Подивився фільм «Мартін Іден» (2019 р.) знятий за мотивами однойменного роману Джека Лондона. Відразу акцентую, що «за мотивами» – це не екранізація твору. До того ж взагалі книги та кіно некоректно порівнювати, бо це різні види творчості та канали сприйняття.
Тема описана Лондоном актуальна у будь-якому часовому вимірі, тому мене не спантеличив Мартін Іден втілений в італійській локації 80-х років минулого століття. Цікаво було спостерігати, як кохання до освіченої вродливої дівчини з вищого суспільства стимулює молодого бідного малограмотного хлопця на подвиги. Від своєї музи він отримує неймовірне натхнення та мотивацію для розвитку. Проте досягши визнання, слави, багатства – чого Мартін насправді й прагнув – він розчаровується в житті. І як тут не розчаруєшся, коли його тепер вже високий статус показав ту ж саму брехню та лицемірство, що й на нижньому рівні суспільства тільки з більшою виразністю відповідно до нового масштабу. Розчарувався він і в коханій жінці, бо усвідомив, що вона не такий вже і високий божественний ідеал, а людина зі звичайним стереотипним обмеженим мисленням і бажаннями. Отже, Мартін досяг вершини свого розвитку та наткнувся на межі свого світосприйняття, йому залишилося тільки знайти водойму щонайглибше.
Власне нічого нового та незрозумілого в цій історії. За первинним інстинктивним поривом на шляху кохання може проявитись будь-яка несумісність і зруйнувати його. У цьому випадку різниця у соціальних класах суттєво вплинула на життєві досвіди молодих людей, що своєю чергою на глибшому рівні спілкування завадило знайти порозуміння. Це все видно та зрозуміло із сюжету фільму. Цікавіше знайти відповідь на запитання, чому Мартін Іден розчарувався в житті настільки, щоб звести з ним рахунки. Я вважаю, що він був надто зосереджений на досягненні цілей, вірив, що в кінцевому результаті буде почивати на лаврах, перебуваючи в блаженстві. Проте досягнувши їх, вийшов за межі загальносуспільної «матриці». Мартін побачив, що нічим не володіє крім своїх ілюзій, бо цілі були хибні й насправді за ними нічого очікуваного немає. Тож, його вбило відчуття порожнечі та самотності, так би мовити, стався особистий кінець світу.
Мартін Іден неусвідомлено доторкнувся до таємниці, про яку говорив ще три тисячі років тому біблійний цар Соломон: «У великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу… і немає нічого нового під сонцем… все – суєта і знемога духу!» Йому можна вірити, бо Соломон був царем і мудрецем. Як цар він мав все, що тільки міг забажати, на що в нього вистачало уяви та фантазії, проте він не знайшов у цьому задоволення та щастя. Як мудрець, він зміг осмислити свій життєвий досвід і поділиться з нами, застерігаючи нас від хибних цілей і бажань. Звичайній людині це складно усвідомити, бо у неї немає часу на зупинку та можливостей царя. Тому, одні люди багато працюють, щоб просто було за що жити, інші – вилазять зі шкіри, задовольняючи своє марнославство, щоб було не гірше як у людей. Неначе тричі «не гірше» застрахує від хвороби чи випише гарантію на любов.
А
що буде з вами, якщо вам підкинути царський ресурс, який вивільнить час від
потреби ходити на роботу заради хліба, реалізує ваші мрії. Чи згодом залишаться
у вас бажання, і чи не доведеться вам шукати глибоке водоймище як Мартіну Ідену.
Павло Тужик, грудень
2020 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар