понеділок, 2 травня 2011 р.

КАТОЛИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ В РАДОМИШЛІ – МІСЦЕ, ЗА ЯКЕ РАДОМИШЛЯНАМ МАЄ БУТИ СОРОМНО


До написання цього матеріалу напередодні поминальних днів мене спонукала публікація під заголовком «Місця поховання можуть багато розповісти про живих», яка нещодавно вийшла друком у газеті «День» . А точніше – один із її розділів: «Лютеранське кладовище у Житомирі – місце, за яке житомирянам має бути соромно». Цитую: «... цвинтар представляє собою жалюгідне видовище – територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань… з боку прилеглих вулиць ніякого огородження немає, склепи… вщент розграбовані і зруйновані, в одному з них на дні лежить розкрита труна, під деякими могилами викопані ями (хтось в кістках мертвих шукав скарби), частина гранітних обелісків з написами… повалена, є вивернуті з землі постаменти, серед пам’ятників і могил купи сміття, і все пороло густим чагарником, через який доводиться буквально продиратися. Схоже, що влітку, коли все закриває листя, цю територію використовують як місце для інтимних побачень, і як громадський туалет…». 

вівторок, 28 вересня 2010 р.

ТАНКИ НА ОКОЛИЦЯХ РАДОМИШЛЯ В МАЛЮНКАХ ГЕОРГІЯ МАЛАКОВА

Радомишль протягом свого історичного розвитку був адміністративно підпорядкований різним державотворенням. В період виникнення Руського князівства Києву, в період татаро-монгольської навали Золотій орді. Довгий час Радомисль входив у склад Великого Литовського князівства та Польського королівства, а після третього розділу Польщі настала епоха найдовшої колонізації російською імперією. Наставали періоди, коли змінювалися окупаційні режими, за першої світової війни і в період громадянської, та в роки другої світової війни. І кожний період мав для Радомишля і його мешканців трагічні наслідки. В різні періоди в місті проживали і творили люди, які були і є справжніми носіями історії регіону, та культурної спадщини міста. Змінювалися влади, створювалися нові підприємства, багато документації архівувалося.Але на жаль, ці архіви не досліджені і лежать бездійно на полицях та в картонових ящиках архівів інших держав, котрим зовсім не цікава історія містечка, що мав дивну назву то Мичеськ, Мицько, Радомисль, Радомишль. Окрім офіційних звітів державних та господарських справ, що подавалися до архівів, велись і церковні записи, де були дані про народження і смерть людей, записи про регістрацію шлюбів, хрещення, та все, що потрібно було подавати священикам у своїх звітах вищим ієрархам. Докумeнтація церковних конфесій: іудейської, католицької, православної, греко-католицької, лютеранської та інших, урядові списи, судові, жандармські, військові архіви, підшивки газет і культурницьких установ практично ніким не досліджувалися. Радомишль знаходився на межі земель, воєводств, губерній, та областей і територіально в різні періоди архівари подавали документи то до польських архівів, або до волинського чи київського губернського архіву, а військові до петербургзьких. І звісно, потрібно працювати і досліджувати історію Радомишля у цих установах. Одним із глобальних творів про історію Радомисльського повіту та опису сіл і церков є книга дослідника Похилевича.

середа, 19 травня 2010 р.

РАДОМЫШЛЯНИН ПОЭТ БОРИС РУС

Езепчук Борис Александрович о себе:

"Родился я в центре Азии, где два притока Енисеясливаются вместе и начинается великая Река. Предки мои, дворяне Белошапкины, были сосланы туда царём за участие в событиях на Сенатской площади. Поддерживая традиции дворянства, я закончил военное училище и стал офицером. Со службы был уволен по "хрущёвскому" сокращению. Закончил философский факультет Киевского университета и стал юристом. Увлёкся психологией, развил природный дар гипнотизёра и 10 лет ездил по Советскому Союзу с программой "Твои возможности, Человек. В мире интересного". Выступал под псевдонимом Борис Рус. Это было моё творческое путешествие. Я старался познать Человека, его психику и способности мозга. И, как мне казалось, я познал человека! Но не тут - то было! Человека, его способности и возможности нельзя познать. Он сложен и загадочен, как весь Мир! А поэзия - есть высшая степень познания духовного и материального, познания мира души. Только там человек бессмертен.