неділя, 30 грудня 2012 р.

СКАРБИ РАДОМИШЛЯ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ


В усі часи знаходилися люди, в руках яких накопичувалися великі цінності. Володарі, зрозуміло, прагнули якомога надійніше сховати свої скарби. Але часто траплялося так, що на власника скарбу чекала трагічна доля. Минали роки та століття, і випадок всміхався якомусь бідоласі, свідку чи сучасному дослідникові, коли вони знаходили ті скарби. Наше місто існує дуже давно. І легенди про його скарби приходять до нас із глибини віків.

понеділок, 24 грудня 2012 р.

МІЛЬЙОН (оповідання)

Нині мало кого можна подивувати цим словом. Усі ста­ли мільйонерами, а не за горами той час, що, може, мільярдерами станемо. Хоча — нія­кої, радості від того нема, як­що врахувати еквівалент цим астрономічним сумам у конвер­тованій валюті.

А чи доводилося, вам, тримати в руках мільйон керенка­ми, карбованцями та гривнями Центральної Ради або царськи­ми грішми? Скажете, що це могло б бути у великих містах і не сьогодні. Правда ваша. Одначе і в нашому маленько­му Радомишлі часом трапля­ються незвичайні речі.

субота, 15 грудня 2012 р.

МАЙДАН У ЛІСІ

Міста, як і люди, кожне має свою неповторну долю. Вони знають таємницю свого народження, пам’ятають часи найвищого розвитку, а також занепаду і розорення чужоземцями.
          В Радомишлі не тільки будинки і пам’ятники можуть розповісти історію цієї землі. Є тут і живі свідки сивої давнини – дерева...

 На автошляху, що веде з Радомишля до Кочерова, є напрочуд мальовнича місцина. Старожили по різному називають це місце, дехто кажуть «Сьомий кілометр», дехто «Криниченька» інші «три дуби». Неподалік від шляху ростуть реліктові дуби, що своїми могутніми верхівками сягнули високо в небо. Вони стоять, як вічні вартові і не змовкаючи гомонять з вітрами, ніби розповідають про все, що бачили за довгі роки свого життя.В давнину основною деревяною породою Радомишльських лісів був дуб. Дуб – велике дерево з кряжистими вітами, виявляв уяву могутності. По визначенню фахівців – вік легендарних дубів 500 років, висота 35 метрів, в обхваті 5 метрів 50 сантиметрів. Вражає красою дива – дерева, одного з них можна обійняти лише в чотирьох. Здається, що від них струменить якась потужна сила. Прихилившись до дуба, хотілось би цю мить продовжити.

неділя, 2 грудня 2012 р.

«БАКС» (оповідання)


         Осінь того року настала раптово і швидко: спершу заливні дощі, потім  холод. Тільки на початку листопада погода трохи заспокоїлася, повітря стало прозорим і нерухомим,  ніби в штиль, як буває тільки восени, небо – синьо-блакитним без жодної хмаринки, а листя лип, кленів яскраво -червоним, жовтим.
Роздуваючи під собою це барвисте листя, до зупинки «Папірня» неквапливо, підкотився і зупинився старенький, жовтого кольору автобус «Пазик». До розчинених дверей із заклопотаними, стомленими, серйозними обличчями заквапилися люди. Всі розсілися, водій завів мотор, послухав його, зачинив дверцята і хотів уже рушати, як із-за рогу вулиці Щорса (нині  вул. Єлисея Плетенецького), що веде до міського цвинтаря, бігла бабуся. Щось крикнула благально. Водій відчинив дверцята і став чекати. Дехто з пасажирів сердито насупив брови, але всі знали – коли голосує старе або дитя, підганяти водія – марна справа.