вівторок, 3 вересня 2013 р.

ВИДАТНИЙ ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ М.І.МАЦАПУРА

Велику подвижницьку працю у вивченні та збереженні творчого спадку Великого Кобзаря зробив наш земляк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець і музеєзнавець Микола Іванович Мацапура, який був першим директором Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Народився М.І.Мацапура 10 серпня 1900 року в Радомислі. Батько, Іван Ананьєвич, мав декілька робітничих професій, тож побудував для сім’ї два будинки по Великій Житомирській. Працював Іван Ананьєвич в Радомисльському лісництві. Мати М.І.Мацапури, Тереза Романівна Подковінська, походила із шляхетського роду. Довкола охайних будинків був фруктовий сад, серед дерев багато квітів, бузок, кущі калини. Зачарований садом і лісом. На все життя зберіг М.І.Мацапура любов до поліської природи.

У 1911 році в Радомислі було відкрито чоловічу гімназію (нині школа-інтернат). Одним із перших її учнем став юний Микола Іванович Мацапура. Вчителі закладу мали вищу освіту, знали свої предмети і любили свою справу. Якщо учень отримував «трійку», то це означало, що він знав предмет, «четвірку» - знав добре, якщо ставилася «п’ятірка», то можна було бути впевненим, що той гімназист виявив відмінні знання.

Микола Мацапура закінчив гімназію в 1919 році. В неспокійні часи громадянської війни гімназію вже називали школою ІІ ступеня. Вітри історії потрепали Радомисль добряче. Влада в місті з десяток разів переходила з рук у руки. Майже повністю порушився зв'язок із зовнішнім світом.

17 вересня 1919 року 58-а стрілецька дивізія Червоної Армії зайняла Радомисль, і Миколу Івановича насильно мобілізували, хоча був єдиною дитиною в родині. По закінченню тих бурхливих подій, періоду Непу М.І.Мацапура стає завідувачем меморіального відділу науково-дослідного Інституту Т.Г.Шевченка. З 1934 по 1941 роки був завідувачем фондами, а потім і заступником директора з наукової частини державної галереї «Картини Т.Г.Шевченка» в Харкові, брав участь у виявленні, збиранні малярської спадщини та матеріалів, пов’язаних із життям Т.Г.Шевченка. ця діяльність стала основою в житті вченого-шевченкознавця.

На початку Великої Вітчизняної війни він здійснив евакуацію з Харкова на Схід фондів, оригінальних творів згаданої галереї. В 1943-1944 рр. М.І.Мацапура став заступником директора державного літературно-художнього музею Т.Г.Шевченка в евакуації в Уфі. В цей час виявив місцезнаходження евакуйованих шевченківських раритетів в Новосибірську, де вони зберігалися разом із колекціями Третьяковської галереї.

Після відкриття в Києві Державного музею Т.Г.Шевченка в 1949 році, М.І.Мацапуру призначили директором Меморіального будинку-музею Кобзаря. Він багато працював над дослідженням творчості Т.Г.Шевченка, був одним із упорядників та автором коментарів до академічного видання «Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в 10 томах». У 1965 році прийнятий у члени Спілки художників України (секція мистецтвознавства).

Усе своє свідоме життя М.І.Мацапура був у творчих пошуках. Перелік його статей, опублікованих у газетах, журналах, збірниках, зайняв би не одну сторінку. Людина залізної дисципліни, він не беріг себе. Працював до останнього дня, поки не зупинилося серце. У січні 1974 році він помер і був похований у Берківцях.

Микола Іванович любив місто свого дитинства і юності. Часто приїздив до рідні. З душевною теплотою розповідав про Радомишль. До речі, серед випускників радомишльської чоловічої гімназії маємо чимало кваліфікованих педагогів, інженерів, юристів, військових, лікарів, агрономів. Всі, хто закінчив цей заклад, отримували ґрунтовні знання і певний життєвий досвід, який допомагав орієнтуватися в усіх життєвих ситуаціях. Серед них був і шевченкознавець М.І.Мацапура. Для нього, котрий у душі був романтиком, історичне життя, честь і обов’язок були головними. Висока громадянська свідомість, особливе ставлення до культурної спадщини сприяли тому, що цей чоловік усе своє життя присвятив українському відродженню.

Автор цих рядків щиро дякує Тетяні Миколаївні Мацапурі – технічному редактору видавництва «Пульсари» а надані матеріали і фото батька.

Олександр Пирогов
М. Радомишль

Немає коментарів:

Дописати коментар