пʼятниця, 8 серпня 2014 р.

«РЕВІЗОР» ПО-РАДОМИШЛЬСЬКОМУ

У 1836 році суспільне середовище Російської імперії вибухнуло небаченими емоціями у ставленні до чиновництва: від ганьби – до презирства. Спричинила до такого його приниження знаменита комедія Миколи Гоголя «Ревізор», що вийшла на люди. Зображена класиком сатира на порядки, які панували повсюдно на імперських просторах, викликала значний резонанс у суспільстві. Адже бюрократична тяганина, зловживання, хабарі, хамство укупі з підлабузництвом і чиношануванням вважалися в порядку речей. 

Наразі критика відзначала, що персонажі твору типові й пізнавані. Хоча на місце, де відбуваються події, автор навіть не натякнув. Вочевидь, як пояснив уже сучасний класик, котрий теж не назвав точного місця дії свого комедійного твору, - аби не ображати інші місця, де могла статися точнісінько така ж історія.

Відтак публіка відразу й безпомилково вгадувала хто є хто, порівнюючи сценічних героїв зі своїм доморощеним оточенням.

З ким же з персонажів п’єси мимоволі могли уособлювати тогочасні радомисляни місцевих чиновників і можновладців?
Посаду городничого у ті роки в Радомислі обіймав Адам Антонович Добровольський (у комедії він виведений під іменням Антон Антонович Сквозник-Дмухановський).
М.Гоголь змальовує свого градоначальника, як людину, що усвідомлює значимість власної посади на місцевому рівні, а тому до підлеглих ставиться зверхньо, виявляючи нерідко схильність до грубощів.

Чи так виглядав А.Добровольський, сказати важко. Втім був він нетиповим чиновником, бо служив на городницькому поприщі в чині відставного майора з бойовим досвідом військових баталій Російсько-турецької і Франко-російської воєн. Проте на посади городничих якраз і призначали армійських відставників, що нерідко переносили й на цивільну службу солдафонський стиль.

Наглядачем училищ Гоголем виведений такий собі Лука Лукич Хлопов. Його можливого радомисльського прототипа звали Федір Степанович Бутович. Слід сказати, що 1833 року внаслідок освітньої реформи у Радомислі було відкрито відразу три навчальних заклади. До речі, один з ревізорів, що перевіряв їх роботу 1836 року, закинув тамтешньому наглядачеві «деяку жорстокість» у керуванні, а відтак неприязне ставлення до себе.

Охочий на здогадки, а тому кожне своє слово вважає надзвичайно вагомим – так характеризує Микола Гоголь суддю Амоса Федоровича Ляпкіна-Тяпкіна, у прізвище якого закладена автором справжня сутність його правосуддя. У тогочасному Радомислі повітовим суддею був Яків Гнатович Врублевський. Побув він на цій посаді значно довше своїх попередників та наступників, тож, здавалося б, стиль «тяп-ляп» йому закидати не зовсім доречно. Але зверхники, розглядаючи скарги, переважно дорікали тодішньому суддівському корпусу за тривалу судову тяганину, а не за швидкий, дарма що й часто-густо поверховий розгляд справ.

Попечителем богоугодних закладів під орудою гоголівського городничого служить Артемій Пилипович Земляніка – вірнопідданий та метушливий пронира і шахрай. У Радомисльському повіті благодійницькими заходами опікувалось передовсім дворянське зібрання, казначеєм якого у пору появи «Ревізора» служив Мартин Іванович Гержинський.

Невисокий за чином, поданий у комедії поштмейстер Іван Кузьмич Шпекін був, одначе, важливою персоною. Зовні простодушний до наївності, він, тим не менше, знав про всіх все і вся, адже не гребував зазирнути у приватне листування городян. У Радомислі ці обов’язки виконував Микола Григорович Крутень. Промовисте прізвище, чи не так? До речі, мав цей титулярний радник більш ніж 25-річну вислугу, відзначену орденом св.Станіслава.

Враховуючи те, що за Гоголем повітовий лікар Християн Іванович Гібнер «російською ані словечка не знає», іноземне походження медиків було явищем поширеним. У Радомисльському повіті, приміром, у той період лікарував Людвіг Юхимович Фрік.

Місцева знать у п’єсі представлена допитливими і пронирливими поміщиками Бобчинським і Добчинським (два Петра Івановича), які, власне, й зчинили увесь переполох, а також ще декількома малозначними персонажами (Люлюков, Растоковський, Коробкін). Серед найвпливовіших радомисльських можновладців тієї пори варто назвати поміщиків Віктора Рудницького, Лаврентія Потоцького, Владислава Михайловського, Антона Козяровського (в різні роки вони обиралися депутатами губернського дворянського зібрання), Прота Чайковського і Целестина Третяка, які очолювали повітове дворянство, Мельхіора Пешинського (певний час був повітовим суддею), міських очільників Матвія Ренке, Івана Москаленка. Саме ця місцева еліта вкупі з городництвом здебільшого й була вершителями доль тодішніх радомислян.
Пристав та поліцейські в гоголівській комедії носять прізвища, що абсолютно асоціюються з ознаками посад – Уховертов, Держиморда, Свистунов, Пуговіцин. Певно, про них автор написав, що персонажі ці не потребують особливих роз’яснень, адже їхні оригінали у глядача майже завжди перед очима. У тогочасному Радомислі стражами порядку служили зокрема Іван Осипович Нога, Семен Іванович Бернацький, Дмитро Іванович Корецький, Гаврило Данилович Щиржецький, Василь Якович Нємченко. 

Хтозна, чи не приліпилося потому до декого з них сценічне прізвисько, вигадане драматургом.

Втім щодо образ, якими докоряли Гоголю, що, мовляв, через персонажів комедії плями падають на цілком порядних осіб та посадовців, то автор на це зауважував, що зовсім не означає, «коли у якому місті котрийсь надвірний радник нетверезої поведінки, то всі надвірні радники образяться. Чи треба приклади! Вони у «Ревізорі»…» До слів письменника можна додати: якщо хтось себе таки упізнав і обурився, то тут уже виходить, як у приказці про того, на кому «шапка горить». 

Врешті в архівах зберігається чимало скарг на тодішніх радомисльських посадовців, щоправда ота писанина здебільшого потрапляла «під сукно». Скоріше за все тому, що «ревізори», котрі приїздили їх розглядати, мали ті ж пороки, що й особи, зловживання яких вони розслідували. Хоча будь-які перевіряючі, ясна річ, побоювалися передовсім за власну персону.

Відтак після 1836 року склад чиновних осіб зокрема у повітовому Радомислі суттєво змінився. Вочевидь влада цілком усвідомлювала потребу відбілити репутацію, тож позбавлялась чинуш, котрі в тій чи іншій мірі могли її псувати.

А щодо анекдотичних ситуацій, одна з яких якраз і спричинила до появи гоголівської комедії, то чом би не пригадати вже легендарну історію із загрузлим на заболоченому радомисльському шляху царським почтом, котрого місцевій знаті довелося самотужки витягувати з багнюки.

Між тим в одній з кіноверсій «Ревізора» чиновники підпирають руками, аби не завалився, місток, що ним мала проїхати карета з «сановним петербурзьким гостем». 

Так що паралелей за бажання можна віднайти достатньо. І не тільки з тогочасним устроєм. Бо й у радянські часи не надто заохочувалось привернення театрів до гоголівської комедії. А деякі порядки, висміяні класиком, що панували на наших теренах століттями тому, на жаль, подекуди проглядаються й досі.

Володимир МОЛОДИКО.
Газета «Зоря Полісся», 8 серпня 2014 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар