ТАЄМНИЦЯ СМЕРТІ МИКОЛИ АРХИПОВИЧА

Доля Миколи Георгійовича Архиповича була такою ж суперечливою та водночас трагічною, як і епоха, у яку він жив. Народженому в потомственій священицькій родині, йому, здавалося б, був уготований шлях служіння Богові. Та, ніби відчуваючи лихоліття та соціальні потрясіння, що насувалися на його рідну землю з початком ХХ століття, він обрав своєю життєвою справою ратну службу.

Ось яку біографічну довідку про нього подано зокрема у книзі Я.Тинченка «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». (Київ, 2007 р.)

«ПЕВНО, В ТОМУ І Є ТА НАЙВАЖЧА ПРОВИНА МОЯ…»

На початку липня 1944 року Радянська Армія вела активні наступальні бої на фронті, що тягнувся від Білорусії до Карелії. В Україні тим часом спостерігалося певне затишшя, яке врешті розродилося бурею 18 липня. Форсований наступ 1-го Українського фронту по лінії Львів - Чернівці за кілька місяців потому завершився повним і остаточним визволенням України від гітлерівських військ.

І хтозна, чи не підштовхнула командування СРСР до таких рішучих дій подія, яка відбувалась 11-15 липня біля підніжжя карпатської гори Виділок в захованому від стороннього ока урочищі на Самбірщині. Там, у затишній лісничівні, упродовж п’яти днів проходив Великий установчий збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР) — такого собі новоутвореного підпільного парламенту і уряду України, що мала представляти Україну, як одну із воюючих сторін в стосунках з іншими країнами. Адже в політичних колах світу тоді взагалі не розглядалась навіть можливість існування незалежної української держави. Тож утворення УГВР, головною бойовою одиницею якої була Українська Повстанська Армія, мало стати на думку засновників першим вагомим кроком на шляху до здобуття реальної незалежності.

БУРХЛИВИЙ ВИР МИХАЙЛА ЧАЙКОВСЬКОГО ТА ЙОГО НЕСПОДІВАНИЙ І ТРАГІЧНИЙ ФIНАЛ

У численних походеньках “Джеймса Бонда” ХІХ століття була протоптана й радомишльська стежина.

Його вважали одним з найвідчайдушніших авантюристів ХІХ століття, адже упродовж свого бурхливого життя він повсякчас перебував у вирі головних політичних подій, а виконуючи найпотаємніші місії, примудрився притому побувати на службі у, здавалося б, найзапекліших супротивників і ворогів – у французів, росіян, поляків, турків. Водночас його вважали за свого патріота й оборонця народи, що прагли незалежності від на той час сильних світу сього: поляки, українці, серби, болгари. Недарма ж народилося тоді між них поширене повсюдно гасло «За нашу і вашу свободу». 

СТАЖ, ГІДНИЙ ПОШАНУВАННЯ

Майже 30 років (!), з 1879 до 1907 (з невеликими перервами), обіймав посаду міського голови повітового міста Радомисля Никодим Оксентійович Гарбаров.

Здавна відомий у Веприні рід Гарбарів, славних представників прадавнього промислу – гарбарства. Гарбарами називали ремісників, які займалися вичинкою шкіри.

Від своїх пращурів успадкував не лише прізвище, а й справу, якою вони одвіку промишляли, вепринець Оксень Дійович Гарбар. Щоправда, прадідівське прізвище у нього згодом дещо змінилось на російський манер – Гарбаров (подекуди його писали і як Гарбарев). Між тим цю гілку роду називали ще й Дійовичами (Диїчами), таке прізвисько зустрічається в ряді тогочасних документів.

У 1836 році в Оксеня Дійовича і його дружини Антоніни Матвіївни народився син Никодим, котрий, здобувши домашню освіту, пішов потому на вільні хліби і виявив неабиякий підприємницький хист. Згодом він, маючи ценз київського міщанина, а затим – купця, повернувся до промислу предків і порядкував на придбаному батьком невеликому шкірзаводі на хуторі, що виник на річечці Сухарці на південній околиці Радомисля. 

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ БІЛЬ РОДУ ДОМАНИЦЬКИХ

МІСЦЕ ЦІЄЇ КНИЖКИ—ПОРУЧ З “КОБЗАРЕМ”

Нещодавно у книжковій серії «Видатні українці», яку започаткував історичний клуб «Холодний яр», вийшла «Історія України-Русі» Миколи Аркаса. Видавці відтворили репринтне друге видання цього твору, що побачило світ у Кракові в 1912 році. 

Уперше книга М.Аркаса була видрукувана за чотири роки перед тим у Петербурзі, проте той варіант був ретельно процензурованим, тому аж ніяк не відтворював авторські задуми і погляди. Відтак українські патріоти потурбувалися про публікацію оригінальної версії, яку й вдалося втілити. Одначе у 1914-му майже увесь наклад книги, що розкривала справжню сутність імперської політики Московії та великодержавної Росії стосовно українського народу, було знищено. Російська й наступна Радянська влади зробили все, щоб про твір забули. Хоча у 1990 році перше видання Аркасової «Історії України-Русі» навіть перевидали. Але – з іще більшими купюрами.

«РЕВІЗОР» ПО-РАДОМИШЛЬСЬКОМУ

У 1836 році суспільне середовище Російської імперії вибухнуло небаченими емоціями у ставленні до чиновництва: від ганьби – до презирства. Спричинила до такого його приниження знаменита комедія Миколи Гоголя «Ревізор», що вийшла на люди. Зображена класиком сатира на порядки, які панували повсюдно на імперських просторах, викликала значний резонанс у суспільстві. Адже бюрократична тяганина, зловживання, хабарі, хамство укупі з підлабузництвом і чиношануванням вважалися в порядку речей. 

Наразі критика відзначала, що персонажі твору типові й пізнавані. Хоча на місце, де відбуваються події, автор навіть не натякнув. Вочевидь, як пояснив уже сучасний класик, котрий теж не назвав точного місця дії свого комедійного твору, - аби не ображати інші місця, де могла статися точнісінько така ж історія.

ЮВІЛЕЇ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ 2013-ГО

1130 РОКІВ ТОМУ

У 883 р. древлянські землі, підкорені Києво-Полянським князем Олегом, увійшли до Київської держави.

560 РОКІВ ТОМУ

Під 1553 р. в історичних джерелах вперше згадується с.Буглаки.

420 РОКІВ ТОМУ

1593 р. було зроблено один з найперших інвентарних описів Радомисля.

365 РОКІВ ТОМУ

1648 р. датовано першу писемну згадку про с.Кримок.

340 РОКІВ ТОМУ

Під 1572 р. в історичних джерелах вперше згадуються Пилиповичі.

265 РОКІВ ТОМУ

1748 р. Радомисль став резиденцією уніатської митрополії.

250 РОКІВ ТОМУ

1763 р. вперше в історичних джерелах згадується с.Раївка.

245 РОКІВ ТОМУ

1768 р. наш край перебував у вирі Коліївщини.

У серпні страчено I.Бондаренка, ватажка гайдамацького загону, що діяв на Радомишльщині.

БУДЕМО ГІДНИМИ СВОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ

Скарбниця пам’яті роду і народу
До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею

Володимир МОЛОДИКО, краєзнавець,

редактор міського радіомовлення 

«Студія «Радомишль».

Відкриття 1956 року в Радомишлі стоянки первісної людини значною мірою прислужилося розвиткові місцевого краєзнавства.

Саме зусиллями краєзнавців та за їхньою ініціативою у 1959 році в місті було засновано краєзнавчий музей, навколо якого згуртувалися ентузіасти-пошуковці: О.Мельник, А.Бородько, К.Гарбаренко, М.Криворук, М.Масюта, М.Осадчий, Б.Пивовар, Г.Покотило, М.Роговченко, О.Сахневич, С.Хруленко, Ф.Шкулій. А першими експонатами музею стали якраз подаровані археологами знахідки з Радомишльської стоянки. І ця експозиція й донині є своєрідною візитівкою музейного закладу.

ПРО МИНУЛЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Наш мальовничий край завжди приваблював до себе найрізноманітніших людей та й сам дав світові чимало видатних особистостей. Написано достоту поетичних і прозових творів, художніх полотен, створено кінофільмів про його неповторну природну красу, відомих і простих поліщуків, про багату і цікаву історію. Але час швидкоплинний, і непомітно стають історією, здавалося б, ще зовсім свіжі у пам’яті події останніх днів, місяців, років, десятиліть. А тому потрібно, щоб і вони залишалися в якомусь зібраному й узагальненому вигляді для нащадків. 

ПАРК ПОВЕРТАЄ ТРАДИЦІЇ

Міський парк традиційно влітку є одним з найулюбленіших місцем відпочинку городян. Тут приємно прогулятися, чи просто посидіти на лавах у затінку дерев, провести вільний час з друзями, або скласти своєрідну компанію дітям чи онукам, які залюбки граються на дитячому майданчику. Тож наш міський громадский парк відновлює свої традиції, які закладалися ще в 30-х роках минулого століття.