РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК РАДОМИСЛЯН

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа. А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за справжній скарб і головне - роблять з них такий. Багато цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику. Відомі три листівки, які розповідають про літній відпочинок радомислян. Надруковані фотолистівки в типографії Еллі Йосиповича Заєздного в місті Радомислі. Листівки чорно-білі, зустрічаються тоніровані в зелений, коричневий колір.  Фотолистівки містять різнобічну візуальну інформацію, естетичну цінність,  мають безперечний пізнавальний характер. Таким чином на сучасному етапі розвитку науки документальні листівки набувають особливого значення, як нові види зображальних  джерел, що раніше не рідко залишалися поза  увагою  дослідників. Місто Радомисль – повітове  місто Київської губернії, розташоване на крутому  узвишші, яке гирлом огибають  річки Тетерів і Мика. Передмісття Рудня і Микгород з’єднувалися  двома  мостами. Перший  міст  через Мику  довжиною 140 сажень, другий – через  Тетерів довжиною  120 сажень.  На двох листівках  зображено – любителі літнього відпочинку в  сонячний  день відпочивають на різнокольорових човнах. В місті Радомислі, для городян, охочих розім’яти  свої руки веслами, працювала човнова станція.  Яка знаходилась, як і в радянські часи,  на лівому березі річки Тетерів, неподалік від урочища «Капличка», де можна було взяти човен напрокат, за доступними цінами на кілька годин.

ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

(Дорожні записи).

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував  в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист – побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі – відвідати Рим з проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху  у Варшаві.

ПИТЕЙНЫЕ ЗАВЕДЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

Официально Российская империя (в состав которой  входил и уездный город Радомысль.-Авт.)  считалась едва ли не «самым трезвым» европейским государством. В первой половине  XIX  века тут потребление алкоголя  на душу населения  в среднем составляло 2,7 л. (1841 год 10,8 л.), тогда как во Франции – 15,7, Дании 14,5,  Италии 12,3, Англии- 9,9, Германии – 8,5 , Австро-Венгрии 8,4 л.  Но если иметь в виду, что водку употребляла только треть населения, то немудрено, что по данным статистического комитета, на каждого  пьющего приходилось 2,25 ведра водки (1 ведро = 12л). В 1845 году в городе находилось три винные  лавки,  два трактира и одна корчма. Из книги Леонида Тимошенка «История села Потиевка в XIX-начале XX века», ученый рассказывает о жизни простых людей: «Жизнь - как жизнь. Делали добро, грешили и миряне, и священники (пьянство отца Ольшевского). А вот другой случай, когда потиевчаны Петр и Матрена лично, будучи пьяными, зимой потеряли в лесу двухмесячного ребенка. Но, что характерно, в отличие от наших дней, тогда, в 1846 году, пьяницы получили должное наказание их выпороли нагайками. Количество ударов определяла Киевская уголовное палата: Петру - 30 ударов; Матроне 20. Духовная власть, в свою очередь наказала: супруги Ольшевских должны отправиться на эпитимию в один из монастырей». Как  гласит народная  мудрость: «Какой  поп – такой  и приход».