ПИТЕЙНЫЕ ЗАВЕДЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

Официально Российская империя (в состав которой  входил и уездный город Радомысль.-Авт.)  считалась едва ли не «самым трезвым» европейским государством. В первой половине  XIX  века тут потребление алкоголя  на душу населения  в среднем составляло 2,7 л. (1841 год 10,8 л.), тогда как во Франции – 15,7, Дании 14,5,  Италии 12,3, Англии- 9,9, Германии – 8,5 , Австро-Венгрии 8,4 л.  Но если иметь в виду, что водку употребляла только треть населения, то немудрено, что по данным статистического комитета, на каждого  пьющего приходилось 2,25 ведра водки (1 ведро = 12л). В 1845 году в городе находилось три винные  лавки,  два трактира и одна корчма. Из книги Леонида Тимошенка «История села Потиевка в XIX-начале XX века», ученый рассказывает о жизни простых людей: «Жизнь - как жизнь. Делали добро, грешили и миряне, и священники (пьянство отца Ольшевского). А вот другой случай, когда потиевчаны Петр и Матрена лично, будучи пьяными, зимой потеряли в лесу двухмесячного ребенка. Но, что характерно, в отличие от наших дней, тогда, в 1846 году, пьяницы получили должное наказание их выпороли нагайками. Количество ударов определяла Киевская уголовное палата: Петру - 30 ударов; Матроне 20. Духовная власть, в свою очередь наказала: супруги Ольшевских должны отправиться на эпитимию в один из монастырей». Как  гласит народная  мудрость: «Какой  поп – такой  и приход». 

ВИНОКУРНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АСПЕКТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

То, о чем я расскажу в этом историческом исследовании, - это  мое сугубо личное  мнение, я его никому не  навязываю. Но право поведать о самых общих, пусть и субъективных размышлениях дает мне то, что я занимаюсь  половину  сознательной  жизни исследованием Радомысльской старины, и нет для меня ничего дороже, чем правдивая история родного города. Винокурное производство почему-то вообще не исследуется историками. Возможно потому, что пагубную привычку людей к водке исследованы и напечатаны тонны бумаги, на всех разговорных  языках мира. О пользе  водки не существует ни одной книги на украинском языке. Если бы у водки не было приятных сторон, то ее вряд ли употребляла большая половина человечества. Как ни странно,  первыми спирт изобрели  арабы. То есть  те  самые  мусульмане,  которым  Коран  запрещает  употреблять  спиртное. Само слово  «алкоголь»  арабского  происхождения. Которое означает «дух»  или  «дурман».  А еще «тончайшую  сущность  всех  вещей».  В общем, богатое слово! Арабский  врач и алхимик Робез, работающий  в знаменитом Багдадском госпитале изобрел  нечто спиртоподобное  еще  в 860  году. На Руси в то время правил варяг Хельги - он же легендарный  князь Олег.

РАДОМИШЛЬ: РОКИ, ЯКИХ НЕ ЗАБУТИ НІКОЛИ

Радомишль, скільки рідного в цьому слові. Початок, розквіт чи занепад будь-якого населеного пункту, найчастіше віддзеркалюють в тій або іншій мірі ситуацію в державі, до якої він належить. Це підтверджує й історичний шлях мого рідного міста. Два з половиною  роки  Радомишль  перебував  під  гітлерівською  окупацією. За цей  час місто і його  мешканці пережили  чимало  трагедій. Радомишляни ж, що  залишилися  у місті зазнавали  утисків  і примусово  працювали  на  окупантів. Відтак пережили  всі  страхіття. Умілі дії радянських військ усіх родів, стрімкий натиск на ворога привели до повного звільнення населених пунктів району. Радість визволення міста Радомишля прийшла вранці 28 грудня 1943 року, на його вулицях вже були  радянські  танки. Важко виміряти людські жертви. Німці замучили і вбили 3387 жителів району. Крім цього на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 6022 чоловіки. Чимало руйнувань принесла Радомишлю війна.  Після визволення район лежав у руїнах. Відступаючи, гітлерівці знищили 2756 житлових і 618 колгоспних господарських будівель. Лише 47 колгоспам району нанесено збитків на 418 мільйонів карбованців у тодішніх цінах. З перших днів звільнення сіл району до лав діючої армії влилося 7103 жителів. В наслідок фашистського терору населення міста  зменшилось з 11700 чол. у 1939 році  до 6731 чол. у 1944 році. Усю територію  радомишльщини  всіяно могилами і пам’ятниками воїнам, тобто чоловікам. А все-таки під час війни величезний  тягар  винесли на  тендітних  плечах і жінки, що заслуговує великої  пошани.