субота, 26 травня 2012 р.

ЛЮДИ ТВОЇ, ЖИТОМИРЩИНА

ВСЕВОЛОД СКУРАТІВСЬКИЙ: «ВИШИТА ДІВЧАТАМИ З РАДОМИШЛЯ СОРОЧКА СЯГАЛА МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ІВАНУ ДЗЮБІ ДО КОЛІН. АЛЕ ВІН БУВ ЩАСЛИВИЙ…»

Директор Радомишльського районного народного краєзнавчого музею, якому 26 травня виповнилося 75 років, розповідає газеті  деякі подробиці свого життя

Заслужений працівник культури України Всеволод Скуратівський чверть століття очолював культосвітню роботу в Радомишльському районі. Пам»ятаю Всеволода Михайловича ще молодим на сцені Будинку культури, сільських клубів, на польових станах,  з кучерявим чубом, у вишиванці і з баяном на грудях, на чолі ансамблю чи хору голосистих поліщуків. Або ж у парі з незабутнім Михайлом Ревенком, за посадою – методистом, а за покликанням – артистом. Від гумористичних сценок цього дуету зал лежав покотом.

неділя, 13 травня 2012 р.

ОБЫКНОВЕННОЕ ЧУДО

«БЛАГОДАРИТЕ БОГА, ЧТО ВАША ДОЧЬ ДО СИХ ПОР ЖИВА», –  СКАЗАЛ МОИМ ПАПЕ И МАМЕ ДОКТОР, ПОСМОТРЕВ МОИ ПЛОХИЕ АНАЛИЗЫ, И ВЫПИСАЛ НАПРАВЛЕНИЕ В ИНСТИТУТ РАКА…»

20-летняя Юля Гринцевич из города Радомышль рассказывает «ФАКТАМ», как несколько лет назад, увидев, что она умирает от саркомы четвертой стадии и не выдержит новых сеансов химиотерапии, ее родители  дочь в обитель, где неизлечимая болезнь отступила, а у девочки пробудился дар художника-иконописца.
Юля Гринцевич
Юля Гринцевич


Владимир ШУНЕВИЧ
«ФАКТЫ» 21 декабря 2011 г
(Житомир – Киев)

субота, 28 квітня 2012 р.

КОВАЛЬ (бувальщина)

В повітовому місті Радомислі на початку ХХ століття люди були хоч малограмотними та добрими, душевними і життєво розумними. Як кажуть у народі: чим менше добра за пазухою, тим більше добра у серці. В місті було багато різних крамниць, лавок, шинків, кустарних майстерень тощо. Городяни займалися пекарським, шевськими і швацькими, шорним, палітурним промислами, столярували, слюсарювали. А ще ж були й чималі виробництва – шкірзаводи, лісопильні, друкарні, невеличкі фабрики та інше. Тож роботи усім хватало. Робітники працювали по 12-14 годин на добу та благополуччя їх родин часто залежало від волі і примх хазяїна. Українець на прізвисько Маркел Подковинський, бо тримав кузню. Справа ця була досить дохідною, адже попит на ковальське ремесло був чималим. Так повелося, що в Радомислі і селах повіту імена з часом забувалися, бо кожен мав прізвисько. Маркел – зменшене, від латинського молоток. Кремезний чолов’яга, добрий і до роботи беручий коваль. Ходив у червоних шароварах, підперезаний мотузкою з овечої шкіри. Можливо козацькі часи відіграли свою роль. Казали, багатирської сили – міг на собі нести коня і випити відро Радомисльського пива. Був людиною, ніби створеною самою матінкою природою, майже двометрового росту, на незвичайно струнких ногах з дуже розвиненими плечима. Як і всі здорові люди, був добродушним. Але на його біду, неподалік знаходилася корчма Буйди, де щодня продавали пиво з раками. Від такої спокуси Маркел відмовитися не міг. Пиво в корчмі пили з високих кухлів, а до пива ще й грінчак горілки. Тоді і не в мітив чоловіче, як заліз у борги і мусив віддати кузню в оренду. І став працювати в своїй кузні молотобійцем. Справи пішли на лад. Буйда заробляв непогану на людному місті. Маркел мав своє пиво і до пива. Але найбільше була задоволена дружина Маркела, адже Буйда регулярно приносив їй орендну плату.

Олександр Пирогов,
місто Радомишль
квітень 2012 року