понеділок, 13 липня 2015 р.

ПАМ’ЯТІ МАЙСТРА. ФОТОГРАФИ РАДОМИШЛЯ.

От уже двадцять один рік, як немає з нами Миколи Володимировича Сичевського, якому виповнилося за життя лише 46 років, вік гідний для справжнього чоловіка. Його добре знали майже всі жителі міста і району, більше двох десятиліть він був фотографом. Професійним і принциповим.На сторінках районної газети часто друкувалися його знімки, за якими можна було визначити, що зроблені фото справжнім майстром.

неділя, 12 липня 2015 р.

ГОРОДЧИН (Знищені поселення краю)

Романдорф на мапі 1868 року (фрагмен, доп. П.Тужик)
Село з такою назвою розташоване в 5 кілометрах від автошляху Радомишль-Малин поряд з селом Ходори. 

Топонім Городчин не єдиний в Україні. В Шепелицицькій волості існувало село Городчан, в Підляшші Городчино, в Требухові Броварського району урочище Горочани. З усіх схожих топонімів найбільш цікавим є трактування походження назви села Городчино, яка означала осад, фільварок, що належав до міста чи замку. Цілком можливо в місцевості, де міститься населений пункт, проживали люди й раніше, але сучасна його історія розпочинається з ХІХ століття з освоєння теренів Потіївської волості німецькими колоністами.

ТАЄМНИЦЯ СМЕРТІ МИКОЛИ АРХИПОВИЧА

Доля Миколи Георгійовича Архиповича була такою ж суперечливою та водночас трагічною, як і епоха, у яку він жив. Народженому в потомственій священицькій родині, йому, здавалося б, був уготований шлях служіння Богові. Та, ніби відчуваючи лихоліття та соціальні потрясіння, що насувалися на його рідну землю з початком ХХ століття, він обрав своєю життєвою справою ратну службу.

Ось яку біографічну довідку про нього подано зокрема у книзі Я.Тинченка «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». (Київ, 2007 р.)

субота, 11 липня 2015 р.

«ПЕВНО, В ТОМУ І Є ТА НАЙВАЖЧА ПРОВИНА МОЯ…»

На початку липня 1944 року Радянська Армія вела активні наступальні бої на фронті, що тягнувся від Білорусії до Карелії. В Україні тим часом спостерігалося певне затишшя, яке врешті розродилося бурею 18 липня. Форсований наступ 1-го Українського фронту по лінії Львів - Чернівці за кілька місяців потому завершився повним і остаточним визволенням України від гітлерівських військ.

І хтозна, чи не підштовхнула командування СРСР до таких рішучих дій подія, яка відбувалась 11-15 липня біля підніжжя карпатської гори Виділок в захованому від стороннього ока урочищі на Самбірщині. Там, у затишній лісничівні, упродовж п’яти днів проходив Великий установчий збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР) — такого собі новоутвореного підпільного парламенту і уряду України, що мала представляти Україну, як одну із воюючих сторін в стосунках з іншими країнами. Адже в політичних колах світу тоді взагалі не розглядалась навіть можливість існування незалежної української держави. Тож утворення УГВР, головною бойовою одиницею якої була Українська Повстанська Армія, мало стати на думку засновників першим вагомим кроком на шляху до здобуття реальної незалежності.