ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

(Дорожні записи).

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував  в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист – побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі – відвідати Рим з проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху  у Варшаві.

ПИТЕЙНЫЕ ЗАВЕДЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

Официально Российская империя (в состав которой  входил и уездный город Радомысль.-Авт.)  считалась едва ли не «самым трезвым» европейским государством. В первой половине  XIX  века тут потребление алкоголя  на душу населения  в среднем составляло 2,7 л. (1841 год 10,8 л.), тогда как во Франции – 15,7, Дании 14,5,  Италии 12,3, Англии- 9,9, Германии – 8,5 , Австро-Венгрии 8,4 л.  Но если иметь в виду, что водку употребляла только треть населения, то немудрено, что по данным статистического комитета, на каждого  пьющего приходилось 2,25 ведра водки (1 ведро = 12л). В 1845 году в городе находилось три винные  лавки,  два трактира и одна корчма. Из книги Леонида Тимошенка «История села Потиевка в XIX-начале XX века», ученый рассказывает о жизни простых людей: «Жизнь - как жизнь. Делали добро, грешили и миряне, и священники (пьянство отца Ольшевского). А вот другой случай, когда потиевчаны Петр и Матрена лично, будучи пьяными, зимой потеряли в лесу двухмесячного ребенка. Но, что характерно, в отличие от наших дней, тогда, в 1846 году, пьяницы получили должное наказание их выпороли нагайками. Количество ударов определяла Киевская уголовное палата: Петру - 30 ударов; Матроне 20. Духовная власть, в свою очередь наказала: супруги Ольшевских должны отправиться на эпитимию в один из монастырей». Как  гласит народная  мудрость: «Какой  поп – такой  и приход». 

ВИНОКУРНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АСПЕКТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

То, о чем я расскажу в этом историческом исследовании, - это  мое сугубо личное  мнение, я его никому не  навязываю. Но право поведать о самых общих, пусть и субъективных размышлениях дает мне то, что я занимаюсь  половину  сознательной  жизни исследованием Радомысльской старины, и нет для меня ничего дороже, чем правдивая история родного города. Винокурное производство почему-то вообще не исследуется историками. Возможно потому, что пагубную привычку людей к водке исследованы и напечатаны тонны бумаги, на всех разговорных  языках мира. О пользе  водки не существует ни одной книги на украинском языке. Если бы у водки не было приятных сторон, то ее вряд ли употребляла большая половина человечества. Как ни странно,  первыми спирт изобрели  арабы. То есть  те  самые  мусульмане,  которым  Коран  запрещает  употреблять  спиртное. Само слово  «алкоголь»  арабского  происхождения. Которое означает «дух»  или  «дурман».  А еще «тончайшую  сущность  всех  вещей».  В общем, богатое слово! Арабский  врач и алхимик Робез, работающий  в знаменитом Багдадском госпитале изобрел  нечто спиртоподобное  еще  в 860  году. На Руси в то время правил варяг Хельги - он же легендарный  князь Олег.

РАДОМИШЛЬ: РОКИ, ЯКИХ НЕ ЗАБУТИ НІКОЛИ

Радомишль, скільки рідного в цьому слові. Початок, розквіт чи занепад будь-якого населеного пункту, найчастіше віддзеркалюють в тій або іншій мірі ситуацію в державі, до якої він належить. Це підтверджує й історичний шлях мого рідного міста. Два з половиною  роки  Радомишль  перебував  під  гітлерівською  окупацією. За цей  час місто і його  мешканці пережили  чимало  трагедій. Радомишляни ж, що  залишилися  у місті зазнавали  утисків  і примусово  працювали  на  окупантів. Відтак пережили  всі  страхіття. Умілі дії радянських військ усіх родів, стрімкий натиск на ворога привели до повного звільнення населених пунктів району. Радість визволення міста Радомишля прийшла вранці 28 грудня 1943 року, на його вулицях вже були  радянські  танки. Важко виміряти людські жертви. Німці замучили і вбили 3387 жителів району. Крім цього на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 6022 чоловіки. Чимало руйнувань принесла Радомишлю війна.  Після визволення район лежав у руїнах. Відступаючи, гітлерівці знищили 2756 житлових і 618 колгоспних господарських будівель. Лише 47 колгоспам району нанесено збитків на 418 мільйонів карбованців у тодішніх цінах. З перших днів звільнення сіл району до лав діючої армії влилося 7103 жителів. В наслідок фашистського терору населення міста  зменшилось з 11700 чол. у 1939 році  до 6731 чол. у 1944 році. Усю територію  радомишльщини  всіяно могилами і пам’ятниками воїнам, тобто чоловікам. А все-таки під час війни величезний  тягар  винесли на  тендітних  плечах і жінки, що заслуговує великої  пошани.

КУРЬЕЗНЫЕ И ТРАГИЧЕСКИЕ СЛУЧАИ ПОСЛЕ РАСПИТИЯ СПИРТНЫХ НАПИТКОВ В УЕЗДНОМ ГОРОДЕ РАДОМЫСЛЕ

В  Радомысле не обходилось и не без алкогольных курьезных случаев после распития некоторыми гражданами спиртных напитков. В 1865 году согласно ревизии в радомысльской тюрьме заключено 7 человек. Помещик Лищинский,  семеро неполнолетних за изнасилование 50-летней женщины, пьяницы и распутницы, Иосиф Горлинский – за нанесения словесного оскорбления государю, за подобное – рядовой Иван Ковель (о таких людях говорят – без царя в голове.-Авт.). Здесь сделаю отступление. Моя бабушка, Евдокия Лукашевна Волынец, которая родилась в 1900 году,  рассказывала, что пьяный мужик в корчме матерными словами обругал Бога, пресвятую Богородицу и пресвятую  Троицу. Затем подошел к большому портрету царя, который висел на стене и перешел на  оскорбление Государя Императора и августейшую фамилию. Смысл этой части его «хулы» в переводе  с матерного  был  таков: «Государь  не  правильно  распоряжается…». Недаром в народе утверждают: «То, что у трезвого на уме, у пьяного на  языке». Его схватили и поместили в местную тюрьму, которая находилась на первом этаже присутственных мест (до  недавнего времени находилась районная библиотека  в здании школы №5.-Авт.). Владелец корчмы и следствие  старались  упечь  несчастного  крестьянина  подальше  и подольше. Например, свидетельские показания об оскорблении  императора  появились  позднее и к счастью для  мужика  не  вошли в обвинительное заключение. Задним  числом  появилось  и утверждение свидетеля, что  богохульник «довольно  твердо  стоял  на  ногах» (в то  время  опьянение  было  смягчающим  обстоятельством, а не  отягчающим, как сейчас.- Авт.). Обвинение было  сформулировано так: «Произнесение  в публичном месте  слов, имеющим  вид  богохульства». Если бы  прокурор  доказал, что  это  было  преступление «с умыслом  совершенное», оно каралось  бы каторгой  до 15  лет. И так, умышленно или  по  пьянке  с языка  сорвалось? Этот  вопрос  был решающим. Дело  сочли  настолько  важным, что слушалось  оно  при  закрытых  дверях, без  участия  присяжных. Разумеется, адвокат (в те годы  именовался «частный  поверенный».-Авт.) обратил  внимание  суда  на  ошибки  следствия, несоответствие  в показаниях свидетеля и сумел  доказать, что  крестьянин  был  сильно  пьян,  следовательно  действовал  неумышленно.  В то время судья приезжал из Киева один раз в месяц, когда скапливались дела с правонарушениями и преступлениями. Газета «Радомыслянинъ» №66, 2 ноября 1912 г. (Российская Национальная библиотека г. Санкт-Петербург): «Сессия Киевского окружного  суда с участием присяжных  заседателей  начинается в Радомысле 5 ноября и продолжится  до  10  ноября  включительно. Дела  по преимуществу  кражи  лошадей и рогатого скота». Рассматривая этот казалось бы, простой проступок, он усмотрел в нем политический подтекст. Видимо  решив  подстраховаться, судья не стал  на  себя  брать  ответственность за  судьбу  человека. Зная, что дело необычное, судья доложил об этом происшествии киевскому губернатору. Который  недолго раздумывая, послал рапорт царю. Вскоре губернатору пришел ответ - что бы отпустили дурака. Так же царь издал указ запрещающий вывешивать портреты государя во всех питейных заведениях Российской империи. Невероятная на те времена монаршая милость.  Эта история кажется невероятной, даже выдуманной. Но, я до сих пор не могу понять, откуда моя бабушка могла знать об этом случае, она была абсолютно неграмотной. Легенда весьма  привлекательна, но правда неизвестна  по сей день.

ЛЮБОВ ПО-РАДОМИШЛЬСЬКИ (Лялька)

Ранок сіяв дрібним  теплим дощем, як і буває у травні на Поліссі. Того року весна була дощовита. Одначе мокреча не завадила людям заповнити малий міський ринок, що знаходився в центрі міста. Новоспечені бізнесмени пропонували те, чого не було в продажу  у магазинах, а ті, хто приходив, аби щось придбати, хапалися за голову, а хто за серце від цін з багатьма нулями. Деякі жінки приходили на базар не так, щоб щось придбати, як себе показати, просто пройти в люди, поспілкуватися.  Стояли звичні для базару гамір і метушня. Зустрічі, враження, смуток, радість. Площа перетворилася на одну велику торгову точку. 

МІСТО РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ВУЛИЦЯ ПРИСУТСТВЕННА.

Наш непередбачуваний і тяжкий час серед інших нечисленних відрад характерний і споминами про минуле. Певно й тому, що від минулого не позбавитись, які б несамовиті спроби щодо цього не робилися. Одні знаходять у давнині щось собі до душі, інші, навпаки кидаються у крайнощі. Для того ж, щоб орієнтуватися у минувшині, потрібно перед усім вивчати історію своєї країни, рідного міста, вулиці. От узяти хоча б одну з центральних вулиць міста Радомишля - Присуственну. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. В 1952 році  комуністи перейменували її на честь ХІХ партз'їзду - останній партійний комуністичний з’їзд на якому виступав Йосип Сталін, найвеличніший тиран нашої історії. Неясно лише, що такого загрозливого більшовики вбачали в історичній назві вулиці – Присутственна. Скоріше за все – просто не розуміли її суті, чи не хотіли, щоб хтось розумів.  Після ХХ партійного з′їзду, де засудили культ  особи, в місті і районі знищено всі згадки  про Й.В. Сталіна, а от назва останнього сталінського з′їзду  залишилася. Комуністи в 1977 році отямилися і перейменували вулицю на честь 60-річчя СРСР. Радомишльська міська рада народних депутатів рішенням №261, від 7 грудня 1995  року, постановила: «Погодитись  з пропозицією топонімістичної комісії по перейменуванню та відновленню історичної  назви вулиці  60-річчя СРСР на  Присуственну». Дивує назва Присуственна багатьох і нині. Є назви, які на перший погляд здаються зрозумілими, але насправді несуть більш глибоку інформацію.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ В РАДОМИШЛІ

Місто  Радомишль – один з найдавніших населених пунктів Полісся. Цю будівлю, облицьовану сірою плиткою, яка стоїть у центрі міста, знає кожен радомишлянин. Замок знаходиться в центрі міста, поки що не є пам’яткою архітектури національного значення. Увага краєзнавців та науковців до історії  та  пам’яток стародавнього  Радомишля була  прикута ще на початку  60-х років ХХ ст. В численних історичних документах в основному польських детально висвітлюється історія міста та його передмість.  В XVIII столітті Радомисль розбудовувався як столичне містечко уніатської митрополії. Цей замок побудований, як резиденція уніатських митрополитів. Майже за 300 років в ньому розташовувались стільки різних установ, що важко перерахувати їх кількість. Будівля – давня і зберігає у своїх  стінах  багато  таємниць. В наш час знаходиться ЗОШ №5.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. Вулиця Велика Житомирська.

Місто Радомишль – один із найдавніших населених пунктів Полісся, занесений до списку історичних міст України. Минуле його було досить складним, неоднозначним і, разом з тим, дуже цікавим. Так сталося, що містом, з його неповторними краєвидами та славною історією нерозривно пов’язана  моя доля.  Якщо для когось життя у провінції  сприймається як кара, чи як символ того ніби щось не сталося, то для мене це – свідомий вибір. Натхненний пам’ятками старовини я взявся досліджувати минуле Радомишля. Це захоплення привело мене в історичну науку і визначило в ній мій шлях.