неділя, 30 грудня 2012 р.

СКАРБИ РАДОМИШЛЯ

У всі часи існування людства, незалежно від того, який був у тій чи іншій країні лад, який панував режим, завжди знаходилися люди, в руках яких скупчувалися великі цінності, грошові знаки, монети. Цілком природно, що, маючи такі заощадження, їх володарі ні за яку ціну не бажали з ними розлучатися. А навпаки, під впливом різного роду життєвих ситуацій, як то: навали, війни, епідемії, революції, інші «перетрубації», прагнули як надійніше сховати свої скарби. І ніхто з них навіть і думки не припускав, що він не повернеться за своїм добром. Але не завжди траплялося так, як хотілося, і власника скарбу чекала трагічна доля. Проходили роки та століття і доля всміхалася якомусь бідоласі, випадковому свідку чи сучасному дослідникові, коли вони знаходили ті скарби.

Основним вмістом є, звичайно ж, монети (золоті, сріблі). На всі питання стосовно їх випуску, місця чеканки і інше, дає відповідь захоплююча наука нумізматика. Назва ця в перекладі з латини означає «монета».

понеділок, 24 грудня 2012 р.

МІЛЬЙОН (оповідання)

Нині мало кого можна подивувати цим словом. Усі ста­ли мільйонерами, а не за горами той час, що, може, мільярдерами станемо. Хоча — нія­кої, радості від того нема, як­що врахувати еквівалент цим астрономічним сумам у конвер­тованій валюті.

А чи доводилося, вам, тримати в руках мільйон керенка­ми, карбованцями та гривнями Центральної Ради або царськи­ми грішми? Скажете, що це могло б бути у великих містах і не сьогодні. Правда ваша. Одначе і в нашому маленько­му Радомишлі часом трапля­ються незвичайні речі.

субота, 15 грудня 2012 р.

МАЙДАН У ЛІСІ

Міста, як і люди, кожне має свою неповторну долю. Вони знають таємницю свого народження, пам’ятають часи найвищого розвитку, а також занепаду і розорення чужоземцями.
          В Радомишлі не тільки будинки і пам’ятники можуть розповісти історію цієї землі. Є тут і живі свідки сивої давнини – дерева...

 На автошляху, що веде з Радомишля до Кочерова, є напрочуд мальовнича місцина. Старожили по різному називають це місце, дехто кажуть «Сьомий кілометр», дехто «Криниченька» інші «три дуби». Неподалік від шляху ростуть реліктові дуби, що своїми могутніми верхівками сягнули високо в небо. Вони стоять, як вічні вартові і не змовкаючи гомонять з вітрами, ніби розповідають про все, що бачили за довгі роки свого життя.В давнину основною деревяною породою Радомишльських лісів був дуб. Дуб – велике дерево з кряжистими вітами, виявляв уяву могутності. По визначенню фахівців – вік легендарних дубів 500 років, висота 35 метрів, в обхваті 5 метрів 50 сантиметрів. Вражає красою дива – дерева, одного з них можна обійняти лише в чотирьох. Здається, що від них струменить якась потужна сила. Прихилившись до дуба, хотілось би цю мить продовжити.

неділя, 2 грудня 2012 р.

«БАКС» (оповідання)

Тогорішня осінь настала раптово, різко: спершу заливні дощі, потім – холод. Тільки на початку листопада прийшли, на диво, спокійні дні, заповнені прозорим повітрям, яке буває тільки о цій порі, синьо-блакитним небом без жодної хмаринки і напрочуд багряним листом на деревах.

Укотившись у те осіннє диво, ніби гість із бозна-яких часів, рейсовий автобус став на зупинці. До нього, не кваплячись, із по-осінньому зосередженими, не усміхненими обличчями, наближалися люди. Заходили до салону, всідалися і чекали, коли автобус рушить. Сонце стрімко котилося до обрію, але мало хто звертав на те увагу, думаючи про своє.

неділя, 18 листопада 2012 р.

СКАРБИ ВАСИЛЯ ТОМАШЕВСЬКОГО

В історії української культури багато імен заслужених, та на сьогодні, на жаль, маловідомих, неоцінених, або загалом не пошанованих. Так вже склалася доля нашого народу, який не маючи своєї держави, не міг належно поцінувати своїх діячів на ниві науки, культури, громадсько-політичного життя. В Україні поступово, проте дуже повільно заповнюються прогалини і вибоїни в нашій національній пам'яті, власне в нашій душі.
В селянській родині 14 березня 1913 року в селі Чайківка Радомишльського повіту народився Василь Григорович Томашевський. Село розташоване на берегах Коробочки, притоки Мики, за 15 кілометрів на захід від районного центру Радомишль. На його долю випали нелегкі роки випробувань. В 1935 році поступив до Київського художнього інституту. Закінчив перед самою війною в 1940 році. Добровільно в 1941 році пішов на фронт до лав Червоної армії. Воювати довелося не довго. Разом із сотнями тисяч військовослужбовців потрапив у полон у "Київському котлі". Переніс усі жахи нелюдського життя в фашистських концтаборах. В 1945 році в Німеччині табір звільнили союзники. В свої тридцять два роки прийняв життєве рішення залишитися на Заході. В тому ж році закохався в українську дівчину, вивезену на каторжні роботи до Німеччини. Одружився і все життя прожив із дружиною в злагоді і любові. З 1945 року до початку п'ятдесятих навчався в Брюсселі в Королівській академії мистецтв та іспанській академії мистецтв, що в містечку Ескуела де Сан-Фемдо біля Мадриду. Весь цей час напружено працював. З початку п'ятдесятих переїздить на постійне проживання до Канади.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ТАЄМНИЦІ БУДИНКУ НА ПРИСУТСТВЕННІЙ

Цей казковий будинок знають усі мешканці Радомишля та району. Привертає увагу він і гостей міста. Сьогодні в ньому розташована районна поліклініка, яка знаходиться неподалік центру Радомишля, тому на її пошуки не доводиться витрачати багато часу.

У 1887 році цей будинок, як і деякі інші, спорудив купець I гільдії Герарій Нафтулович Горенштейн. Варто відмітити, що саме з цього будинку розпочалась забудова вулиці Присутственної. Будинок збудований в певному архітектурному стилі зі сходами, скляною верандою з широкими та вузькими вікнами. Він цілком зійшов би за стиль модерн, якби не чийсь своєрідний смак та уважна й оригінальна рука. Варто сказати, що будинок у минулому не був побілений як нині, а пофарбований в світло-рожевий колір. Для кращого водовідштовхування в фарбу домішували кров та жири тварин.

середа, 24 жовтня 2012 р.

РАДОМИШЛЬ МІСТО-ЛЕГЕНДА

У Радомишля, як і кожного міста є свої таємниці. Підземелля є самою найбільшою таємницею та секретом. З незапам’ятних часів ворожі напади, міжусобні війни та повстання змушували людей шукати укриття під землею для себе та свого добра. Під час будівельних земляних робіт, а також природним шляхом в різних частинах міста з’являються провалля. Відразу починаються розмови, що під містом знаходиться розгалужена система підземних галерей. Легенди про клади, хвилюють не одне покоління радомишлян. Для цього є всі підстави і з’являються бажаючи їх відшукати. Та із-за неможливості робіт чи із-за продійства влади їм приходиться відступати. Рано чи пізно багато таємниць стає надбанням історії, та багато загублюється в товщі землі.

вівторок, 21 серпня 2012 р.

РАДОМИШЛЬСЬКІ «ГРОШІ»

Енциклопедичні довідники зазначають, що - паперові це знаки,  які заміня'ють дійсний капітал (золото та срібло), випускаючі державою в обіг для покриття державою  витрат і мають примусовий встановлений курс. Їх реальна вартість не може перевищувавти вартість заміненого ними в обігу золота. Надмірний випуск (емісія) викликає інфляцію. Вивчає паперові гроші спеціальна наука історичного циклу –  боністика.
Протягом багатьох десятиліть на території України ходили різні грошові знаки. Період громадянської  війни виявився багатим на випуск нелише різноманітних паперових грошей, але і їх сурогатів (бонів). Тоді, правда, про всесильний  американський долар ніхто і гадки не мав.

ПИВО ПО-РАДОМИШЛЬСЬКИ

Чим місто Радомишль славиться на всю Україну? Звичайно місцевим пивом! Завдяки чому місто відоме далеко за межами нашої країни? Звичайно  завдяки Радомишльському пиву. Пиво самий відомий бренд Радомишля. Місцевий пивзавод та його продукція відома всій Європі і гідно конкурує з найвідомішими сортами пива. Без пива неможливо уявити старий добрий Радомишль, столиця дитинства і юності для тисячів радомишлян.

вівторок, 7 серпня 2012 р.

ШЕВЧЕНКО І РАДОМИШЛЬ

Про Великого Кобзаря, здавалось, вже чимало написано. Однак ніколи, мабуть не вичерпається інтерес ні наших сучасників, ні прийдешніх поколінь до великого сина України. Він завжди з нами у наших діях і помислах. Чимало цікавого пов’язано з іменем Т.Г. Шевченко, є і в Радомишлі і в районі. Деякі дослідники життя Тараса Григоровича припускають, що в 1846 році повертаючись з Житомира до Києва він проїздив через Радомиcль та Білогородку. На жаль, документально це не підтверджено. Однак більшість шевченкознавців вважає, що поет їхав шляхом, який вів із Коростишева на Брусилів та Бишів, й тим більше, що в Брусилові в нього повинна була бути зустріч особистого характеру. Так чи інакше, а Радомишльщину в її повітових межах Кобзар оминути не міг.

середа, 1 серпня 2012 р.

“РАДОМИСЛЯНИН” - ПЕРША ГАЗЕТА МІСТА

Що може бути більш цікавіше для дослідника, ніж читати і вивчати старі газети рідного краю. Якщо не знаєш куди йти, повертайся до джерел. Перегортаючи пожовклі від часу сторінки газети “Радомислянин” повністю підтверджуються слова давнього філософа. Газета почала друкуватися з 1 червня 1912 року і виходила тричі на тиждень. Редактором і видавцем був Х. М. Фельдман. Друкувалася газета у друкарні І. Н. Пекера в місті Радомисль по вул. Велика Житомирська №37 в бувшому будинку Вахера.

субота, 21 липня 2012 р.

РАДОМИШЛЬЩИНА - КРАЙ ЖИВИХ ЛЕГЕНД

На Поліссі загалом і Радомишльщині зокрема українці не лише становлять переважну більшість населення, вони творять власну культуру і міфологію. Звичайно з місцевим колоритом, адже героями місцевого фольклору є конкретні люди. Хтось тут жив століття - два тому, а декого ще пам'ятають нащадки.
Село Верлок розташоване в долині річки Коробочки: притоки Мики за 5 кілометрів від районного центру Радомишль. Село має самобутню і давню історію. Сто років тому Верлок славився своїми вечорницями. На одній з них і познайомились Максим з Оксаною.

пʼятниця, 20 липня 2012 р.

РАДОМИШЛЬ УЧОРА

Як швидко летить час... І як швидко ми все забуваємо. А все ж попередні десятиліття не так мало значили для нашого міста, щоб їх не пригадати. Отож, 60-80 роки XX століття – суміш правди, напівправди і відвертої брехні. Це була інша епоха, інші люди і абсолютно інше життя. Минуло півтора десятиліття по війні, в 1947-ому радомишляни пережили голод. Про нього якось не прийнято згадувати – не було для цього ніяких політичних причин, просто була страшна посуха... Проте у шістдесятих Радомишль практично залікував рани, завдані війною. Хоча в Малині і в Житомирі руїни залишалися страшним спогадом ще деякий час.

неділя, 15 липня 2012 р.

З ГЛИБИНИ ІСТОРІЇ

Біля розбитої дороги, на вулиці Микульського, з похиленим парканом і розламаними залізними сітками, неподалік від центра міста знаходиться старе православне християнське кладовище. Вигляд цього безладдя, ще сумніше, що тут поховано не одне покоління радомишлян. Кладовище закрито у 1984 році і не просто закрито, а й дуже занедбане. З весни до осені воно заростає травою вище поясу. Одні з винахідників – заготовляють траву для тварин. З одного боку «законсервований» цвинтар став смітником, звалищем непотребу та розплідником шкідливих і бродячих тварин, а з іншого «притулком» для бомжів і нечестивців. Цю територію використовують як місце для інтимних побачень і як громадський туалет. Православне кладовище в Радомишлі – місце, за яке радомишлянам має бути соромно.

середа, 11 липня 2012 р.

РАДОМИШЛЯНИН – ЧЕМПІОН СВІТУ


Віктор Міхненко
Радомишль завжди був і є зараз невеличким містечком.  Хоча наше місто і маленьке, та воно завжди було багате на талановитих людей. Це факт, і я не перестаю цьому дивуватись. Ось  і нещодавно Радомишль прославив далеко  за його межами мешканець міста  Віктор Васильович Міхненко. Не буде перебільшенням, якщо сказати – прославив  країну.

пʼятниця, 6 липня 2012 р.

ТАЄМНИЦІ ПАНСЬКОГО ОСОБНЯКА

В Радомишлі по вулиці Малій Житомирській стоїть один з самих гарних в місті будинків. Таємничий і загадковий, прикрашений амурами, гіпсовим ліпленням і кількома башточками він і сьогодні зберігає свій неповторний, колорит. В місті і районі його знають всі жителі, багатьом з них по волі чи неволі його доводилось відвідувати.
До 2011 року в ньому знаходилися суд та адвокатська контора. Цей будинок з впевненістю можна назвати особняком. Особняк – назва для міського багатокімнатного будинку розрахованого на одну родину. Це слово спільне для української та російської мов. Принаймні іншого значення словники не дають.

неділя, 1 липня 2012 р.

ЛЕГЕНДИ РАДОМИШЛЯ

В останній день квітня 15 років тому один мій давній знайомий приніс згорток, простяг його і сказав:
— Візьми, пригодиться. Розбирали хату на Рудні і під стрихівкою виявили ось це.
У вкутаному в грубу мішковину згортку була підшивка газети «Киевские губернские ведомости» з 2 по 52 номер за 1854 рік, а також великий стос аркушів зі старого шкільного зошита, на яких ледь помітним через вицвіле чорнило гарним каліграфічним почерком на титульному листі проглядалась назва «Радомысль (очерк)» і стояла дата «3.02.1958 г.»

понеділок, 18 червня 2012 р.

НАУКОВО-ІСТОРИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ В РАДОМИШЛІ

Сайт «Житомирське Протопресвітерство Київської Архиєпархії УГКЦ» - інформує:
Про коріння греко-католиків у Центральній Україні говоритили історики на науковій конференції у Радомишлі


До 250-ї річниці введення на престол Пилипа Володкевича, Митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі 8 червня 2012 року в історико-культурному комплексі "Замок Радомисль" була проведена Всеукраїнська науково-історична конференція на тему: «Радомишль в історії Української церкви 1682-1840 роки». Науковці, професори, доктори історичних наук приїхали з різних куточків України до міста Радомишль (Житомирська область) У своїх дослідженнях вони представили учасникам конференції культурно-історичну спадщину цього міста: розкрили його таємниці, діткнулися болючих питань Української Церкви.

Захід розпочався панахидою пам‘яті митрополита Пилипа Володкевича, та митрополитів Лева Шептицького і Ясона Смогоржевського, які були тут поховані. Владика Йосиф (Мілян) зазначив: –  «наша молитва в Радомишлі закладе нові підвалини розвитку та розквіту Української Греко Католицької Церкви». Владика наголосив: «Автентичну історію пишуть і трактують люди. Тому ми тут, щоб поставити певні акценти, говорити про історичні факти, заслуги, невдачі, відкривати істинну історію. Радомишль свого часу став осідком митрополитів, тому це місто повинно посісти чільне місце в історії Української Церкви».

субота, 26 травня 2012 р.

ЛЮДИ ТВОЇ, ЖИТОМИРЩИНА

ВСЕВОЛОД СКУРАТІВСЬКИЙ: «ВИШИТА ДІВЧАТАМИ З РАДОМИШЛЯ СОРОЧКА СЯГАЛА МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ІВАНУ ДЗЮБІ ДО КОЛІН. АЛЕ ВІН БУВ ЩАСЛИВИЙ…»

Директор Радомишльського районного народного краєзнавчого музею, якому 26 травня виповнилося 75 років, розповідає газеті  деякі подробиці свого життя

Заслужений працівник культури України Всеволод Скуратівський чверть століття очолював культосвітню роботу в Радомишльському районі. Пам»ятаю Всеволода Михайловича ще молодим на сцені Будинку культури, сільських клубів, на польових станах,  з кучерявим чубом, у вишиванці і з баяном на грудях, на чолі ансамблю чи хору голосистих поліщуків. Або ж у парі з незабутнім Михайлом Ревенком, за посадою – методистом, а за покликанням – артистом. Від гумористичних сценок цього дуету зал лежав покотом.

неділя, 13 травня 2012 р.

ОБЫКНОВЕННОЕ ЧУДО

«БЛАГОДАРИТЕ БОГА, ЧТО ВАША ДОЧЬ ДО СИХ ПОР ЖИВА», –  СКАЗАЛ МОИМ ПАПЕ И МАМЕ ДОКТОР, ПОСМОТРЕВ МОИ ПЛОХИЕ АНАЛИЗЫ, И ВЫПИСАЛ НАПРАВЛЕНИЕ В ИНСТИТУТ РАКА…»

20-летняя Юля Гринцевич из города Радомышль рассказывает «ФАКТАМ», как несколько лет назад, увидев, что она умирает от саркомы четвертой стадии и не выдержит новых сеансов химиотерапии, ее родители  дочь в обитель, где неизлечимая болезнь отступила, а у девочки пробудился дар художника-иконописца.
Юля Гринцевич
Юля Гринцевич


Владимир ШУНЕВИЧ
«ФАКТЫ» 21 декабря 2011 г
(Житомир – Киев)

субота, 28 квітня 2012 р.

КОВАЛЬ (бувальщина)

В повітовому місті Радомислі на початку ХХ століття люди були хоч малограмотними та добрими, душевними і життєво розумними. Як кажуть у народі: чим менше добра за пазухою, тим більше добра у серці. В місті було багато різних крамниць, лавок, шинків, кустарних майстерень тощо. Городяни займалися пекарським, шевськими і швацькими, шорним, палітурним промислами, столярували, слюсарювали. А ще ж були й чималі виробництва – шкірзаводи, лісопильні, друкарні, невеличкі фабрики та інше. Тож роботи усім хватало. Робітники працювали по 12-14 годин на добу та благополуччя їх родин часто залежало від волі і примх хазяїна. Українець на прізвисько Маркел Подковинський, бо тримав кузню. Справа ця була досить дохідною, адже попит на ковальське ремесло був чималим. Так повелося, що в Радомислі і селах повіту імена з часом забувалися, бо кожен мав прізвисько. Маркел – зменшене, від латинського молоток. Кремезний чолов’яга, добрий і до роботи беручий коваль. Ходив у червоних шароварах, підперезаний мотузкою з овечої шкіри. Можливо козацькі часи відіграли свою роль. Казали, багатирської сили – міг на собі нести коня і випити відро Радомисльського пива. Був людиною, ніби створеною самою матінкою природою, майже двометрового росту, на незвичайно струнких ногах з дуже розвиненими плечима. Як і всі здорові люди, був добродушним. Але на його біду, неподалік знаходилася корчма Буйди, де щодня продавали пиво з раками. Від такої спокуси Маркел відмовитися не міг. Пиво в корчмі пили з високих кухлів, а до пива ще й грінчак горілки. Тоді і не в мітив чоловіче, як заліз у борги і мусив віддати кузню в оренду. І став працювати в своїй кузні молотобійцем. Справи пішли на лад. Буйда заробляв непогану на людному місті. Маркел мав своє пиво і до пива. Але найбільше була задоволена дружина Маркела, адже Буйда регулярно приносив їй орендну плату.

Олександр Пирогов,
місто Радомишль
квітень 2012 року