неділя, 4 травня 2008 р.

ПАРАДИ В РАДОМИШЛІ

Разом з епохою СРСР відійшли в минуле демонстрації трудящих, які були одним з скріплючих, пропагандистських елементів радянського суспільства. Демонстрації в народі називали парадами. Вони проходили повсюди, починаючи від столиці і великих міст, і закінчуючи кожним районним центром. Місто Радомишль не було винятком і в ньому також щорічно відбувалися по три паради: 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги і 7 листопада – День Жовтневої революції. Паради були, як кажуть в народі «добровільно-примусовими заходами». Робітникам підприємств для організованого проходження в колонах, явка на парад була обов'язкова. Ігнорування цього заходу могло привести до втрати можливих нищяків на роботі, або до позбавлення премії. Для школярів 6-10 класів, явка теж повинна була бути обов'язковою стовідсотковою, непослух не вітався. Для робітників і старших школярів, це частково був елемент примусу, а для всіх інших громадян парад був добровільним, і народ із задоволенням йшов на нього потусуватися і подивитися на строкаті колони примушених.

Настрій листопадового параду затьмарювала холодна осіння погода, бували й роки, коли випадав чималий сніг. Парад на День Перемоги –  звичайно весна, звичайно тепло, але день, пов'язаний з трагічними подіями. Найбільш багатолюдним і святковим був першотравневий парад. Це гасла: «Мир, май, труд», та відчуття: весна, сонце, маївка!

У шкільні роки, пригадую, підготовка до параду починалася тижнів за два до події. Учні в школу підтягувалися за півгодини до початку занять. Фізрук з воєнруком шикували всіх в колону по ранжиру шеренгами по чотири. На спортмайданчику топтанням по колу ми вдосконалювали стройову виправку, щоб не показати себе на параді «стадом баранів» та не зганьбити честь своєї школи. З настанням Першотравня, наші марширування закінчувалися. Вранці класи, які беруть участь в параді кучкувалися на території школи. Вчителі та учні приходили святково одягнені. Дівчата в шкільній формі, парадні білі фартушки, банти. В руках березові гілочки з зеленими листочками, на них кілька повітряних кульок, стрічки або маленькі прапорці. Старшокласникам доручали місію нести прапори республік Радянського Союзу. Колона висувалася до центру міста, щоб зайняти своє місце на площі. Паралельно з нею по обидва боки вулиці по тротуарах йшло безліч людей –  майбутніх глядачів.

Площа міста поступово заповнювалася тисячами радомишлян, було багато приїжджих з навколишніх сіл, тоді рідко хто працював в цей день на городі.

Блакитне небо, весняне сонце, свіжо-зелені дерева... площа заповнена безліччю людей... прапори, транспаранти, повітряні кулі... звучання маршів... святкові обличчя радомишлян... Нарешті марші в гучномовцях стихають і керівництво міста з трибуни вітає з святом жителів та гостей Радомишля. Потім ще кілька виступаючих... і парад відкриває рота солдат, з військової частини, яка дислокувалася в центрі міста.

Військові карбують стройовий крок через площу, від гастроному до Базарного провулку. За військовими починають рухатися колони радомишлян: працівників підприємств та учнів шкіл. Духові оркестри статусних підприємств глушать маршами народ на площі. Установи скромніші без оркестру, крокують під «фанеру» з динаміків. У колонах демонстрантів рухаються вантажівки, кузови яких виконують роль сцени з показом створених тематичних сюжетів. Крутіше за всіх виглядає колона радомишльського лісгоспу. Лісгосп витягнув на площу половину своїх музейних експонатів. Ось плавно рухається платформа, на ній  возвеличується лось в товаристві кабана та косулі. Велетенське опудало  тварини  своїми масивними рогами ледь не чіпляється кучерявих хмар. Поступово наростає ревіння мотоциклів, ні  це не байкери в Радомишлі на Першотравні. Це все  той же лісгосп, лісничі в своїх уніформах на мотоциклах з колясками проїжджають повз трибуну. Спортивну школу представляють група велогонщиків, за ними крокують ще якісь строкаті спортсмени. Станція юних техніків теж не дрімає: судомоделісти несуть свої наворочені моделі кораблів, авіамоделісти –  літаків та планерів. Картингісти ревом своїх картів лякають місцевих горобців та голубів, та не поспішаючи обкурюють вихлопними газами трибуну. Десь серед всього цього движу, рухається колона моєї школи, і я крокую в ній зі своїми однокласниками. Ми відповідаємо на вітання з трибуни: «Хай живе 1 Травня!» Довгим і невпопад криком «Ура-а-а-а !».

Все це дійство триває близько години, потім площа поступово спустошується, народ розходиться по своїх домівках. Далі за традицією свято починається для шлунка, і важка робота для печінки. На другий день після 1 Травня –  маївка. Святкова трапеза триває на природі. Безліч компаній в довколишніх лісах і посадках лякають дрібну дичину.

На честь Першотравня в школах і в Будинку культури для молоді влаштовуються святкові дискотеки.

Незважаючи на тогочасне ідеологічне забарвлення все ж таки Першотравень був гарним святковим днем.

Павло Тужик
30.04.2008











Немає коментарів:

Дописати коментар