ПОДАРУНОК ДЛЯ ЖІНОК

Із книги Олександра Пирогова «Радомишльські оповідання»

Попри заборону лікарів завідуюча дитячим садком Галина Борисівна 7 березня 1988 року працювала на останньому місяці вагітності. З роботи жінку відвезли до пологового відділення радомишльської лікарні, де пізно ввечері народила сина. Щасливий день народження. «Нехай буде подарунок для жінок», – сказала тоді Галина Борисівна. І батьки записали дату народження Леоніда 8 березня. «Людина народжується на світ для того, щоб жити, кохати та бути коханою», – стверджував класик американської літератури Джек Лондон.

На початку лихих 90-х після розвалу Радянського Союзу, в так званий «купонний» період, Льоня серйозно захворів. Мама розповідала: «Безсонними ночами я прислухалася, дихає дитя чи ні, здавалося, що не дихає. Малюк лежав на дивані, не міг навіть плакати. У нього не заплющувалися оченята. Я жила тим, що продавала із себе всі прикраси, щоб купити дорогі ліки, оскільки на посаді завідувачки дитсадком отримувала платню більше, ніж скромну, доводилось у всьому себе обмежувати. На щастя добрі люди допомогли дістати рідкісні імпортні ліки і врятували сина». Сказати, що початок дев’яностих років був важким – не сказати нічого. Тисячі радомишлян опинилися в обіймах злиднів. В той, «купонний» період в місцевих з великим трудовим стажем, і не тільки з великим, розпочалися проблеми з роботою і з заробітками. Навіть за кордон доводилося виїжджати в пошуках нелегкої копійчини.

Мабуть, хвороба хлопчика далася взнаки. В минулому, ще в веселу пору статевого дозрівання, Льоня зі смутком зрозумів, що на зріст трохи вищий метрового різнокольорового гнома, який стояв біля причілку їхнього будинку. Свого часу цей великий гіпсовий сувенір привіз батько із Закарпаття. Широке перенісся і товсті губи робили хлопчика схожим на верблюда. Льоня зрозумів, що ці якості не сумісні з ніжними поцілунками та іншими (страшно сказати з якими) речами, про які він мріяв майже кожну ніч. За злою іронією долі Льоня з дитячих років виявляв неймовірне тяжіння до жінок. Туга, що пронизувала його серце, невимовна. Сильно хвилювався, чекав, коли виповниться вісімнадцять – тоді можна буде одружитись. Дівки, за чутками, заради штемпеля в паспорті згодні на все – навіть на близькість з такою потворою, як він.

В Радомишльському ПТУ-34, де навчався, Льоня прославився тим, що при першій ліпшій нагоді залицявся до учениць. Дівчата з курсу поварів знали, якщо сьогодні Льоня запрошує піти в кафе чи на дискотеку у міському парку, означало, що обов’язково покличе заміж. Ах, яка радість! Зрозуміло, відповісти взаємністю нерозбірливому залицяльнику – означало втратити свій авторитет до рівня міської каналізації. Всі залицяння до дівчат були не надто втішні для Льоні. Згодом, подорослішавши, морально виснажений Леонід почав розклеювати об’яви такого змісту: «Віддам кошеня в надійні руки. А якщо вони справді надійні, то забирайте і власника…» Такий гумористичний трюк не допоміг. Хоча Льоня і роздав з десяток бездомних кошенят в дійсно надійні руки. Особисте життя не складалося.

І все ж – доля посміхнулася Леоніду – Оля подружка сестри, схожа на кучугуру, радісно згодилася стати дружиною. Спокуса завжди виглядає дивовижною. Дівчина вірила  в Господа, ходила в папірянську церкву по неділях, мріяла про чисту любов. Оля не знала, що зроблене освідчення в коханні – сто п’ятдесят якесь за ліком. Дівчині  було приємно, що може задовольняти його прохання. Це ж вперше траплялося, що хлопець так безпосередньо звертався до неї. Взагалі цей мовчазний, замкнутий в собі, Льоня вже трохи освоївся зі своєю долею. З появою коханої жінки час для нього затікав по-новому.

Гучно відгуляли весілля. З того часу вони стали жити разом. Через деякий час чоловік переконав дружину в своїй абсолютній непривабливості, а також, що Оля для нього – справжня знахідка. Льоня не міг надихатися на свій стокілограмовий скарб. Завжди в хорошому гуморі, казав коханій: «Не хвилюйся люба, ти сама гарна в своїй ваговій категорії». Вночі, ніжно обнімаючи дружину, промовляв: «Господи, невже це все моє?» Та разом з придбаним щастям з’явився страх згубити чарівну Олю. Кожного дня зустрічав дружину з роботи, по кілька разів на день дзвонив жінці. Згодом навіть Ольга зрозуміла, що може маніпулювати чоловіком. Льоня бігав крамницями, відвідував тещу частіше, ніж рідну матір. Чоловік намагався робити все, щоб дружина знаходилася в комфорті. Умовив жінку кинути роботу, щоб зайвий раз не отримувала приводів для засмучення. При цьому Льоні вдалося знайти відразу дві роботи, аби забезпечувати сім’ю, але доступ до грошей у нього був обмежений.

Ольга все сильніше закручувала гайки. Жінка постійно намагалася вивести чоловіка на емоції, заодно маніпулюючи, коли їй було зручно і вигідно. В сім’ї вирували пристрасті фатального кохання. Оля так розледачіла, пудів на два лишку набрала. Стала, як льоха загодована. Льоні, звичайно, таке не подобалось. Але свою дружину шалено кохав.        Підкаблучне життя зробило новий виток. Льонина пристрасть слабшала. Чоловік терпів-терпів, а потім взяв і пішов. «Проживу без жінок!», – нарешті вирішив замордований життям Льоня. Доволі неприємна історія. Та скільки добрих спогадів лишилося! Сімейне життя не склалося. Після розлучення він не шукав жіночого товариства, хоча й сумував за ним. Тому і став знайомитись на сайті знайомств, через інтернет, щоб наперед застерегти: «Я не Ален Делон», – пояснює він. Це відразу відмітає тих, кому потрібна зовнішня краса. Можливо, у Льоні  все складеться на краще. Добре, що існує інтернет. Що може бути сьогодні краще, ніж віртуальна зустріч? Існують проблеми, які важко вирішити самостійно.