РАДОМЫШЛЬСКИЕ БАЗАРНЫЕ ИСТОРИИ

Радомышльский базар – это своего рода летопись города. В начале июня погода в этом году довольно капризная. Синоптики, как и наши политики только обещают на улучшение. К середине июня погода стабилизировалась, днем температура относительно поднялась, днем на дворе комфортно, ночью холодно. С рассветом, как только косые лучи солнца освещают землю – радомышльский рынок начинает оживать. Сначала подъезжают машины, потом продавцы медленно и сонно раскладывают, и расфасовывают товары. Несколько лет назад в центре города открылся супермаркет «Сильпо», который существенно ударил по ценам на базаре. По статистике средняя украинская семья тратит на еду 50,2 % своего бюджета. В рейтинге европейских стран по доле рассходов семей на продукты, Украина занимает последнее 40-е место, что во многом объясняется нашими невысокими доходами.

БУРХЛИВИЙ ВИР МИХАЙЛА ЧАЙКОВСЬКОГО ТА ЙОГО НЕСПОДІВАНИЙ І ТРАГІЧНИЙ ФIНАЛ

У численних походеньках “Джеймса Бонда” ХІХ століття була протоптана й радомишльська стежина.

Його вважали одним з найвідчайдушніших авантюристів ХІХ століття, адже упродовж свого бурхливого життя він повсякчас перебував у вирі головних політичних подій, а виконуючи найпотаємніші місії, примудрився притому побувати на службі у, здавалося б, найзапекліших супротивників і ворогів – у французів, росіян, поляків, турків. Водночас його вважали за свого патріота й оборонця народи, що прагли незалежності від на той час сильних світу сього: поляки, українці, серби, болгари. Недарма ж народилося тоді між них поширене повсюдно гасло «За нашу і вашу свободу». 

СТАЖ, ГІДНИЙ ПОШАНУВАННЯ

Майже 30 років (!), з 1879 до 1907 (з невеликими перервами), обіймав посаду міського голови повітового міста Радомисля Никодим Оксентійович Гарбаров.

Здавна відомий у Веприні рід Гарбарів, славних представників прадавнього промислу – гарбарства. Гарбарами називали ремісників, які займалися вичинкою шкіри.

Від своїх пращурів успадкував не лише прізвище, а й справу, якою вони одвіку промишляли, вепринець Оксень Дійович Гарбар. Щоправда, прадідівське прізвище у нього згодом дещо змінилось на російський манер – Гарбаров (подекуди його писали і як Гарбарев). Між тим цю гілку роду називали ще й Дійовичами (Диїчами), таке прізвисько зустрічається в ряді тогочасних документів.

У 1836 році в Оксеня Дійовича і його дружини Антоніни Матвіївни народився син Никодим, котрий, здобувши домашню освіту, пішов потому на вільні хліби і виявив неабиякий підприємницький хист. Згодом він, маючи ценз київського міщанина, а затим – купця, повернувся до промислу предків і порядкував на придбаному батьком невеликому шкірзаводі на хуторі, що виник на річечці Сухарці на південній околиці Радомисля.