ВИНОКУРНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В РАДОМЫСЛЬСЬКОМ УЕЗДЕ.

В 1894 году по инициативе министра финансов Российской империи Сергея Витте было утверждено «Положение о казенной продаже питей». Оно предусматривало государственную монополию на продажу крепких напитков. Производить их могли и частные фирмы, а вот реализовывать среди населения — только государственные торговые точки, сразу прозванные в народе «монопольками». Монополия на изготовление алкогольными напитками была введена 1 января 1895 года. Суть закона состояла в том, что торговля водкой и очистка (ректификация) спирта была сосредоточена в руках казны (государства). По всей необъятной Российкой империи в изобилии были открыты «монополии», которые народ  тотчас перекрестил в «винополии». Российский бюджет благодаря этой мере получил немалое пополнение.

РАДОМЫШЛЬСЬКОЕ ПИВО

В 1906 году на Мыкгороде братья Игнат и Франц Альбрехты построилипи воваренный завод «Пильзень» с уставным капиталом 150000 руб. Был установлен паровой  двигатель в 18 л.с. На заводе работало 60 человек. Годичная переработка ячменя и хмеля 1152 пудов солоду.  Позже владельцами завода стали: Я.В. Вольшан, А.Г. Тайферт. Добрая и хорошая слава радомысльского пива распространялась на всю округу. Следует отметить, что жители Радомысля и уезда были патриотами свого края и употребляли водку и пиво только местно горазлива. В известном произведении Гете «Фауст» есть такое выражение: «Я патриот и пью все то, что родина дает». Ни в одной из газет «Радомыслянинъ» с 1 июня 1912 года по 29 апреля 1917 года не опубликовано рекламы радомысльського пива и радомысльськой водки. В наше время немецкая фирма «Мерседес» не рекламирует свои автомобили  –  качество гарантируется. Радомисльское пиво и водка, не нуждались в рекламе. Это был высококачественный товар, экологически чистый. Все знали  – одно название  «Радомысль» говорит обо всем –  пиво проверено временем. Также пивоваренный завод «Пильзень» выпускал газированный напиток «Столовый», который пользовался не меньшей популярностью, чем радомысльское пиво.

Этикетки Радомысльського пивоварного завода «Пильзень».

Любопытно, что воду для изготовления пива и газированного напитка «Столовый» использовали непосредственно из реки Мыка. Основатели пивоварного завода в городе  Радомысле братья Альбрехты объездили почти весь Юго-Западный край (так называли в то время значительную часть современной Украины, авт.) и брали пробу воды из различных источников. Удивительную по мягкости, а главное, редкую на вкус по растворимости обнаружили только в реке Малая Мыка, такое название речка  имела в районе  современного пивзавода 100 лет назад. Еще при моей памяти 50 лет назад воду пили и брали для приготовления пищи. В наше время воду из Мыки не только пить нельзя, но и купаться опасно для здоровья.

Александр  Пирогов

г.Радомышль

ПЬЯНЫЕ ПОГРОМЫ МОБИЛИЗОВАННЫХ СОЛДАТ В РАДОМЫСЛЬСКОМ УЕЗДЕ

Это было не простое время, 15 июля 1914 года, началась Первая мировая война. Этой войне даже не повезло с названием, в то время ее называли Великой войной или войной Народов, большевики-комунисты - империалистической. В историю вошла, как Первая мировая. Царское правительство 19 июля утвердило решение о введении сухого закона. В конце августа запрет продлен на все время войны. За самогоноварение наказывалось пятью годами тюрьмы и годом поражения в правах. Не обошлось, конечно, без эксцессов и сопротивления исполнению указа.

САМІСТЬ

Густі сутінки закутали втомлене від літнього спекотного дня місто. Вмиканням вуличних ліхтарів воно перейшло у режим ночі, але містяни не квапилися на спочинок. Навпаки, кінець суботнього дня збирав у центрі міста людей, що шукають розваги. Тільки я з рюкзаком за плечима, з пристебнутими до нього карематом та спальником проходив повз гучний гомін веселих компаній, ідучи від людей у темряву ночі. Сьогодні я полишив свою зону комфорту та спокуси маленького острівця цивілізації – моя ночівля має бути серед  лугових трав та просто неба. Там я буду сам на сам з природою, буду вкушати її буття, насолоджуватись подихом літньої ночі, питиму ніжну ранкову красу.

НОЧІВЛЯ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ

Взяв та й пішов у ніч насолоджуватись літом.

Річка Тетерів. Захід сонця. Милуюся краєвидом.
(клацнути фото для збільшення його розміру)

УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩ

Існує понад 70 описаних рецептів борщу. Але то таке… Я вам розкрию таємницю рецепту справжнісінького українського борщу!

У нас – борщ,  у москалів бліда подоба борщу – щі. Та й назва звучить якось по-бідному, немов слово «ні-щі-і-і-й». Недаремно це було відображено народом у приказці: «Щі - хать оващ растовскій палащі!»

Нема нашого овоча…  на експорт пішов… покращувати москалям щі.

Для того щоб приготувати гарний борщ, треба взяти міцний казан обов’язково бренду «Україна». Будь-який казан не витримає таку варку, щоб не тріснути і зовсім не розвалитись.

Коли полум’я старанно оближе боки посудини та підігріє розчин патерналізму та підліткового максималізму, тоді для наваристості борщу потрібно покласти декілька огрядних олігархів, попередньо замочивши їх… замочивши їх для пом’якшення в офшорній олії.

Бульйон закипає, бурлить, кришку  з казана зриває, то вона працює, готується до вибору. То й вибираємо її – піну – великою шумівкою. Популізму в нашому казані розводити не треба!

За олігархами в казан кидаємо жменю засушених комуняк – ну, які вже є, не сезон. Перед варкою, для набухання, краще їх замочити серед своїх лозунгів на години три.

Потім в бульйон додаємо багате овочеве українське різноманіття: ватників та вишиватників, яничар та козаків, гомосовєтікусів та патріотів.

Не забудьте додати гетьманів…  краще брати одного на казан, щоб не побилися, та забрати на всякий випадок у нього булаву. Якщо немає гетьмана, то замінити його можна  отаманами, щоправда в кожному регіоні рецепт борщу трохи зміниться. 

Додадуть пікантності борщу трохи сєпарів та любителів русскага міра. Їх спочатку потрібно нашаткувати, а потім підсмажити на соняшниковій олії – це придасть страві особливий неповторний смак.

Щоб в казані овочевий народ не створював корупційні схеми та не розводив кумівство, його треба гарно перемішати великим ополоником, а краще москальським черпаком.

Овочевий народ загуде, забулькає: «Всьо пропало… це зрада… зрада зрадная!»

Не панікуйте! Приправте страву спеціями «Слава борщу –  смерть щям!», «Борщ понад усе!», «Це перемога!».

Український борщ вариться, кипить, булькає, вирує, кришку підриває. Пройде час, і варіння страви буде завершено. Борщ буде настоюватись в спокої, натягуватись різноманіттям смакових відтінків. Він буде смакувати не тільки українцям, а й кожній людині з усього світу.

Борщ – то є всьо, у ньому сила!

Смачного!

10.04.2018

Тужик Павло

ЦІНА ГРІХА

Ще донедавна, незважаючи на погоду, вздовж дороги, що веде до міста Радомишля, ходила бабуся. Завжди чисто вдягнена, пов'язана темною хустиною. Звали її Ольгою. Вона відвідувала Свято-Миколаївську церкву, не пропускаючи жодної служби. Недаремно колись босоніж ходили на поклоніння до святинь спокутувати гріхи чи подякувати Богу,— щоб відчути поверхню землі, простір, пил доріг, придорожню траву. Щоб подумати, перевернути сторінки свого життя, і пережити все знову. Люди дорослі і розумні, мають відповідати за свої вчинки. Баба Оля, подейкували, замолювала свої гріхи. Та Бог їй суддя, нехай кожен несе свій хрест, даний йому Господом.

РАДОМИСЛЬ НА КАРТАХ ЄВРОПИ XVI-XVIII СТОЛІТЬ

Чим більше заглиблююсь в історію Радомишля, тим більше переконуюсь, що потребують переосмислення та детального аналізу всім відомі та усталені історичні факти. Прикладом може слугувати факт, який начебто був доконаним  –  першої писемної згадки про Лутівку – але вдало "розвінчаний" В. Молодиком, який довів, що це не стосується нашої Лутівки.

Так само, із публікації в публікацію переходить твердження про те, що вперше населений пункт Радомисль з’являється на мапі Боплана 1648 року. Але ж давайте замислимось  –  для містечка-замку, яке знаходилось на "королівському шляху", так званому Шляху святого Якова або ж Via Regia de Compostella, який існує із раннього середньовіччя  –  середина 17 ст. це трохи запізніла дата. Вже на карті Форлані, датованої 1568 роком позначено наше місто, але під назвою... NARBA. Така ж назва повторюється на карті Д.Меркатора 1595 р. Згоден із скептиками лише в тому, що дослідження назви потребує залучення спеціалістів.

КУПАЛЬНИЙ СЕЗОН

Випадково натрапив на фото з коментарем про купання жінок в Англії в ХІХ столітті. Всі дами, які бажали скупатися в річці або морі, повинні були вирушати у воду в купальній машині. Це були дерев'яні кабінки з наскрізним отвором в підлозі. Дама переодягалася в купальній машині, пірнала в дірку або виходила з кибитки по сходинках у воду. До слова, костюм для купання тоді особливо не відрізнявся від повсякденного одягу: довга сукня, очіпок, панталони та туфлі.