ДИВНІ СНИ

У будь-якому сні, дитинко, головне – вчасно прокинутися.

Мар’ям Петросян

 

Сновидіння один із загадкових вимірів життя людини. Вони майже не запам’ятовуються, але бувають і такі виразні, що їх неможливо відрізнити від реальності. Я бачив сни, у яких міг логічно думати, приймати рішення і розпізнавати невідповідності зі звичним відчуттям світу. Деякі з них я виклав у цій розповіді.

Це було моє перше літо після служби в армії. Десь у ту пору я був один  вдома: моя мати поїхала у відпустку до санаторію. Був пізній нічний час, коли я повернувся з дискотеки. Вранці на роботу, тож старому механічному будильнику було доручено замість матері розбудити мене. Накрутивши пружину дзвінка до відмови та заскочивши під ковдру, я занурився... ні, не в сон, а в роздуми. Як-не-як тільки що з танцмайданчика: яскраві враження, адреналін та гормони хіба дадуть заснути молодому організму. Спати не хотілося: розум ще чіплявся за образи минулого вечора, що спливали і розпихував їх по тільки йому відомим поличкам. Цокання годинника створювало рівномірний гіпнотичний звуковий фон. Повний місяць заглядав у вікно, підсвічуючи кімнату. У тьмяному світлі предмети відкидали густі чорні тіні й губили в них свої обриси. Від цього місячне сяйво здавалося таким таємничим і містичним.

Не встиг я зігрітися під ковдрою як відчув, що якась невидима сила стягує  мене з дивана. До цокання будильника приєднався ще якийсь монотонний низький гул. Спроби утриматись від падіння на підлогу не вдавалися – тіло не підкорялося моїй волі. Раптом ця безтілесна Сутність підняла мене! У місячному світлі зверхнього ракурсу було видно стіл та диван. Гучне цокання будильника і зловісний гул давили на мозок та підсилювали страх. Було відчуття, що невидима сила збирається жбурнути мене у стіну напроти. Від цього серце стиснулося, а по спині прокотилася хвиля холоду. Я зосередився та приготувався прийняти удар, але миттєво перелетівши через кімнату завис перед стіною так, неначе не існувало сили інерції.

Кімната залита місячним сяйвом, гучне цокання будильника, низькочастотний гул… Я було вже зібрався молити Бога, але згадав, що не вірю в нього. У той час фанатичний атеїзм був моїм богом і моєю релігією. Мене не покидало відчуття, що не можу приховати від цієї Сутності своїх думок, бо  є для неї прозорим. Тоді я збагнув, що це кошмарний сон, і почав боротися з ним, бажаючи прокинутися…

Кімната залита місячним сяйвом, гучне цокання будильника... низькочастотний гул –  зник. Ловлю себе на тому, що очі мої розплющені, і лежу я на дивані у тому ж положенні як і раніше. Ніякого відчуття, що провалився в сон, а потім прокинувся. Я –  наляканий, серце шалено калатає, підіймаюся і йду на кухню, викурюю дві сигарети поспіль, потім лягаю спати, вкриваючись ковдрою з головою. Намагаюся заснути, не пускаю думки у свідомість, але вони лізуть і лізуть, повертають мене до цього дивного сновидіння...

Гучний і довгий дзвінок будильника розриває сон. Я виринаю з нього, неначе із товщі води, важко прокидатися... ледь розриваю злиплі важкі повіки... Кімната, залита сонячним світлом зустрічає мене. Слух пестить ранковий радісний пташиний спів, що доноситься знадвору. Нічний кошмар здається таким нереальним, фантастичним – лише два недопалки й гірка попелу у попільничці нагадують про його реальність.

 

Вісім років потому я знову опинився у дивному сновидінні, тільки цього разу вкривався вже ковдрою у власній квартирі. Морфей десь загуляв, то і мені не спалося. Очі втупилися на масивне розп'яття на стіні, яке відкидало тінь у тьмяному зеленуватому світлі від електронного настільного годинника. Нічого незвичного не відбувалося, думки неспішно текли рікою.  Але у якийсь момент в цій картині мене щось насторожило і видалося не справжнім. Тож вирішив перевірити реальність та торкнувся стіни…  і не відчув її холоду, але ж я наче не спав!

Невідоме лякає – відразу з’явилось бажання прокинутись. Однак спроби були безуспішними, мене кудись відносило, я ставав  все слабкішим та не міг чинити опір. Раптом осінило! Біля мого узголів'я – стіл, на якому газета, і якщо закинувши руку вдарити по ній, то від шурхоту паперу прокинуся. Роблю те, що задумав і радію, що позбувся лячного сновидіння. Потім розумію, що це помилкове відчуття, тому що не почув шурхіт. Наступна спроба прокинутися: перекочуюся по дивані та падаю на підлогу… все добре,  я –  в реальності! Через мить –  занепокоєння, адже при падінні не відчув удару –  фальшиве прокидання. Неспроможність вийти зі сну лякає.

Я знову лежу в початковому положенні й бачу перед собою розп'яття, простягаю руку і торкаюся стіни – холодна. Закидаю її назад, ударяю об стіл –  чую шурхіт газети. «Нарешті по-справжньому прокинувся», – думаю я, і щоб перебити це дивне сновидіння, перевертаюся на інший бік.

Невдовзі після цього сну в книжковому магазині на очі потрапили видання російської езотеричної спільноти Нью-Йорка «Аум». До цього часу мені ще не доводилося бачити книг такого змісту. У радянські часи на таку тематику їх просто не було. Ці книги відчинили мені двері у світ теософії та езотерики. У них розповідається про існування  інших реальностей і планів буття. Властивості моїх снів були схожі з описами астрального світу. Це мене заспокоїло, тож вирішив наступного разу не лякатися такого сновидіння, а спробувати діяти в ньому усвідомлено.

 

Годинник показував близько дванадцятої ночі.  Я щойно  заліз під ковдру та поглядом приклеївся до світлого прямокутника, що вирізнявся в темноті. Це було невелике бокове вікно, яке  ніколи не зашторювалося. З часом за ним зазвучала музика, на яку  я спочатку не звернув уваги. Що  тут такого –   чергова весільна гулянка в суміжному мікрорайоні, народ веселиться. Потім усвідомив про неможливість цієї події: занадто вже пізній час, та й не той день тижня. Тоді мій розум скорегував реальність, і тепер слухові рецептори сприймали звуки мелодії, яка вже лунала з квартири поверхом вище. Промайнула думка: «Все гаразд, це моя сусідка влаштувала тусняк, і чого це я тут розлігся, чому б не приєднатися до компанії». Але знову мною заволоділо відчуття чогось нереального та фальшивого. Стало зрозуміло, що відтворюються не ті записи, які зазвичай слухає вона.

Розмірено, неспішно та фантастично звучала мелодія  «Never Let Me Down» гурту Depeche Mode. Це була музика з мого магнітофону, але ж він був вимкнений! Я усвідомив, що  знову забрів у чергове дивне сновидіння.

Цього разу мені не було страшно, то й прокидатися не збирався. Поглянувши на табло електронного годинника, що знаходився на телевізорі, я не побачив чіткі цифри. Замість них були зелені розмазані світлові плями. «Ох, ця короткозорість, вона навіть в астральній проекції має коріння!» – мій погляд зіслизнув із зелених плям циферблата на зашторене велике вікно.  Виникло бажання пройти крізь нього на вулицю. Ледь ця ідея спливла у свідомості, як я опинився в метрах десяти перед дверима свого під'їзду. На тлі темного будинку підсвічувалися тільки маленькі вікна сходових майданчиків. В одному з них помітив вхідні двері до оселі моєї сусідки… «Цікаво, чи зійдеться побачене в астральній  проекції з картиною у фізичній реальності», – моя думка перетворилася в дію і я вже плив у вертикальному положенні над сходовим прольотом. Ще трохи і переді мною замкнені двері… Подумав, що вже за порогом, і миттєво опинився у квартирі... Встиг лише побачити освітлену прихожу і в ту ж мить вона обернулась у світлий прямокутник, що вирізнявся в темноті – це було бічне незашторене вікно моєї кімнати...

 

Відтоді минуло багато років, я більше не потрапляв у такі виміри. У сновидіннях відображається фізичний стан нашого організму, розуму, емоцій, підсвідомих бажань. Мабуть, іноді це міст і в інші світи. Одне зрозуміло точно, що людина – набагато більше, ніж вона уявляє про себе. Можливо, вмираючи тут, ми покидаємо цей світ як сновидіння і прокидаємося в іншій реальності.

 

Павло Тужик, липень 2012

Переклад з рос., жовтень 2020