ПОСИЛАННЯ

ФОТОАЛЬБОМИ

ВІДЕО на Youtube

ВІДЕО на Dailymotion
КАРТА РАДОМИШЛЯ на Yandex

КАРТА РАДОМИШЛЯ на Google
КАРТА РАДОМИШЛЯ З НОМЕРАМИ БУДИНКІВ на Visicom.ua
КАРТА РАДОМИШЛЯ (автор Тужик П.А. 2017 р.)

ВЕБ-АРХІВ ПОПЕРЕДНЬОГО САЙТУ "РАДОМИШЛЬ — НАШ ДІМ" 2008–2012 РОКІВ  (Нажаль робот не всі сторінки скопіював)

ДОПИСИ НА САЙТІ ЗА ІМЕНАМИ АВТОРІВ

«Радомишльщина моя» — Олександра Дроздова

Радомишль — одне зі стародавніх міст України. Відкриття поблизу міста стоянки первісної людини свідчить, що його територія була заселена людьми щонайменше 19 тисяч років тому. Археологічними дослідженнями підтверджено існування з X століття давньоруського міста, вперше письмово згаданого в Іпатіївському літописі в 1150 р. під назвою Мичеськ. З XVI століття місто вже згадується під новою назвою Радомисль, а з 1946 року отримує свою сучасну — Радомишль. Населення міста складає 14 109 осіб (2020 р.).

Географічно місто розташоване на території Київського Полісся. З південного сходу, півдня, південного заходу до Радомишля прилягають листяні й соснові ліси. Через Радомишль протікає найбільша річка в Житомирській області — Тетерів, права притока Дніпра.

Радомишль розташований від Києва на захід на відстані близько 90 км і на 50 км від Житомира — на схід.

Географічні координати міста: 50°30' С.Ш. і 29°15' П.Д.

ПРО РАДОМИШЛЬ В ІНТЕРНЕТІ:

РАДОМИШЛЬСЬКА  ГРОМАДА ____Офіційний сайт Радомишльської міської ради

ЗАМОК РАДОМИСЛЬ ____ Історико-культурний комплекс

САЙТ ТОВ "КАРПАТІЯ" ____ ГОТЕЛЬ

РАДОМИШЛЬ. МІСТО З ГЛИБИНИ ВІКІВ ____ Блог Володимира Молодика

НАШ РАДОМИШЛЬ/OUR RADOMYSHL ____ Сторінка Володимира Молодика на Facebook 

RADOMYSHL.INFO ____ Інтернет газета міста 

E-mail: demiurgos2@ukr.net

НЕЙМОВІРНИЙ РАДОМИШЛЬСЬКИЙ СКАРБ

З давніх давен бродять світом шукачі скарбів. Професіонали й любителі-фанатики, літні й молоді, гуртом та поодинці шукають і мріють знайти якусь скриньку зі злитками благородних металів або ж скриньку із золотими монетами. Шукають задля збагачення, або ж для колекцій чи заради азарту – як мисливці, рибалки чи грибники. І в наш час теж знаходять скарби. Їх виорюють плугами в полях і на городах, вигрібають бульдозерами на будівництві, виявляють металошукачами й магнітометрами, знаходять в колишніх дворянських садибах, підвалах і стінах будинків, в дуплах старих дерев, на дні озер і річок.  Романтика шукачів скарбів часто переплітається із людськими драмами. За деякими знайденими коштовностями тягнеться довгий кривавий шлейф. В історії пошуків скарбів, як в азартній грі порядкують щасливий збіг обставин або ж, простіше кажучи, випадок. І на кожного щасливчика припадає не одна сотня невдах. У пошуках скарбів пройшла вся наступна радомишльська історія, аж до нашого часу. І наш час таки настав: вперше за останнє десятиліття створилась велика армія шукачів скарбів.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ Й ТЕЛЕМАЙСТРИ РАДОМИШЛЯ

Талановитий письменник Олександр Купрін, який мешкав певний час у Житомирі, в 1909-му році вустами свого героя у повісті «Молох» пророкував: «Незабаром ми будемо бачити один одного по дроту на відстань сотень і тисяч верст». Письменник не помилився. Людство бачить, чує і не лише «по дроту», а й взагалі без нього.  Від дня винаходу «газети без відстані і паперу» минуло понад 100 років.

ІСТОРІЯ РАДОМИСИЛЬСЬКОГО ЩУРЯЧОГО БАНКУ

Про незвичайні здібності щурів повідомляла повітова газета «Радомыслянинъ» №20, 1913 року: «Щурячий банк. Наприкінці вулиці Русанівської одна татарка помітила щура, що біг по двору, в зубах якого знаходилася трьохкарбованцева кредитка. Пацюк зник у норі дерев'яного зрубу хати. Татарка повідомила про це свого чоловіка, який розкопав нору та виявив у ній справжній щурячий банк, у якому виявилося більше ніж на 500 карбованців державних кредитних асигнацій. Забравши гроші, татарин виїхав із Радомисля зі своєю родиною. Звідки щурі носили гроші у своє підпілля — невідомо».

У місті на початку ХХ ст. поселилась невелика громада татар. Звідки вони взялися і де подівалися достеменно невідомо. В наш час відрізок вулиці знаходиться після колишньої меблевої фабрики. По сьогоднішній день жителі, які мешкають у тому районі місцеві по-вуличному називають «башкірами».

Олександр Пирогов

м. Радомишль

СПЕКТАКЛЬ «НАТАЛКА-ПОЛТАВКА» В РАДОМИСЛЬСЬКОМУ ТЕАТРІ «ЕКСПРЕС»

Засновник і власник театру Василь Подковинський, як і театральні митці, прекрасно розуміли, що доброту рухає величезна сила мистецтва. Велика заслуга у справі встановлення і розвитку театральних традицій Радомисля, цілком справедливо можна вважати Василя Романовича Подковинського в побудові стаціонарного театру і продовження театрального мистецтва міста. Вивчаючи історію Радомисля, можна переконатися, що розвиток культури в місті завжди відбувався через еліту.

КОЛИСЬ МИ ТЕЖ НАВЧАЛИСЯ У ПЕРШОМУ КЛАСІ

 

Рівно 61 рік тому, в 1963-му році, свято 1-го вересня теж припало на неділю, як і в 2024-му. Правда, нікому не спадало на думку роздувати з цього проблему – просто діти пішли на перший дзвоник у понеділок, 2-го вересня. В 1962-му році мама відвела мене на навчання в російськомовну школу №6, що знаходилася на вулиці 19-го Партз’їзду, №9 (зараз - вул. Присутственна. – Авт.). Будинок зведений купцем 1-ї гільдії  Нафталі Горенштейном в 1887 році.

ВЕЛИКИЙ КОБЗАР І РАДОМИШЛЯНИ

Про Великого Кобзаря, здавалось, вже чимало написано. Однак ніколи, мабуть, не вичерпається інтерес ні наших сучасників, ні прийдешніх поколінь до великого сина України. Він завжди з нами у наших діях і помислах. Чимало цікавого пов’язано з іменем Т.Г. Шевченка, є в місті  Радомишлі та районі. Деякі дослідники життя Тараса Григоровича припускають, що в 1846 році, повертаючись з Житомира до Києва старим київським щляхом, він проїздив через Радомиcль та Білогородку. На жаль, документально це не підтверджено. Однак більшість шевченкознавців вважає, що поет їхав шляхом, який вів із Коростишева на Брусилів та Бишів, й тим більше, що в Брусилові в нього повинна була бути зустріч особистого характеру. Так чи інакше, а Радомисльщину в її повітових межах Кобзар оминути не міг.

ПОДАРУНОК ДЛЯ ЖІНОК

Із книги Олександра Пирогова «Радомишльські оповідання»

Попри заборону лікарів завідуюча дитячим садком Галина Борисівна 7 березня 1988 року працювала на останньому місяці вагітності. З роботи жінку відвезли до пологового відділення радомишльської лікарні, де пізно ввечері народила сина. Щасливий день народження. «Нехай буде подарунок для жінок», – сказала тоді Галина Борисівна. І батьки записали дату народження Леоніда 8 березня. «Людина народжується на світ для того, щоб жити, кохати та бути коханою», – стверджував класик американської літератури Джек Лондон.

МИХАЙЛО СОКОЛЬВАК – ПОДВИЖНИК УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ

Вулиця Велика Житомирська  – найстаріша в місті Радомишлі. Люблю свою вулицю, для мене і для всіх мешканців, які тут жили чи живуть нині – найрідніша. Кажуть, що добрий сусід – ближчий за родича.  Між сусідами завжди були тісні стосунки, а часто й дружба. А які добрі люди проживали на ній! Пройшовши через випробування війни і повоєнних років, люди ставали добрішими, податливішими, допомагали один одному, часто по-сусідськи ходили один до одного в гості, обмінювалися  новинами і, звісно, пліткували. Щось відремонтувати чи полагодити, підшити чи підказати – завжди  зверталися  до  сусідів. Якщо хтось занедужував, влаштовувалися цілі консиліуми, як людина має лікуватися. Поруч  завжди були добрі люди. З плином  часу іноді  спадає  на думку, що  то були  особливі  сусіди –  чужий біль  сприймали, як  свій власний. Було тоді до кого серце притулити! Зараз таких сусідів не має. Зате людей матеріальних не меншає. Важливе місце в житті займало живе спілкування з сусідами, обмін новинами і, звісно, плітками. Звичайно, не обходилося без сварок, проте доброзичливості і поваги було набагато більше.

ФОТОГРАФИ РАДОМИШЛЯ

Минув той час, коли в місті фотографів називали Граф фото. У той дореволюційний час фотографія тільки почала свій розвиток. Місцевих фотографів життя витиснуло із шикарного фотоательє в маленьку комірчину. Фотографи із артистичної фігури перетворилися в громадського ремісника в нудній системі побуткомбінату. Він був створений у січні 1961 року на базі виділених цехів з райпромкомбінату і мав майстерні пошиву чоловічого та жіночого одягу, пошиву і ремонту взуття, виготовлення і ремонту меблів, слюсарних робіт, ремонту електричних приладів та електромоторів, фотографію. Деякий час робітники комбінату працювали в тісних і напівосвітлених кімнатах, де панував антисанітарний стан.

РАДОМИШЛЬСЬКІ АТЛЕТИ

Авторитетна людина місцевої громади – Микола Сичевський, ніколи не палив і не вживав алкогольних напоїв. Високий, стрункий вів здоровий спосіб життя, кожного ранку робив кілометрові пробіжки. Самостійно займався карате і вчив молодь - на той час екзотичний вид спорту, в Радянському Союзі майже заборонений. М.В. Сичевський – засновник бойових мистецтв у місті, зробив вагомий внесок у розвиток спорту, зокрема, дитячого. Він досяг вершин у різних сферах життя і продовжував підкорювати нові.

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ КРАЙ, КУЛЬТУРА І ЛЮДИ

 

У вересні  2023 року вийшла друком книга Олександра Пирогова «Радомишльський край, культура і люди». В книзі розповідається про історію Радомишльського народно краєзнавчого музею, про культурне життя Радомишля кінця минулого століття, про життя подвижника  радомишльської культури, видатного фотографа міста Миколу Сичевського, історію вокально-інструментального ансамблю «Червоні обрії», історію розвитку фотографії в місті з дня заснування до наших днів, історія атлетичного клубу міста з дня заснування до наших днів, біографії видатних митців культури, уродженців радомишльського краю, вірші радомишлян про Радомишль і рідний край за десятки років.

Загально відомо, що високе звання патріот набуває свого справжнього змісту тільки тоді, коли невід’ємне від поняття «культура», що є ознакою високого рівня загального і професійного розвитку особистості, її духовного потенціалу. Зміст культури впливає не лише на темпи діяльності, прискорюючи їх, а й визначає її змістовне цілеспрямування. Думки, погляди, рішення, які зумовлюють різні сфери суспільної практики, підтримуються логікою культури.      А якщо є своя культура, то є етнос, що і опирається на генетичну пам’ять народу. Ще Г.С. Сковорода своїм учням сформулював соціальну філософію нації.  Культурні цінності складаються не за місяць і не за століття.

Іде кривава російсько-українська війна і невідомо, коли закінчиться. Радомишляни, як і увесь український народ, борються з агресором у народній війні. Дослідники історії, письменники, громадські діячі, вчителі та служителі церкви виконують спільне завдання – просвітлення й духовної підтримки простої людини в цей найскрутніший час для нашої країни. Дослідники історії не виробляють зброю, але  видають книжки, які вчать перемагати.

Не берусь стверджувати, але те, чим я займаюсь, можна віднести в площину Великої Культури. Сподіваюсь, що мої історичні дослідження пробуджують добрі почуття у читачів. І це для мене головне. Можна так описати сучасні реалії, що в цьому світі не захочеться жити. То ж завдання дослідника – утверджувати в людських серцях добро, любов, терпіння, впевненість, а не розчарування. І зробити так, щоб історичні дослідження досягнули не тільки розуму, а й серця людини.

Не знаєте, який подарунок зробити друзям, батькам, дідусеві, бабусі? Придбайте книгу «Радомишльський край, культура і люди». Погодьтесь, кошти зовсім невеликі, але для близьких вам людей книга стане чудовим подарунком.

Книга не претендує на вичерпність у поданні інформації, але сподіваюсь, зацікавить усіх небайдужих  до історії, культури Радомишля і, особливо дослідників окремих регіонів України.

Присвячую голові Радомишльської ОТГ Володимиру Романовичу Тетерському, доктору юридичних наук Віталію Романовичу Щавінському – ініціаторам і надхненникам написання цієїкниги. Висловлюю щиру подяку Святославу Миколаєвичу Сичевському за сприяння виходу видання у світ.

                                                                                   Олександр Пирогов

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД МАРШРУТОМ КОРОСТИШІВ - РАДОМИШЛЬ

Мулька пройти пішки маршрутом Коростишів – Радомишль виникла у мене ще влітку. Проте, то дощовий період, то спекотний стримували мій намір. І ось нарешті зірки зійшлися. У неділю 24 вересня я зійшов з маршрутки в Коростишеві о 8:22, а 18:15 був вже вдома здолавши шлях лісами та полями в 32 км. Подорож мені дуже сподобалася: ландшафтами кар’єру, гарними затишними лісовими краєвидами, лісосмугами в полях з давніми могутніми дубами, величними березами та чудовими грунтовими дорогами хоч велосипедом їдь. В Коростишівському лісі я був на самоті з природою не зустрічав людей, бачив декількох козуль, що пробігали поряд з дорогою; зв’язку лайфселл не було, навігатор працював на роумінгу. Від подорожі я отримав більше задоволення ніж очікував. Мій шлях можна прийняти за місцевий туристичний маршрут. Його можна ще скоригувати заходом на цікаві об’єкти під селом Городське, щоправда, шлях збільшиться на 5 км. Переглядаючи фото з подорожі, я вирішив зробити слайди, в яких можна «пунктиром» побачити мій маршрут. Глядачам - шоу, для мене – пам’ять. Дивитись краще на моніторі та у якості 720.

Павло Тужик, вересень 2023 р.

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД В КАРПАТАХ

Маршрутом: турбаза "Заросляк", Прутський водоспад, Говерла, озеро Несамовите, турбаза "Заросляк". Маршрут 16 км, подорож тривала близько десяти годин.

ДОІСТОРИЧНІ ЧАСИ РАДОМИШЛЯ

Період в історії людства до появи писемності називають доісторичними часами, тобто 5–6 тисяч років тому, до Шумерської цивілізації. На території ж України цей період тривав до VI ст. до н. е., поки вчений-мандрівник Геродот не побував у грецьких колоніях-полісах на узбережжі Чорного моря і зі слів мандрівників не описав землю, суспільство та звичаї скіфів.

Щодо Радомишля, то це давнє поселення отримало таку назву і вийшло з доісторичних часів тільки у XVI столітті. В той час воно стало власністю Києво-Печерського монастиря, і монахи збудували в ньому замок, паперову фабрику. Виникло якесь економічне та релігійно-політичне життя, що лишило свій слід у документах. До цього часу здебільшого не було ніякого руху, аби він виглядав як історичні події. Навіть якби жила у ньому династія літописців, то їх записи умовно мали б такий інформативний сенс:

«1289-й рік: Іван виорав поле — восени зібрав гарний урожай»;
через п’ятдесят років:
«1339-й рік: внук Івана, Степан, виорав старим дідовим плугом поле»;
запис ще через пів століття:
«1389-й рік: при оранці зламався плуг предків. Петро, Степанів внук, закінчив оранку, змайструвавши новий плуг з дуба».

Хіба може існувати історія, коли день бабака¹ тягнеться століттями?

 1. «День бабака» — фільм, у якому герой потрапив у часову петлю, де новий день ніколи не наставав, а повторював минулий.

РОВЕР

Мрії народжуються у дитинстві, зростають разом із нами.

Якщо вони захоплюють і є справжніми, то збуваються.

Десь у віці шести років мама з дідом купили мені дитячий двоколісний велосипед. Підозрюю, що це була ідея діда, бо він сам мав справжнього залізного коня, на якому інколи мене катав. Отже, тепер і у мене був свій маленький педальний коник, а безмежжя моєї радості та завзяття посприяли швидкому навчанню в його керуванні.

Одного разу я вправно вскочив у сідло та помчав відкривати нові землі до сусіднього провулку. Мій всесвіт розширився до його меж. Як виявилося, там існувало життя, і якийсь абориген швидко крутив педалі мені назустріч на дивному, раніше небаченому пристрої. Я теж пришвидшився, і незабаром ми зупинилися один проти одного — око в око, перекинулися примруженими поглядами, знайшли спільну мову й через декілька хвилин обмінялися роверами.

НА ОСОБИСТОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН

Веду щиру і довірливу розмову з сусідкою Людмилою Сергіївною. Це було до війни… Відтепер так буде завжди: це було до народної війни. Жінка завжди вважала свою родину найкращою, незважаючи на відсутність чоловічої статі. Над бабусею Василиною все життя знущався завжди п’яний чоловік, а перед мамою Галиною стояла дилема: чи робити аборт, чи виховувати дитину без батька. Вона любила жартувати, що доньку знайшла в капусті, а чоловіка не вдалось. Мама, однак, заміж виходила, та це було, як то кажуть: давно і неправда. «Без чоловіків спокійніше!», – стверджували представниці жіночого царства. Хоча мама Галина до глибокої старості зберігала струнку поставу. Особисте життя кожної з жінок не склалося. Образу безбатченка (в народі таких дітей називають байстрюками) перемогла любов до бабусі і мами. Рідні називали Людмилу ласкаво Люсею. І це її ім’я закріпилося на все життя.

ОСОБЛИВОСТІ РАДОМИШЛЬСЬКОГО КОХАННЯ

 Це було за кілька років до кривавої російсько-української війни. Біля магазину «24 години», в якому продаються товари на всі випадки життя, ненароком зустрів свою однокласницю. Наталя така ж, яка була в юні роки, – вродлива і гордовита. Жінка з бездоганною репутацією, правдива, пряма і принципова, говорила те, що думала. Ми обоє зраділи зустрічі, зайшли в кафе «Ласощі», замовили каву.

-         Як справи у Бориса? – поцікавився я.

-         Не знаю, мабуть нормально. Три роки, як розійшлись. Сама з дочкою живу…

ВИДАТНІ МИТЦІ КУЛЬТУРИ, УРОДЖЕНЦІ РАДОМИШЛЬСЬКОГО КРАЮ

Радомишльщина дала  світу багато талановитих акторів, митців сцени й кіно. У 1803 році в Радомислі народився Карл  Михайлович Зелінський – письменник, актор, режисер, антрепренер. К.М. Зелінський  отримав  домашню освіту. Був актором Львівського польського театру, працював у трупах Ленкавського у Києві, І. Штейна та Л. Младковського  у Харкові. Гастролював в багатьох містах Російської  імперії. З 1846 по 1852 рік – антрепренер Ставропольського театру. Автор п’єс  «Весілля  Терпилихи з Тетеваковським, або  Рудий Макогоненко знову старостою» (1844 р.),  «Жінка-патріот, або Полтавський  парижанин» (1846 р.),  «Взяття Дарго російськими  воїнами  в 1845 році, 6-го липня або винищення гнізда Шаміля» (1848 р.); пореробки роману І. Квітки-Основ’яненка «Життя і походження Петра  Степанова сина Столбікова…» ( під назвою «Пригоди  Столбікова та  інших»).

ВІРШІ РАДОМИШЛЯН ПРО БАТЬКІВЩИНУ І РІДНИЙ КРАЙ

Гімн Радомишля

Над Тетеревом тихим
Із глибини століть
В садах квітучих місто
На пагорбі стоїть.

Ми вдячні мудрим предкам,
Що тут колись зійшлись,
Заклали наше місто,
Назвавши Радомисль.

Приспів:

Хай небо буде чистим
Над кожною родиною,
Цвіти, наш Радомишлю,
Разом із Україною.

Ліси навкруг Поліські,
Луна пташиний спів,
Тут люди працьовиті,
Багатства щедрих нив.

Дай мудрості й нам, Боже,
Не згаяти свій час,
Щоб вдячнії нащадки
Добром згадали нас.                      

Приспів

В грудні 1999 року Радомишльська  міська Рада затвердила новий  гімн міста  Радомишля. Слова Владислава Кульчицького. Музика Георгія Мілієнко.