ГАЗЕТЫ «РАДОМЫСЛЯНИНЪ» - ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ИСТОРИИ РАДОМЫШЛЬЩИНЫ

В уездном городе Радомысль, Киевской губернии, Российской империи, 1 июля 1912 года вышел первый номер газеты «Радомышлянинъ». Газета печаталась на протяжении почти пяти лет, до 29 апреля 1917 года. На протяжении всего этого времени неизменным редактором и издателем был Х.М. Фельдман. Печаталась в типографии И.А. Пекара по улице Большая Житомирская №  37.

ДУХОВНІ ОБЕРЕГИ РАДОМИШЛЬЩИНИ

Про Великого Кобзаря, здавалось, вже чимало написано. Однак ніколи, мабуть не вичерпається інтерес ні наших сучасників, ні прийдешніх поколінь до великого сина України. Він завжди з нами у наших діях і помислах. Чимало цікавого пов’язано з іменем Т.Г. Шевченко, є і в Радомишлі і в районі. Деякі дослідники життя Тараса Григоровича припускають, що в 1846 році повертаючись з Житомира до Києва він проїздив через Радомиcль та Білогородку. На жаль, документально це не підтверджено. Однак більшість шевченкознавців вважає, що поет їхав шляхом, який вів із Коростишева на Брусилів та Бишів, й тим більше, що в Брусилові в нього повинна була бути зустріч особистого характеру. Так чи інакше, а Радомишльщину в її повітових межах Кобзар оминути не міг.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ФРОНТОВИЧКА, ЛЮДИНА, ПАТРІОТ!

30 вересня відзначає свою 97 осінь, ветеран ВВв, учасник бойових дій, ветеран праці, полковник у відставці Віра Олександрівна Сінькевич.

Народилась 30 вересня 1916 року в селі Мініно (нині Леніно) у багатодітній селянській родині. В 1922 році сім’я переїхала в Радомишль, де Віра Олександрівна закінчила Радомишльську середню школу № 1 в 1932 році. Потім навчалася в Харкові в технікумі трикотажної промисловості. В 1937 році повертається в Радомишль, працювала в райкомі комсомолу, де займала посаду завідуючої відділом шкільної молоді. Вийшла заміж за Леоніда Сінькевича, який на той час працював відповідальним секретарем районної газети «Соціалістична перемога». 

В 1939 році, коли була приєднана Західна Україна до Радянської України, подружжя Сінькевичів Леоніда і Віру направили в Львівську область м. Мосціск, там Віра Олександрівна працювала у військоматі. Коли почалася війна вона повертається до Радомишля. 

Батько Гончаренко О.Т. був залишений райкомом партії для підпільної роботи. Його хтось видав німецьким властям. Коли фашисти його підстерегли, та він кинув з обох рук гранату у фашистський натовп. Було вбито двох офіцерів і поранено жінку з натовпу. Фашисти тут же розстріляли Гончаренка Олександра Терентійовича. Коли натовп розійшовся Гончаренко лежав посеред площі і стікав кров’ю. Звідти його забрав фельдшер райлікарні Олександр Охріменко. Лікар Микульський зробив все щоб врятувати йому життя, але він помер. Увечері покликали матір, загорнули тіло в лікарняні простирадла і закопали без домовини на кладовищі за електростанцією. Могили Гончаренка О.Т. і досі не знайшли. Так загинув батько Віри Олександрівни.