ГОЛОВНА СТОРІНКА

Радомишль — одне зі стародавніх міст України. Відкриття поблизу міста стоянки первісної людини свідчить, що його територія була заселена людьми щонайменше 19 тисяч років тому. Археологічні дослідження підтверджують існування з Х століття давньоруського міста, вперше письмово згаданого в Іпатіївському літописі 1150 року під назвою Мичеськ. З XVI століття місто згадується під новою назвою Радомисль, а з 1946 року отримує сучасну назву — Радомишль.

Географічно місто розташоване на території Київського Полісся. З південного сходу, півдня та південного заходу до Радомишля прилягають листяні й соснові ліси. Через місто протікає найбільша річка Житомирської області — Тетерів, права притока Дніпра.

Радомишль розташований за 90 км на захід від Києва і за 50 км на схід від Житомира.

Довідкова інформація:

• Кількість жителів: 13 685 осіб (станом на 2022 рік)
• Географічні координати: 50°30' пн. ш. і 29°15' сх. д.
• Телефонний код: +380-4132

🎼 👇

 

«Радомишльщина моя» — Олександра Дроздова

ПОГЛЯД У РЕАЛЬНІСТЬ

З віком горизонти сприйняття часу змінюються. Згадую себе підлітком: минуле, що було за десяток років від мого «я», видавалося мені сивою давниною, ледь не кам’яним віком, а уява майбутнього на такий самий часовий відрізок малювала мені вже космічні польоти на Марс. Тепер, коли більша частина шляху позаду й вершина мого Евересту вже видна, навіть століття не здається таким довгим. Життя неймовірно швидкоплинне — лише мить, що не можна відобразити в масштабах земних епох.

ІСТОРІЯ КРОХМАЛЬНОГО ЗАВОДУ

Неподалік тихоплинної річки Мика, на початку вулиці Великої Київської (зараз вул. Старокиївська.-Авт) у 1903 році Гурарій Нафтулович Горенштейн збудував суконну фабрику. На фабриці працювало більше 120 чоловік. На той час це було значне підприємство. На фабриці виготовляли грубошерсте сукно для масового продажу, а також шили і шинелі для військового відомства. У 1913 році Герарій Горенштейн емігрував до Австрійської імперії в місто Відень. Суконну фабрику очолив його рідний брат Маркус Горенштейн. 22 липня 1919 року більшовицька влада здійснила націоналізацію промислових підприємств Радомисля, також і суконну фабрику. В 1926 році фабрика переоснащена, працювало 76 робітників. В 1940 році на суконній фабриці працювало 286 робітників. Місцина де знаходилась суконна фабрика по-народному називали «суконка».

БАНДУРИСТ ЗІ СВІТОВИМ ІМ’ЯМ

У місті Радомислі 25 грудня 1915 року народився Євген Васильович Цюра. Будинок де народився і провів юнацькі роки зберігся по вулиці Великій Житомирській №116. Євген навчався в трудовій українській семирічній школі №1, ім. Т. Г. Шевченка. Мама — Варвара Сидорівна, неписьменна, щонеділі вертаючись з церкви змушувала школяра Євгена читати Шевченка. Вона знала на пам’ять «Катерину», «Наймичку», «І мертвим і живим». Закінчив Київську політехніку. Працював геологом та розробляв топографію для залізничних колій. Після військової служби вступив до Київської консерваторії, де вивчав диригентуру на спів (у Олени Муравйової). Там вивчав гру на бандурі і згодом вступив до ансамблю бандуристів при державному радіо в 1935 році. Учасник Капели бандуристів при Державному радіо з 1935 р. Вивчав гру на бандурі у М. Опришкі. Під час німецької окупації капелу бандуристів відновлюють, об’єднують бандуристів — співаків і називають ім’ям Т. Г. Шевченка. Очолив капелу бандурист Григорій Китастий. У 1942 р. Євген Цюра став учасником Української капели бандуристів ім. Т. Г. Шевченка, згодом хормейстером. З капелою пройшов всі лихоліття війни.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ

У дуже ранньому віці, коли ще ніхто з дорослих не встиг навіяти мені благочестивих зразків поведінки, коли поняття добра і зла були далекі від усвідомлення, а емпатія ще не торкалася мого серця, перші соціальні контакти формувалися методом проб та помилок.

У першому варіанті, коли в поле моєї уваги потрапляла цікава штукенція в руках якоїсь мініособи, я діяв за інстинктивною схемою предків, відтвореною в моїх нейронних зв’язках: побачив, прийшов, забрав! Все, я — Цезар! У другому: побачив, прийшов, отримав тією ж штукенцією в лоба — пішов плакати.

РАДОМИШЛЬСЬКА ФУТБОЛЬНА КОМАНДА “ВОДОКАЧКА”

1 січня 1980 року в місті Радомишлі розпочало свою діяльність районне об’єднання “Сільгоспхімія”. Навесні хлопці з вулиць Великої Житомирської, Микської, Цегельної разом зібралися та створили футбольну команду “Водокачка”. Назва виникла від міського комунального підприємства “Водоканал”, неподалік якого мешкали юнаки. Відповідальну місію із згуртування команди виконував інженер “Сільгоспхімії” Володимир Хиля. Через деякий час до новоствореної команди приєдналися любителі футболу з різних куточків міста: молоді студенти й чоловіки різних професій.

ІНШИЙ ВИМІР

Ми не знаємо майбутнього та наших можливостей завтра, тому найкращий час — це сьогодні.

Сонце вдалині ще не торкалося верхів’я гір, але сутінкове проміння, що пробивалося крізь проміжки хмар світловими стовпами, вже сповіщало про швидке закінчення дня. Ми з Настею йшли траверсом Говерли — стежкою, що пролягала західною стороною гори. Праворуч від нас скелястий схил дерся своїм камінням десь у небо, до вершини, а ліворуч він спускався вниз, гублячись у зелених, непрохідних чагарниках гірської сосни. Ще декілька кроків і за поворотом стежки на шляху перед нами з’явився невеличкий зруб критий гонтою, це був гірський притулок — кінцева точка нашого шляху на сьогодні.