ІСТОРІЇ ІЗ ІСТОРІЇ

Цікаві історії розповідав Микита Михайлович Мельник, котрий проживав по вулиці Борщагівський. Багато років, він працював водієм вантажівки в АТП. До війни возив дубові бочки з пивом у Київ. За сумісництвом йому довелось бути експедитором. У центрі столиці по вул. Свердлова (Микита Михайлович пам’ятав тільки стару назву вулиці) стояв власний магазин Радомишльського пивзаводу. Досить часто у Святошині водія зупиняли торгівці євреї. Вони переконливо просили продати пиво оптом. Він приїздив за вказаною адресою до пивниці. Там вантажники оперативно вивантажували пиво й заповнювали кузов порожньою тарою. За накладними платилось. А водієві окремо виплачувався «навар». Виявляється кмітливі комерсанти попередньо вивішували оголошення, що такого то числа у продажу буде Радомишльське пиво. З ранку утворювалась велика черга. Із першої бочки дійсно продавали Радомишльське, а потім кілька бочок Київського. Марка і реклама нашого пива діяли безвідмовно. В наш час в Києві неподалік від станції метро «Шулявська» є пивний бар. За спиною бармена, високо над торговою стійкою великими літерами напис – якщо хочеш, щоб стояв, як дишель, пийте пиво Радомишель.

ТОРГОВЫЙ ГОРОД – РАДОМЫСЛЬ

Город Радомысль основан как митрополическое местечко униатских митрополитов в начале XVIII века. После присоединения правобережной Украины в 1795 году к Российской империи становится уездным городом Волынской, а с 1797 года Киевской, губернии. Из книги, хранящийся в национально-исторической библиотеке г. Киев, «Статистические описания Киевской губернии» Фундуклей: «До присоединения западных губерний к империи этот город вместе со значительным числом принадлежащих к его округу селений составлял собственность униатских митрополитов, которые имели в нем свое пребывание. Следовательно, Радомысль не был, подобно другим Киевским городам, вольным или привилегированным местом и не пользовался Магдебурским правом. По упразднению униатской митрополии в 1795 году Радомысль поступил в казенное ведомство».

ПОШУКОВЦІ СКАРБІВ

Повільно цього року входила в наше життя весна, холод довго не поступався теплій погоді. Але пробудження весни від суворої зими вже тоді було відчутне і давало знаки на кожному кроці. В сірих калюжах купались метушливі горобчики. На протязі багатьох днів стояла нестерпна спека, що так набридла як і холодна весна. Цей рік радомишляни запам’ятають як весну, що була зимою. У мене є досить дивна звичка: пити каву на свіжому повітрі. Може через те, що палю, а може – дворянське виховання (у дворі виховувався). Отож, п’ю каву надворі, потягуючи сигарету. На шляху, метрів за чотири від мене, поволі й тихо зупинився чорний джип. «Багатий Буратіно», – промайнула думка. З авто вийшов чоловік – нижчий середнього зросту, якоїсь непримітної зовнішності. Не привітавшись мовив: «Я до тебе».