЗ – сусіднє приміщення поряд з телефонною станцією, в якому встановлена апаратура міжміського зв'язку. Поруч з ЛАЗом і АТС розташовувався радіовузол, з якого йшло мовлення дротовими радіоточками району. Там же був і свій черговий. Сьогодні за роботу радіо ніс відповідальність суворий Петруха. Він же і суворо контролював вхідні двері нашого третього поверху, а точніше дзвінок, на який потрібно було відреагувати: по гучному зв'язку суворо спитати хто прийшов, і якщо свій – натисканням кнопки відкрити засувку електрозамка.

Встановивши термітку(2) на місце, ми зі Славком пішли на радіовузол до Петрухи обговорити питання новорічної ночі –  нам випало провести її на роботі.

Радіовузол був транзитним приміщенням між ЛАЗом та АТС, центр якого займав великий стіл-пульт з вмонтованими радіоприймачами для приймання центральної та обласної радіостанцій. Ліворуч від нього до вікна прилягав письмовий стіл, а позаду вздовж стіни стояли великі металеві шафи потужних підсилювачів, з яких сигнал надходив у дротову радіомережу.

Сьогодні інтер'єр радіовузла був доповнений старим ламповим чорно-білим телевізором. Він ніяково тулився собі збоку, стоячи на своїх чотирьох ніжках поруч з проходом на АТС, і не вписувався в навколишню геометрію приміщення.

Вчора пообідді начальник вузла зв'язку запросив зміну до себе в кабінет, виклав своє бачення нашого чергування в новорічну ніч та попрохав  не вживати алкоголь. І  щоб якось нас втішити та додати трохи святковості, запропонував нам скористатися телевізором з його кабінету. Ми подякували найголовнішому за диво-ящик і запевнили, що алкоголю на роботі «ні-ні!», а тільки лимонад «Буратіно» і традиційна програма «Ґалубой аґаньок» скрасять наше новорічне чергування.

10:45 AM за місцевим часом. Радіовузол.

Троє чергових розв’язують ключове питання сьогоднішнього дня, майже за Гамлетом: «пити, чи не пити». Протягом десяти секунд, без дебатів, воно вирішується загальним консенсусом з формулюванням короткої преамбули, що дивитися «Ґалубой аґаньок» в незміненій формі свідомості – це не добре і навіть шкідливо, бо наш організм його просто не сприйме.

Для правильного перегляду «Аґанька» швидко була розрахована доза збадьорювача. Дві по нуль п'ять гіркої на трьох за ніч – в самий раз. Гарний настрій гарантовано і вузол зв'язку залишиться під контролем. О 14:00 відкриється вино-горілчаний відділ гастроному: підемо, візьмемо, сховаємо. О 15:00 нас змінять, а  о 21:00 ми повернемося на нічне чергування захопивши з дому закуску.

Перше питання було розв’язане швидко і без труднощів. Залишилося останнє –  як нам виглядати безневинними ягнятками з блакитними чистими очима, якщо вночі прийде перевіряючий.

Колективний розум зашурхотів в пошуку рішення. Запропонований мною план невдовзі був відшліфований, прорепетируваний і виглядав так: сидимо ми, троє чергових, у приміщенні радіовузла за маленьким столиком, неспішно святкуємо Новий рік. Лунає дзвінок у вхідних дверях. Петруха запитує по гучному зв'язку: хто, чого, навіщо, розмір чобіт... коротко кажучи – зволікає. Тим часом ми зі Славком відносимо маленький стіл з випивкою-закускою в приміщення ЛАЗу і ховаємо його в одній зі стінних шаф. Слава закриває її на ключ і посилено імітує роботу на своїй ділянці. Я через другий вихід прошмигую на АТС, де теж займаюся роботою по регламенту. Перевіряльник, відвідавши поверх, залишається задоволеним нашою службою і подає клопотання найвищому керівництву про виписку нам грошової премії. Ідилія!

Реальність же починає вибудовуватися дещо по-іншому. Через кілька годин після нашої репетиції приходить начальник ЛАЗу Іван Іванович, десь попередньо вже гарно провівши старий рік. Він червонощокий, з розфокусованим поглядом і з мізками на холостих обертах, проходячи повз шафку, зауважує, що прилади чомусь не в ній, а на підлозі поруч.

«Непорядок...» – думає начальник і збирається їх скласти назад до шафки. Він смикає ручку дверцят – вони не відчиняються.

«Шо за чортівня?!.» – намагається збагнути чоловік на підпитку. Він не знає, що сьогодні там з'явився встановлений мною замок. Іван Іванович застосовує більше сили – замок не сперечається з його вагомими аргументами й дверцята відчиняються. Чоловік у подиві дивиться на порожній столик всередині шафки та не розуміє, що він там робить. Черговий ЛАЗу стоїть поруч та бачить перед собою на верхній полиці горлечка пляшок з горілкою, що стирчать за телеграфними апаратами – його серце вже майже не б’ється…

Штірліц ніколи не був так близько до провалу!

Йому пощастило – «Мюллер» був низькорослим та ще з ледь розплющеними очима і зі свого рівня не міг побачити панораму, що відкривалася. Він витягнув стіл, а на його місце поскладав прилади з підлоги.

Таким чином, мій надгеніальний стратегічний план виявився нікчемним і неочікувано завалився. Навіть якби ми його і застосували, то в цьому не було б ніякого сенсу. Хіба було б недостатньо побачити трьох п'яних чергових, які старанно імітують роботу.

11:00 РМ Радіовузол.

Троє чергових проводжають 1986 рік, сидячи за малесеньким заставленим різноманітними святковими харчами столиком, та випивають по першій чарчині. Після трикратного «хух!» пляшка горілки й чарки відразу ховаються в шухляду письмового столу, що поруч. Це наш новий простий план: якщо приходить перевіряючий, то горілки немає – тільки їжа та лимонад.

11:25 РМ Дзвінок у двері...

Напряг...

Горілка захована.

Чарки стоять – не помітили.

Петруха в мікрофон запитує: «Хто?!.»

З динаміка лунає голос Романа, на прізвисько Ролік, чергового релейки, яка знаходиться через двір в інший будівлі. Він контролює передачу телепрограм по радіорелейної лінії з телецентру на ретранслятор.

Клацання електрозамка і у дверях з'являється чолов’яга тримаючи в одній руці пляшку горілки, а в іншій – електрочайник, в якому мліє щойно зварена картопля в мундирах. Він посилає релейку, свою роботу у хвіст і в гриву, скаржиться, що йому в новорічну ніч нестерпно сидіти там одному. Ми запрошуємо бідолаху за стіл. Лунає специфічне булькання, потім  швидкий  глухий скляний дзвін – цок-цок-цок... цок!

11:46 РМ Дзвінок у двері... напрягу вже немає... ніхто і не думає ховати горілку.

Я – розслаблений і ліниво споглядаю рибну кістку, що валяється на підлозі. Петруха припав до мікрофона і роздратовано питає: «Кого ще там чорти носять в цю пору!?»

Заходить ще один чолов’яга – кочегар Василь. Він ставить пляшку горілки на стіл – йому теж  на самоті у підвалі кочегарні не хочеться зустрічати Новий рік.

Йде нагальний розлив горілки, через кілька хвилин куранти з телевізора сповістять про прихід Нового 1987 року.

00:23 АМ Гасне світло. Тільки тьмяні лампочки аварійки підсвічують приміщення поверху. Весь зв'язок тримається на акумуляторах. Якщо не з'явиться електроенергія в мережі протягом п'яти хвилин, то Петрусі доведеться йти в дизельну і в черговий раз запускати дизель-генератор.

Хух! Заморгали неонові лампи – електромережа запрацювала.

Надходить пропозиція ввімкнути музику – «Ґалубой аґаньок» не вставляє навіть при розширеній алкоголем свідомості. Я пішов на АТС за котушником(3).

Магнітофон використовувався на АТС в системі оповіщення для військової частини, розташованої в центрі міста. При надходженні сигналу черговий АТС вмикав обладнання, з якого подавався виклик на всі телефони офіцерів одночасно. У трубці лунав текст збору по тривозі.

Час від часу чергові приносили з собою бобіни(4) з дому  і використовували котушник для прослуховування музики. Одного разу хтось зі співробітників забув свою бобіну в ньому, а інший ввімкнув його по тривозі –  військові почули дискотеку в трубках своїх телефонів. Це був провал! Після цього випадку цей аудіодевайс замінили на програвач. На ньому прокручували платівку записану в студії звукозапису. З цією вертушкою(5) ледь не вскочив у халепу. Коли був оголошений збір і я ввімкнув стійку оповіщення, пішов виклик, але в трубці була тиша –  в програвачі не працював двигун. Я, не довго роздумуючи, почав крутити диск пальцем, намагаючись робити це якомога плавніше, контролюючи звук в телефонній трубці. Таким чином, я вийшов з критичного становища. Однак це трапиться  в майбутньому, а зараз я йшов за магнітофоном, щоб музикою прикрасити нашу новорічну ніч.

01:16 АМ Радіовузол наповнився ритмами диско...

01:35 АМ У двері хтось подзвонив – до нашого терему прибуло. Двоє друзів Петрухи зайшли привітати його зі святом.

Новорічні тости...

Дзвін чарок...

Сигаретний дим…

І знову, новорічні тости...

Дзвін чарок...

Сигаретний дим…

01:55 АМ Двері на сходову клітку вже нікого не напружують. Вони взагалі вже відчинені та підперті табуреткою – вентиляція. Порушений баланс екосистеми радіовузла – курців більше, ніж кроликів в Австралії.

02:27 АМ Гості розійшлися. Петруха і Славко пішли в туалет, але чомусь одягли шуби для походу на другий поверх.  Я один залишився нудьгувати на третьому.

Минуло десять... двадцять хвилин... пів години – чергові не повертаються. Споряджаюсь в експедицію на пошуки.

Другий поверх порожній... перший теж не показує ніяких ознак присутності «гуманоїдів». Вийшов на вулицю – падає сніг...  тиша... релейка закрита, Ролік спить... з кочегарнею теж саме... Повертаюся назад. Заходжу в зал АТС – звичний звуковий фон роботи приладів станції, його можна назвати тишею. Зрідка послідовно один за одним застрекочуть крокові шукачі – хтось набирає номер... не дочекавшись відповіді кладе трубку. Відбій. Ланцюжок невтомних шукачів майже синхронно повертається у вихідну позицію. «Ж-жух!» – кажуть вони. Електромеханічний організм станції перебуває в півсні...

Раптово гасне освітлення. Вже вкотре сьогодні пропадає живлення центральної електромережі. Вузол зв'язку переходить в аварійний режим. Розгортається епічна картина «Титаніка», що йде на дно. Весь третій поверх наповнюється різноголоссям сигналізацій, що змагаються одна з одною за увагу чергового. У темряві залів сигнальні лампочки висвітлюють обладнання, мигаючи в такт звуку. Беру жменею терміток, іду «заспокоювати станційну істерику», потім повертаю до ЛАЗу. Там моя компетенція закінчується: тільки споглядаю, не ризикую клацати перемикачами й натискати кнопки, щоб взагалі не вирубити міжміський зв'язок. Чергових все немає і немає. Дизель-генератор нікому завести. Наскільки часу вистачить акумуляторів, які підтримують кіловати обладнання вузла, невідомо. Замаячила перспектива району стати чорною дірою на карті зв'язку області. Час починає розтягуватися, кожна хвилина відчувається як десять...

Заморгали білим світлом неонові лампи на стелі – добрий знак, значить запрацювала центральна електромережа. Тяжкість відкочується від серця.

Незабаром дзвінок у двері. В приміщення входять Петруха і Славко, заносячи з собою прохолодну свіжість з вулиці та веселощі з ресторану. Виявляється, вони примудрилися потрапити ще до нього. Хлопці стояли переді мною в шубах, без шапок і в капцях. На вулиці сніжна морозна зима, а до кабака звідси метрів чотириста.

Славко повідомив, що біля ялинки зібралась купа народу. Ми перейшли з радіовузла на сторону АТС зирнути у вікно. Дійсно, біля освіченого гірляндами святкового дерева, яке знаходилось на площі перед фасадом кінотеатру, була тусовка. Славко запропонував зробити музичну святкову озвучку. Нам з Петрухою ідея сподобалась, і я вже тягнув електропереноску та магнітофон. Хлопці побігли на радіовузол за  колонками та підсилювачем – обладнанням, яке застосовувалося для озвучення масових заходів.

Вікно в залі було розконсервоване і відчинене. Колонки побачили ялинку в кольорових вогнях та гучною музикою на весь майдан заявили про свою участь у святі. Весела компанія підійшла до стін будівлі  та  замахала до нас руками викрикуючи «З новим роком!» Ми робили те ж саме у відповідь – вітали людей  з висоти третього поверху. Народ знизу закликав нас приєднатися до тусовки.

Морозна свіжість і невеликий сніг, що притрушував, зустріли нас на вулиці. Праворуч від нашого вузла зв'язку була будівля районної адміністрації та райкому КПУ. Перед її фасадом на високому п'єдесталі стояв гранітний дядько з невеличкою борідкою та хитрими очима, своєю витягнутою рукою вказуючи нам на ялинку – він знав, де свято!

Ось вже  і на місці. Веселі милі люди з широкими посмішками наливають нам в келихи шампанського або пропонують горілку на вибір. Бутерброди, мандарини, цукерки на закуску чекають нас. Звичайно, ми давно вже ситі та п'яні, але хіба відмовишся і не піддасишся загальному колективну настрою та спокусі. Свято продовжується. Коктейль з людей, музики, горілки пузириться, розсипається іскрами бенгальських вогнів, стріляє конфетті з хлопавок!..

04:17 АМ Біля ялинки порожньо.

Ми вже з останніх сил приводимо в початковий стан третій поверх. Потім розходимося подрімати. Клацання замків на дверях наших приміщень розділяють зону нашої відповідальності.

Для чергового по АТС сон інструкціями не передбачається, тому ліжко імпровізується з підручних засобів. Я в приміщенні кросу збираю ложе з п'яти квадратних стільців без спинок з поролоновим верхом, оббитих дерматином. Замість матраца служить доріжка, витягнута з хованки та складена вдвічі. Складений шарфик стає подушкою, шуба йде за ковдру.

06:20 АМ Сон злітає наляканим птахом, відмикаю двері, «знімаю Свєтку з кнопки дзвінка». Вона заходить з двома клумаками в руках і сумкою через плече,  голосом відтягує: «Зи-зи... Новим роком, Пашша-а-а!». Свєтка каже, що прийшла на зміну за Сашка. А так рано, тому що тільки із-за столу і вже не ризикнула лягати спати. «Як си-си-станція?..» – запитує вона. «Се-се-серце б'ється!..» – відповідаю я і дістаю журнал «Приймання та здавання чергувань на АТС», в якому нашими підписами змінюється відповідальність і закріплюється зміна влади. Потім Свєтка дістає солідну подушку, збиває її та кидає на вже тепер не моє ложе, при цьому кажучи: «Чергування прийнято!» Виявляється, вона в клумаках принесла постіль. Неважко уявити, який тоді обід ховається в її великій сумці. Так, ця жінка –  справжній черговий, мені ще вчитись і вчитись та набиратися досвіду!

Я йду додому після новорічної ночі вже по сонному місту. Пухнастий сніг, який щойно випав, легко розлітається під ногами. Ще темно, але вже відчувається досвітня пора, перший ранок 1987 року.

 

Паша-абзац, грудень 2017

Перек. з рос., вересень 2020

 

(1) кроковий шукач – електромеханічний комутуючий пристрій, в якому бігунок управляється серією електричних імпульсів і по черзі замикає велику кількість контактів.

(2) термітка – відновлюваний термічний запобіжник, який спрацьовує від нагрівання вразі протікання через нього струму великої сили.

(3) котушник, (бобінник) – магнітофон на якому використовувались котушки (бобіни) з магнітною стрічкою для аудіозаписів.

(4) бобіна – велика котушка з магнітною стрічкою на якій записувався звук.

(5) вертушка – програвач вінілових дисків (платівок).