ПОСИЛАННЯ

ФОТОАЛЬБОМИ

ВІДЕО на Youtube

ВІДЕО на Dailymotion
КАРТА РАДОМИШЛЯ на Yandex

КАРТА РАДОМИШЛЯ на Google
КАРТА РАДОМИШЛЯ З НОМЕРАМИ БУДИНКІВ на Visicom.ua
КАРТА РАДОМИШЛЯ (автор Тужик П.А. 2017 р.)

ВЕБ АРХІВ ПОПЕРЕДНЬОГО САЙТУ "РАДОМИШЛЬ - НАШ ДІМ" 2008 - 2012 РОКІВ 

(Нажаль робот не всі сторінки скопіював)

ДОПИСИ НА САЙТІ ЗА ІМЕНАМИ АВТОРІВ

"Радомишльщина моя" - Олександра Дроздова

Радомишль – одне зі стародавніх міст України. Відкриття поблизу міста стоянки первісної людини свідчить, що його територія була заселена людьми щонайменше 19 тисяч років тому. Археологічними дослідженнями підтверджено існування з X століття давньоруського міста, вперше письмово згаданого в Іпатієвскому літописі в 1150 р. під назвою Мичеськ. З 16 століття місто вже згадується під новою назвою Радомисль, а з 1946 року отримує свою сучасну – Радомишль. Населення міста складає 14 109 осіб (2020 рік).

Географічно місто розташоване на території Київського Полісся. З південного сходу, півдня, південного заходу до Радомишля прилягають листяні і соснові ліси. Через Радомишль протікає найбільша річка в Житомирській області – Тетерів, права притока Дніпра.

Радомишль розташований від Києва на захід на відстані близько 90 км, і на 50 км від Житомира на схід.

Географічні координати міста: 50°30' С.Ш. і 29°15' П.Д.

ПРО РАДОМИШЛЬ В ІНТЕРНЕТІ:

РАДОМИШЛЬСЬКА  ГРОМАДА ____Офіційний сайт Радомишльської міської ради

ЗАМОК РАДОМИСЛЬ ____ Історико-культурний комплекс

САЙТ ТОВ "КАРПАТІЯ" ____ ГОТЕЛЬ

РАДОМИШЛЬ. МІСТО З ГЛИБИНИ ВІКІВ ____ Блог Володимира Молодика

НАШ РАДОМИШЛЬ/OUR RADOMYSHL ____ Сторінка Володимира Молодика на Facebook 

RADOMYSHL.INFO ____ Інтернет газета міста 

САЙТИ ПРО РАДОМИШЛЬ В ІНТЕРНЕТ АРХІВІ:

RADOMYSHL.COM ____ Соціально-інформаційний портал Радомишля (Архів)

ОФІЦІЙНИЙ САЙТ РАДОМИШЛЬСЬКОЇ РДА ___ (Архів)

БЛОГ МИХАЙЛА СЕВРУКА ____ Статті на музичну тематику та про Радомишль (Архів)

ВЕБ АРХІВ ПОПЕРЕДНЬОГО САЙТУ "РАДОМИШЛЬ - НАШ ДІМ" 2008 - 2012 РОКІВ 

E-mail: demiurgos2@ukr.net

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД МАРШРУТОМ КОРОСТИШІВ - РАДОМИШЛЬ

Мулька пройти пішки маршрутом Коростишів – Радомишль виникла у мене ще влітку. Проте, то дощовий період, то спекотний стримували мій намір. І ось нарешті зірки зійшлися. У неділю 24 вересня я зійшов з маршрутки в Коростишеві о 8:22, а 18:15 був вже вдома здолавши шлях лісами та полями в 32 км. Подорож мені дуже сподобалася: ландшафтами кар’єру, гарними затишними лісовими краєвидами, лісосмугами в полях з давніми могутніми дубами, величними березами та чудовими грунтовими дорогами хоч велосипедом їдь. В Коростишівському лісі я був на самоті з природою не зустрічав людей, бачив декількох козуль, що пробігали поряд з дорогою; зв’язку лайфселл не було, навігатор працював на роумінгу. Від подорожі я отримав більше задоволення ніж очікував. Мій шлях можна прийняти за місцевий туристичний маршрут. Його можна ще скоригувати заходом на цікаві об’єкти під селом Городське, щоправда, шлях збільшиться на 5 км. Переглядаючи фото з подорожі, я вирішив зробити слайди, в яких можна «пунктиром» побачити мій маршрут. Глядачам - шоу, для мене – пам’ять. Дивитись краще на моніторі та у якості 720.

Павло Тужик, вересень 2023 р.

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД В КАРПАТАХ

Маршрутом: турбаза "Заросляк", Прутський водоспад, Говерла, озеро Несамовите, турбаза "Заросляк". Маршрут 16 км, подорож тривала близько десяти годин.

ДОІСТОРИЧНІ ЧАСИ РАДОМИШЛЯ

 

Період в історії людства до появи писемності називають доісторичними часами, тобто 5-6 тисяч років тому до Шумерської цивілізації. На території ж України цей період тривав до VI ст. до н. е., поки вчений-мандрівник Геродот не побував у грецьких колоніях-полісах на узбережжі Чорного моря і зі слів мандрівників не описав землю, суспільство та звичаї скіфів.

Щодо Радомишля, то це давнє поселення отримало таку назву і вийшло з  доісторичних  часів тільки у XVI столітті. В той час воно стало власністю Києво-Печерського монастиря, і монахи збудували в ньому замок, паперову фабрику. Виникло якесь економічне та релігійно-політичне життя, що лишило свій слід у документах. До цього часу здебільшого не було ніякого руху, щоб він виглядав як історичні події. Навіть якби жила у ньому династія літописців, то їх записи умовно мали б такий інформативний сенс: «1289-й рік. Іван виорав  поле – восени зібрав гарний урожай»; через п’ятдесят років  «1339-й рік. Внук Івана, Степан, виорав старим дідовим плугом поле»; запис ще через пів століття «1389-й рік. При оранці зламався плуг предків. Петро, Степанів внук, закінчив оранку, змайструвавши новий плуг з дуба». Хіба може існувати історія, коли день бабака(1) тягнеться століттями.

(1) «День баба» – фільм, в якому герой попав в часову петлю, де новий день ніколи не наставав, а повторював минулий.

РОВЕР

Мрії народжуються у дитинстві, зростають разом за нами,

якщо захоплюють і справжні, то збуваються.

 

Десь у віці шести років мама з дідом купили мені дитячий двоколісний велосипед. Підозрюю, що це була ідея діда, бо він сам мав справжнього залізного коня, на якому мене інколи катав. Отже, тепер і у мене був свій маленький педальний коник, і безмежжя моєї радості та завзяття посприяли швидкому навчанню в його керуванні.

БРАМА ЗАМКА РАДОМИСЛЬ

ПЛАН-РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗА ОПИСОМ З КНИГИ ІНВЕРТАРІВ МИТРОПОЛИЧОЇ УНІАТСЬКОЇ ЦЕРКВИ 1774 Р.

Перші письмові згадки про містечко під назвою Радомисль(1) у гирлі ріки Мики з’являються у XVI ст. столітті, завдяки діяльності архімандритів Києво-Печерського монастиря, які колонізували навколишні землі й оформили їх у церковну власність(2). З часом Радомисль стає центром Тетерівської волості. Напевно, щоб отримати такий статус серед інших таких же невеличких поселень в окрузі, місту посприяло його географічне розташування. Зокрема, це  ріка Тетерів, яка як транспортна артерія пов’язувала  Радомисль  з Печерським монастирем, а також існував шлях суходолом з Києва через Радомисль на Житомир і далі на захід. Очевидно справи у монастирських пішли досить непогано й  у центрі маєтку накопичувалося достатньо добра, щоб для його зберігання та захисту знадобилися великі комори та міцні стіни. Можливо така логіка розвитку подій має місце, бо керівництво Києво-Печерського монастиря запросило дозвіл на будівництво замку у Стефана Баторія – короля Польського, Великого князя Литовського та Руського(3). Це  цілком логічно, бо з 1569 року  майже вся територія України,  зокрема і Радомисль були під владою новоутвореної держави Речі Посполитій.

ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Головне правило реальності – не заплутатися у своїх ілюзіях.

Сутеніло… Непомітно для діда, який ще не вгамувався  від своїх господарчих справ і заклопотаний топтався на подвір’ї, я нишком виніс лома на вулицю, де мене вже очікували мої друзі: Серьога, Роман та  Саня. Вони вже мали при собі «археологічний» інструмент: заступ, моток міцної мотузки, ліхтарик, який перемикався з жовтого на червоне та зелене світло;  зелене – це те шо нада, щоб бути непомітним у  нашому ділі. Сутінки погустішали й ми вирушили  в експедицію.  Нам було ніяково проходити з таким інвентарем довгим мостом перед зрідка зустрічними перехожими, й ми зупинялись, ховаючи свої інструменти за перилами, вдавали, що милуємось красою  літнього вечора. Наш шлях лежав до будівлі районної бібліотеки, яка була розташована біля будинку культури. Це таємниче місце вабило нас легендами, бо ще підлітками ми були свідками, коли при прокладанні теплотраси ківш трактора  розкрив давнє підземелля. З часом вхід до нього був засипаний сміттям, але  зараз, коли ми  вже були хлопцями після армійської служби, у нас виник план, як проникнути туди.

БУЛОЧКА З КЕФІРЧИКОМ

Шлях привів нас до височенного паркану, в якому була вмонтована металева брама. Мій супроводжувач, старшина дивізіону прапорщик Клоченюк, натиснув на кнопку дзвінка на дверях…

За цією бетонною стіною був прихований світ, про який я ще нічого не знав. «Він урізноманітнить моє військове життя на десять діб», – подумав я, коли за нами  з ляскотом зачинили браму гарнізонної гауптвахти(1). Вартовий супроводжував нас зі старшиною до одноповерхового будинку. «Яке гарне райське місце», – далі розмірковував я собі, ідучи по чистій рівній асфальтованій алеї  зі свіжовибіленими бордюрами, споглядаючи по боках різнобарв’я прекрасних квітів та зелених рослин.

НАМИСТО

1 вересня, середа, 54-й день, +20°С.

Чудовий  все ще літній ранок. Я на озері, яке знаходиться недалеко від будинку моєї матері. На його березі маячить скам'яніла фігура рибалки, очікуючи клювання. Пропливаю чергових своїх 500 метрів і посвіжілий виходжу з води, ступаю на м'який шовковистий трав’яний килим. Сонце променями пестить тіло, даруючи тепло. Очі насолоджуються навколишньою природою, що прокидається після нічного сну.

УСВІДОМЛЕННЯ

Довгі тіні від предметів погойдуються в такт з язиком полум'я гасової лампи, яка тьмяно освітлює невеличку кімнату. Молода жінка у пов’язаній кінцями назад хустині трудиться над стіною накидаючи глину і наносячи перший вирівнювальний шар тинькування. Мені всього близько року від народження, тому не розумію, що робить ця жінка і хто вона, лише з часом усвідомлю її мамою. Мій всесвіт обмежується периметром цієї кімнати. Він складається з набору первинних інстинктів та інтересу до навколишніх предметів, що потрапляють в поле моєї нестійкої уваги. Моя свідомість ще не відрізняється від свідомості кошеняти. Я – дитя людське, але ще не людина.

НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА

1986, грудень, 31-ше, 08:23 AM за Гринвічем.

Радянська Україна. Невелике містечко, населення 17 008 осіб.

Районний вузол зв'язку, автоматична телефонна станція АТС-54.

Десь всередині величезного електромеханічного організму серед гучного стрекотіння крокових шукачів(1) і в'їдливого дзинчання сигналізації загубився я – двадцятидворічний електромеханік четвертого розряду АТС.

Я проводжу маніпуляції на шині живлення стійки: відновлюю термозапобіжник, що спрацював, розігріваючи його внутрішню олов'яно-свинцеву начинку. Потріскуючи тягнеться яскрава біло-голуба електродуга... вона заворожує…

Несподівано лунає різкий гучний звук.

ІСТОРІЯ ОДНОГО КУРЦЯ

Мій перший досвід курця був набутий десь у віці шести років. Якось я спостерігав за своїм дядьком, який сидів на лаві біля будинку та смачно смалив сигарету, при цьому, як мені тоді здавалося, витворяв неймовірні речі. Він глибоко затягувався і випускав через ніс два довгих струмені щільного сизого диму, чим нагадував казкового дракона, що дихає вогнем. Іноді робив кілька магічних рухів губами і дим кільцями зависав у повітрі. Дядько вловив мій зацікавлений погляд, лукаво посміхнувся і запитав простягаючи до мене руку з чарівною кадильною паличкою:

– Хочеш смальнути хлопче?

ПОРОЖНЯ КІМНАТА

Екстрим тур літа 2020.

У закордонному паспорті немає потреби!

Лікар вислухав від мене «Майн Кампф», потім  скрупульозно прослуховував тембри моїх легень, напевно, сподіваючись  почути браві марші  Люфтваффе. Згодом він повідомив, що має підозру на новомодний вірус, і його рекомендація – госпіталізація та ПЛР-тест. Я погодився: медична освіта та двадцятип’ятирічний  досвід роботи фахівця не викликали сумнівів у його компетентності – це ж вам не  якийсь там президент, яким може бути будь-хто з вулиці. Суворий погляд з-під «космічного скафандра» та стетоскоп у рухах лікаря підкреслювали серйозність справи.

ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

(Дорожні записи).

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував  в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист – побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі – відвідати Рим з проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху  у Варшаві.

САМІСТЬ

Густі сутінки закутали втомлене від літнього спекотного дня місто. Вмиканням вуличних ліхтарів воно перейшло у режим ночі, але містяни не квапилися на спочинок. Навпаки, кінець суботнього дня збирав у центрі міста людей, що шукають розваги. Тільки я з рюкзаком за плечима, з пристебнутими до нього карематом та спальником проходив повз гучний гомін веселих компаній, ідучи від людей у темряву ночі. Сьогодні я полишив свою зону комфорту та спокуси маленького острівця цивілізації – моя ночівля має бути серед  лугових трав та просто неба. Там я буду сам на сам з природою, буду вкушати її буття, насолоджуватись подихом літньої ночі, питиму ніжну ранкову красу.

НОЧІВЛЯ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ

Взяв та й пішов у ніч насолоджуватись літом.

Річка Тетерів. Захід сонця. Милуюся краєвидом.
(клацнути фото для збільшення його розміру)

УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩ

Існує понад 70 описаних рецептів борщу. Але то таке… Я вам розкрию таємницю рецепту справжнісінького українського борщу!

У нас – борщ,  у москалів бліда подоба борщу – щі. Та й назва звучить якось по-бідному, немов слово «ні-щі-і-і-й». Недаремно це було відображено народом у приказці: «Щі - хать оващ растовскій палащі!»

Нема нашого овоча…  на експорт пішов… покращувати москалям щі.

Для того щоб приготувати гарний борщ, треба взяти міцний казан обов’язково бренду «Україна». Будь-який казан не витримає таку варку, щоб не тріснути і зовсім не розвалитись.

Коли полум’я старанно оближе боки посудини та підігріє розчин патерналізму та підліткового максималізму, тоді для наваристості борщу потрібно покласти декілька огрядних олігархів, попередньо замочивши їх… замочивши їх для пом’якшення в офшорній олії.

Бульйон закипає, бурлить, кришку  з казана зриває, то вона працює, готується до вибору. То й вибираємо її – піну – великою шумівкою. Популізму в нашому казані розводити не треба!

За олігархами в казан кидаємо жменю засушених комуняк – ну, які вже є, не сезон. Перед варкою, для набухання, краще їх замочити серед своїх лозунгів на години три.

Потім в бульйон додаємо багате овочеве українське різноманіття: ватників та вишиватників, яничар та козаків, гомосовєтікусів та патріотів.

Не забудьте додати гетьманів…  краще брати одного на казан, щоб не побилися, та забрати на всякий випадок у нього булаву. Якщо немає гетьмана, то замінити його можна  отаманами, щоправда в кожному регіоні рецепт борщу трохи зміниться. 

Додадуть пікантності борщу трохи сєпарів та любителів русскага міра. Їх спочатку потрібно нашаткувати, а потім підсмажити на соняшниковій олії – це придасть страві особливий неповторний смак.

Щоб в казані овочевий народ не створював корупційні схеми та не розводив кумівство, його треба гарно перемішати великим ополоником, а краще москальським черпаком.

Овочевий народ загуде, забулькає: «Всьо пропало… це зрада… зрада зрадная!»

Не панікуйте! Приправте страву спеціями «Слава борщу –  смерть щям!», «Борщ понад усе!», «Це перемога!».

Український борщ вариться, кипить, булькає, вирує, кришку підриває. Пройде час, і варіння страви буде завершено. Борщ буде настоюватись в спокої, натягуватись різноманіттям смакових відтінків. Він буде смакувати не тільки українцям, а й кожній людині з усього світу.

Борщ – то є всьо, у ньому сила!

Смачного!

10.04.2018

Тужик Павло

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ КАРТ

В підлітковому віці мені подобалося малювати карти з вигаданими фантастичними країнами. Позначати на них міста, а потім з'єднувати їх  автошляхами та залізницями. На берегах морів розташовувати міста-порти та прокладати до них морські шляхи. В той час я навіть колекціонував справжні географічні карти та атласи. Найбільшою у мене була мапа України. Я з сусідськими хлопцями розгортав її на підлозі: ґудзики  нам слугували уявними автомобілями, якими ми подорожували глянцевими дорогами між містами країни. Ось це була гра –  не якась там настільна, а напільна! Після закінчення школи карта була подарована рідному навчальному закладу.

ДЕЩО ШИРШЕ ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦЬ

Згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» в Радомишлі було перейменовано 34 вулиці. Хоч із запізненням, але вирішив викласти свою думку.Спонукало мене до цього негативне ставлення до перейменування частини громадян України, зокрема радомишлян, які мені зустрічались в особистому спілкуванні та в інтернет-просторі.

Негативне відношення можна розбити на три групи тверджень:

ЯКЕ БУЛО МІСТО РАДОМИШЛЬ МАЙЖЕ ДВА СТОЛІТТЯ ТОМУ

Світ, в якому ми живемо, має таку координату як час. Ця координата має властивість змінювати навколишній світ і дуже швидко. Робимо уявний експеримент: клацаємо пальцями, і навколо нас залишаються тільки ті речі, які існували лише 180 років тому… сучасний світ щезає… ми знаходимося в пустинному місці, де навколо нас немає ні однієї людини, тварини, ні однієї травинки чи бур’яну, немає і лісу, лише десь на обрії росте декілька вікових дубів, а від міста Радомишль на пустому пагорбі самотньо маячить двоповерховий митрополичий будинок, нині школа номер п’ять. Ось і все, що має місто та околиці від такого недалекого минулого. З тих пір багато минулих поколінь радомишлян зі своїм світом розчинилися в часі. І ми б ніколи не дізналися про їх життя-буття, якби до нас не дійшли документи тих часів.

В цій статті я спробую описати декілька давніх документів: плани Радомисля 1826 та 1848 років.