середа, 6 лютого 2013 р.

НЕЧУВАНИЙ ЗВІР


На нашій дивній планеті є не менш дивна і загадкова істота – чупакабра. Хто ж така чупакабра?  Вперше згадки про неї були зафіксовані в Пуерто-Рико ще в 1975 році. Там вона нападала на кіз, курей, кролів та ссала їхню кров. Звідти, від іспанських слів "смоктати і коза", пішла назва чупакабри. Згодом подібні випадки почали траплятися в Мексиці, США та Європі. Вважається, що чупакабра полює вночі і нападає на свійських тварин: кіз, овець, курей, собак, кролів, свиней, висмоктує кров і зникає. За свідченнями "очевидців", чупакабра –  великий монстр заввишки 130-150 см, на ногах якого по 3 великі пальці з довгими нігтями, тіло як у велетенського вовка без шерсті, але з товстою сіро-коричневою шкірою, чотири ікла в пащі довжиною 5 см, очі яскраво-червоні. Дехто описує цю істоту як двоногого динозавра, чи вказує на подібність кенгуру. В Україні про нападки істоти подібної до чупакабри з'явилися з 2009 року, повідомлення про істоту з Тернопільської області. Пізніше надходили повідомлення, що звір з'явився в Чернігівській, Запорізькій, Волинській, Житомирській областях. Йшлося про те, що невідома звірина масово знищує кролів, яких господарі знаходять задушеними, знекровленими й акуратно складеними.
 Більше ніж  сто років тому в Радомисльській повітовій газеті “Радомыслянинъ”, № 16, 6 лютого 1913 року.
(Російська Національна бібліотека м.Санкт-Петербург)


  “Нечуваний звір. На днях у селі Ляховій з’явився звірок, який завдає чимало шкоди деяким  поселенням. Він пробирається до домашніх тварин, здебільшого до свиней і овець і спотворює їм мордочки, дряпає очі. Припускають, що це кенгуру. Як вона з’явилась в наших  краях – не відомо”. Ну це ж точнісінько сучасний опис чупакабри: і дряпані рани на тілах тварин  за формою дивної тварини кенгуру – короткі передні лапи та довгі задні. За статистичними даними: село Ляхова знаходилося в 10 верствах від повітового міста Радомисль Київської губернії, на той час у селі було 30 дворів, в яких проживало чоловіків – 63, жінок – 68. Рішенням сільської ради  в 1946 році село Ляхове перейменували на Осички. По сьогоднішній день старожили зі слів своїх родичів розповідають жахливі історії про цього невідому тварину. Розгадати таємницю нечуваного звіра поки що не вдається нікому.

Олександр  Пирогов
м. Радомишль

субота, 2 лютого 2013 р.

СОБАЧЕ ЖИТТЯ

Хуртовина, котра на початку грудня вирувала Радомишильщиною. Засипала місто алькорними купами снігу. Випала двомісячна норма опадів. Радомишль і села району і до нині у сніговому полоні. Зима як завжди прийшла несподівано для наших чиновників і депутатів. Навіть сповістити про снігопади ніхто не наважився. А як сповіщати? Вже другий рік не працює ні місцеве, ні районне радіо. Місто й район опинилися в сніговому колапсі, десятки сіл і декілька мікрорайонів в місті залишились без світла і сполучення. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж грудня.

субота, 26 січня 2013 р.

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ

Людській пам'яті притаманно звертатися до минулого, згаду­ючи рідних, близьких. А ще ота пам'ять серця дає змогу краще зрозуміти сьогодення. Доля кожної родини — то немов крап­лина води у величезному океа­ні історії. Ясна річ, що й родовід окремої сім'ї не може існу­вати без якоїсь певної місце­вості, суспільних умов, у яких жили люди. Наші пращури знали достеменно свій родовід щонайменше до сьомого коліна. Почали цікавитися ним і тепе­рішні покоління українців. Ад­же відома істина: народ є, був і буде, якщо матиме, міцне і гли­боке коріння.