НЕВІДОМИЙ НАРИС ІВАНА ОГІЄНКА

Іван Огієнко  – людина з активною громадянською позицією, заявив про себе не тільки як історик рідного краю, також, як зрілий журналіст. Сповна розкрив  свій потенціал журналіста, публіциста на шпальтах повітової газети «Радомыслянинъ». З січня 1913 р. на сторінках газети  публікувалися  історичні  нариси   І. Огієнка «Містечко Брусилів та  його околиці». Іван Огієнко уважно  вивчає все те, що відбувається у Радомисльському  повіті і, прислухається до роздумів і міркувань своїх співрозмовників, з болем в серці  за  своїх героїв, викладає  на папері побачене і пережите. У квітні 1915 року молодий приват-доцент  прочитав самостійні  лекції  в університеті Св. Володимира у Києві. У літку 1915  року Іван Огієнко підробляв у Радомислі  лектором на літніх курсах учителів початкових класів. Особливу увагу звертав на стан освіти у Радомисльському  повіті. В цей час кореспонденції й нариси регулярно друкувались в повітовій газеті «Радомыслянинъ» з заголовком  «Письма  из Брусилова», під псевдонімом И.ОКО. Всього надруковано  більш ніж 12 нарисів.  В газеті «Радомыслянинъ» №164, 25.07.1915 р. (Російська Національна бібліотека, м. С-Петербург) надрукований нарис «На посту». Текст збережений мовою газетного оригіналу, без скорочень, виправлень та змін.

БУЛОЧКА З КЕФІРЧИКОМ

Шлях привів нас до височенного паркану, в якому була вмонтована металева брама. Мій супроводжувач, старшина дивізіону прапорщик Клоченюк, натиснув на кнопку дзвінка на дверях…

За цією бетонною стіною був прихований світ, про який я ще нічого не знав. «Він урізноманітнить моє військове життя на десять діб», – подумав я, коли за нами  з ляскотом зачинили браму гарнізонної гауптвахти(1). Вартовий супроводжував нас зі старшиною до одноповерхового будинку. «Яке гарне райське місце», – далі розмірковував я собі, ідучи по чистій рівній асфальтованій алеї  зі свіжовибіленими бордюрами, споглядаючи по боках різнобарв’я прекрасних квітів та зелених рослин.

ПОДВИЖНИК КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ РАДОМИШЛЯ,,

Понад двадцять шість  років як немає з нами Миколи Володимировича Сичевського, якому виповнилося за життя лише 46 років. Якого знали майже всі жителі міста і району. Більше двох десятиліть працював фотографом, професійним і принциповим. На сторінках районної газети «Зоря Полісся» періодично друкувалися знімки, за якими можна визначити, що зроблені фото справжнім майстром. Запитайте розумну людину, що залишається в цьому світі від того, хто пішов із життя, і отримаєте відповідь: добрі справи і благородні вчинки. До цього можна додати, що зостається ще фотографія людини, хоча фото саме по собі залишає не слід добрих справ, а лише спомин. Спомин… Якщо у людини є пам'ять, у людини є все. Пам'ять висвітлює з фотографічною точністю зустріч з Миколою, дружбу і все його коротке, як на мене, життя. Все пам’ятається до дрібниць, кожна деталь. Якось так виходить, що люди талановиті, обдаровані ідуть із життя молодими і найчастіше трагічно. Це помічено давно. Можливо, що оточуючі не зовсім розуміють, чи тому, що обдаровані люди не повністю себе реалізували в житті. Микола Володимирович вельми скупо  розповідав  про своє життя,    стриманий  у висловах. Розумів не  просто як  земляка  старшого покоління: ще до  зустрічі,  я знав як  фотографа, у якого позаду велика дорога.

БУДИНОК УНІАТСЬКОЇ СЕМІНАРІЇ

Свідчення існування  будинку-семінарії є в описі  митрополичого  містечка 1774  року, за котрим  це  була  дерев’яна  споруда на  п’ять  резиденцій. Але  вона  тоді була  порожньою. Важливою особою у започаткуванні і розбудові  духовної семінарії у Радомислі  був  офіціал митрополичої резиденції, священник Михайло  Примович (1718-1783 рр.). Займаючи  посаду  генерального  офіціала при чотирьох  митрополитах – Ф. Гребеницького, П. Волотковича, Л. Шептицького, та Я. Смогоржевського – він витворив свою стратегію  організації навчально-виховного процесу, при  цьому не  будучи педагогом.  Фінансував різноманітні  освітні  програми, підтримуючи  розвиток  науки. Про активну  участь Михайла Примовича  у  розбудові Радомисльської  семінарії  свідчать  дані, які  вказують  на  його  причетність формування професорсько-викладацького складу  навчального  закладу. Із книги нашого земляка, професора Леоніда Тимошенка «Нариси історії Радомисля» : «Михайло Примович відігравав помітну роль  в управлінні митрополією: він  створив «надвірну канцелярію», на початку  80-х років виношував  плани відкриття епархіональної семінарії з кафедральною  церквою, за деякими  припущеннями, заснував василіянський монастир і став  його  ігуменом. Був  звинувачений  у незаконному  вивезенні  з Радомисля епархіонального  архіву, помер і похований в Радомислі у 1783 р.».  Втім, фундатор  семінарії  помер, тому  подальша  її доля залежала  від  уніатських  митрополитів. Нажаль, документів, які могли б вичерпано висвітлити діяльність  цього  навчального закладу виявити  поки що  не  вдалося.  Проте взявши  до  уваги  фінансові  труднощі, які  мав о. Примович при її заснуванні, можна зробити  припущення,  що вона  не могла  повною  мірою виконати покладені  на неї  функції: підготувати достатню  кількість освіченого уніатського  духовенства для Правобережної  України.

НАМИСТО

1 вересня, середа, 54-й день, +20°С.

Чудовий  все ще літній ранок. Я на озері, яке знаходиться недалеко від будинку моєї матері. На його березі маячить скам'яніла фігура рибалки, очікуючи клювання. Пропливаю чергових своїх 500 метрів і посвіжілий виходжу з води, ступаю на м'який шовковистий трав’яний килим. Сонце променями пестить тіло, даруючи тепло. Очі насолоджуються навколишньою природою, що прокидається після нічного сну.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ІСТОРІЇ РАДОМИШЛЯ

У 1963 році Віктор Березюк і Олександр Сахневич зняли на чорно-білу плівку перший документальний фільм про місто Радомишль. В радомишльському лісгоспі працював фотографом Олександр Сахневич, який у 1963 році випустив дев’ять видів чорно-білих листівок міста Радомишля.

УСВІДОМЛЕННЯ

Довгі тіні від предметів погойдуються в такт з язиком полум'я гасової лампи, яка тьмяно освітлює невеличку кімнату. Молода жінка у пов’язаній кінцями назад хустині трудиться над стіною накидаючи глину і наносячи перший вирівнювальний шар тинькування. Мені всього близько року від народження, тому не розумію, що робить ця жінка і хто вона, лише з часом усвідомлю її мамою. Мій всесвіт обмежується периметром цієї кімнати. Він складається з набору первинних інстинктів та інтересу до навколишніх предметів, що потрапляють в поле моєї нестійкої уваги. Моя свідомість ще не відрізняється від свідомості кошеняти. Я – дитя людське, але ще не людина.

ПАМ’ЯТАЙ НАЗВУ ВУЛИЦІ СВОЄЇ

На початку ХІХ століття Радомисль дістає регулярне планування – прямі  впорядковані вулиці, ширина і протяжність яких прив’язувалися до генерального містобудівного плану, складеного з урахуванням майбутнього зростання і розбудови міста. Варто відзначити, що за генеральним планом повітового міста Радомисля, затвердженим в 1826 році, було розплановано і прокладено, з поміж інших, одну з головних містоутворюючих магістралей – вулицю Велику Житомирську, яка визначила подальший розвиток міста в західному напрямку.

НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА

1986, грудень, 31-ше, 08:23 AM за Гринвічем.

Радянська Україна. Невелике містечко, населення 17 008 осіб.

Районний вузол зв'язку, автоматична телефонна станція АТС-54.

Десь всередині величезного електромеханічного організму серед гучного стрекотіння крокових шукачів(1) і в'їдливого дзинчання сигналізації загубився я – двадцятидворічний електромеханік четвертого розряду АТС.

Я проводжу маніпуляції на шині живлення стійки: відновлюю термозапобіжник, що спрацював, розігріваючи його внутрішню олов'яно-свинцеву начинку. Потріскуючи тягнеться яскрава біло-голуба електродуга... вона заворожує…

Несподівано лунає різкий гучний звук.

ІСТОРІЯ ОДНОГО КУРЦЯ

Мій перший досвід курця був набутий десь у віці шести років. Якось я спостерігав за своїм дядьком, який сидів на лаві біля будинку та смачно смалив сигарету, при цьому, як мені тоді здавалося, витворяв неймовірні речі. Він глибоко затягувався і випускав через ніс два довгих струмені щільного сизого диму, чим нагадував казкового дракона, що дихає вогнем. Іноді робив кілька магічних рухів губами і дим кільцями зависав у повітрі. Дядько вловив мій зацікавлений погляд, лукаво посміхнувся і запитав простягаючи до мене руку з чарівною кадильною паличкою:

– Хочеш смальнути хлопче?

НАРОДНАЯ ЧАЙНАЯ В РАДОМЫСЛЕ

Пьянство народа в то предвоенное время, как впрочем и сегодня, угрожало национальной безопасности. Разумные и  трезво думающие люди не только выступали против спаивания народа, но и подкрепляли свои слова практическими действиями. Лозунг «За трезвый образ жизни» среди радомысльской элиты довольно популярен, да и простой  народ как вроде не против. Сторонники здорового образа  жизни устраивали  костюмированные балы-маскарады, любители  спорта  осваивали новомодный  тогда  велосипед, атлетизм по  системе «Сокол» (включало бодибилдинг, приемы рукопашного  боя, фехтование и гимнастику),  а также… футбол. Современники  описывают жизнь  в то время как исключительно  серую, скудную, унылую и полную  лишений и страха.  В бытовой жизни старого Радомысля то и дело, встречались резкие контрасты, противоречия. Рядом с блеском и роскошью – грязь и нищета, рядом с высокой культурой и безусловно огромными талантами – нравственное убожество и пошлость. Где бедность, там  и зависть,  воровство, пьянство.

  

ПОРОЖНЯ КІМНАТА

Екстрим тур літа 2020.

У закордонному паспорті немає потреби!

Лікар вислухав від мене «Майн Кампф», потім  скрупульозно прослуховував тембри моїх легень, напевно, сподіваючись  почути браві марші  Люфтваффе. Згодом він повідомив, що має підозру на новомодний вірус, і його рекомендація – госпіталізація та ПЛР-тест. Я погодився: медична освіта та двадцятип’ятирічний  досвід роботи фахівця не викликали сумнівів у його компетентності – це ж вам не  якийсь там президент, яким може бути будь-хто з вулиці. Суворий погляд з-під «космічного скафандра» та стетоскоп у рухах лікаря підкреслювали серйозність справи.

ВУЛИЦЯ БОРЩАГІВСЬКА - МИНУЛЕ

Топоніміка Радомишля є невід’ємною  частиною історичного минулого і сьогодення, потребує такого ж вивчення, відновлення та  збереження, як і інших важливих пам’яток  історії  та  культури. Вулиця Борщагівська починається від річки Мики і закінчується неподалік вулиці Шевченка (колишня Велика -Бульварна). Сучасна  протяжність вулиці 950 метрів. Народилася Борщагівська вулиця зовсім давно і не вулицею, а спочатку ґрунтовим шляхом, що вів з північного заходу на південний схід. В середині XIX ст. дорога опинилася в межах міста, в кінці XIX ст. Радомисль обступив вулицю з усіх боків, крокуючи з новими кварталами на захід. В кінці XIX століття Борщівський шлях в місті отримав  назву вулиця Борщагівська.   Після встановлення радянської влади в 20-х роках XX ст. Радомисль  накрила  хвиля перейменувань. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. «12 липня 1921 року на засіданні колегії Радомисльського комхоза вирішили  перейменувати  міські  вулиці. Вулиця  Борщагівська отримала назву Толстовська» (ДАЖО.-Ф.Р.25-29,оп 2 спр 40, арк.83). Рішенням Радомишльської  міськради в 1945 році вулиця перейменована на честь Михайла  Калініна («Всесоюзного старости» СРСР). Радомишльська міська рада народних депутатів, рішенням № 48,    від 14  лютого 1995  року, постановила: «Погодитись  з пропозицією топонімічної  комісії по перейменуванню та відновленню історичної  назви вулиці  Калініна на  Борщагівську». Вулиці  повернуто історичну назву Борщагівська.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК РАДОМИСЛЯН

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа. А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за справжній скарб і головне - роблять з них такий. Багато цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику. Відомі три листівки, які розповідають про літній відпочинок радомислян. Надруковані фотолистівки в типографії Еллі Йосиповича Заєздного в місті Радомислі. Листівки чорно-білі, зустрічаються тоніровані в зелений, коричневий колір.  Фотолистівки містять різнобічну візуальну інформацію, естетичну цінність,  мають безперечний пізнавальний характер. Таким чином на сучасному етапі розвитку науки документальні листівки набувають особливого значення, як нові види зображальних  джерел, що раніше не рідко залишалися поза  увагою  дослідників. Місто Радомисль – повітове  місто Київської губернії, розташоване на крутому  узвишші, яке гирлом огибають  річки Тетерів і Мика. Передмісття Рудня і Микгород з’єднувалися  двома  мостами. Перший  міст  через Мику  довжиною 140 сажень, другий – через  Тетерів довжиною  120 сажень.  На двох листівках  зображено – любителі літнього відпочинку в  сонячний  день відпочивають на різнокольорових човнах. В місті Радомислі, для городян, охочих розім’яти  свої руки веслами, працювала човнова станція.  Яка знаходилась, як і в радянські часи,  на лівому березі річки Тетерів, неподалік від урочища «Капличка», де можна було взяти човен напрокат, за доступними цінами на кілька годин.

ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

(Дорожні записи).

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував  в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист – побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі – відвідати Рим з проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху  у Варшаві.

ВИНОКУРНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АСПЕКТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

То, о чем я расскажу в этом историческом исследовании, - это  мое сугубо личное  мнение, я его никому не  навязываю. Но право поведать о самых общих, пусть и субъективных размышлениях дает мне то, что я занимаюсь  половину  сознательной  жизни исследованием Радомысльской старины, и нет для меня ничего дороже, чем правдивая история родного города. Винокурное производство почему-то вообще не исследуется историками. Возможно потому, что пагубную привычку людей к водке исследованы и напечатаны тонны бумаги, на всех разговорных  языках мира. О пользе  водки не существует ни одной книги на украинском языке. Если бы у водки не было приятных сторон, то ее вряд ли употребляла большая половина человечества. Как ни странно,  первыми спирт изобрели  арабы. То есть  те  самые  мусульмане,  которым  Коран  запрещает  употреблять  спиртное. Само слово  «алкоголь»  арабского  происхождения. Которое означает «дух»  или  «дурман».  А еще «тончайшую  сущность  всех  вещей».  В общем, богатое слово! Арабский  врач и алхимик Робез, работающий  в знаменитом Багдадском госпитале изобрел  нечто спиртоподобное  еще  в 860  году. На Руси в то время правил варяг Хельги - он же легендарный  князь Олег.

РАДОМИШЛЬ: РОКИ, ЯКИХ НЕ ЗАБУТИ НІКОЛИ

Радомишль, скільки рідного в цьому слові. Початок, розквіт чи занепад будь-якого населеного пункту, найчастіше віддзеркалюють в тій або іншій мірі ситуацію в державі, до якої він належить. Це підтверджує й історичний шлях мого рідного міста. Два з половиною  роки  Радомишль  перебував  під  гітлерівською  окупацією. За цей  час місто і його  мешканці пережили  чимало  трагедій. Радомишляни ж, що  залишилися  у місті зазнавали  утисків  і примусово  працювали  на  окупантів. Відтак пережили  всі  страхіття. Умілі дії радянських військ усіх родів, стрімкий натиск на ворога привели до повного звільнення населених пунктів району. Радість визволення міста Радомишля прийшла вранці 28 грудня 1943 року, на його вулицях вже були  радянські  танки. Важко виміряти людські жертви. Німці замучили і вбили 3387 жителів району. Крім цього на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 6022 чоловіки. Чимало руйнувань принесла Радомишлю війна.  Після визволення район лежав у руїнах. Відступаючи, гітлерівці знищили 2756 житлових і 618 колгоспних господарських будівель. Лише 47 колгоспам району нанесено збитків на 418 мільйонів карбованців у тодішніх цінах. З перших днів звільнення сіл району до лав діючої армії влилося 7103 жителів. В наслідок фашистського терору населення міста  зменшилось з 11700 чол. у 1939 році  до 6731 чол. у 1944 році. Усю територію  радомишльщини  всіяно могилами і пам’ятниками воїнам, тобто чоловікам. А все-таки під час війни величезний  тягар  винесли на  тендітних  плечах і жінки, що заслуговує великої  пошани.

КУРЬЕЗНЫЕ И ТРАГИЧЕСКИЕ СЛУЧАИ ПОСЛЕ РАСПИТИЯ СПИРТНЫХ НАПИТКОВ В УЕЗДНОМ ГОРОДЕ РАДОМЫСЛЕ

В  Радомысле не обходилось и не без алкогольных курьезных случаев после распития некоторыми гражданами спиртных напитков. В 1865 году согласно ревизии в радомысльской тюрьме заключено 7 человек. Помещик Лищинский,  семеро неполнолетних за изнасилование 50-летней женщины, пьяницы и распутницы, Иосиф Горлинский – за нанесения словесного оскорбления государю, за подобное – рядовой Иван Ковель (о таких людях говорят – без царя в голове.-Авт.). Здесь сделаю отступление. Моя бабушка, Евдокия Лукашевна Волынец, которая родилась в 1900 году,  рассказывала, что пьяный мужик в корчме матерными словами обругал Бога, пресвятую Богородицу и пресвятую  Троицу. Затем подошел к большому портрету царя, который висел на стене и перешел на  оскорбление Государя Императора и августейшую фамилию. Смысл этой части его «хулы» в переводе  с матерного  был  таков: «Государь  не  правильно  распоряжается…». Недаром в народе утверждают: «То, что у трезвого на уме, у пьяного на  языке». Его схватили и поместили в местную тюрьму, которая находилась на первом этаже присутственных мест (до  недавнего времени находилась районная библиотека  в здании школы №5.-Авт.). Владелец корчмы и следствие  старались  упечь  несчастного  крестьянина  подальше  и подольше. Например, свидетельские показания об оскорблении  императора  появились  позднее и к счастью для  мужика  не  вошли в обвинительное заключение. Задним  числом  появилось  и утверждение свидетеля, что  богохульник «довольно  твердо  стоял  на  ногах» (в то  время  опьянение  было  смягчающим  обстоятельством, а не  отягчающим, как сейчас.- Авт.). Обвинение было  сформулировано так: «Произнесение  в публичном месте  слов, имеющим  вид  богохульства». Если бы  прокурор  доказал, что  это  было  преступление «с умыслом  совершенное», оно каралось  бы каторгой  до 15  лет. И так, умышленно или  по  пьянке  с языка  сорвалось? Этот  вопрос  был решающим. Дело  сочли  настолько  важным, что слушалось  оно  при  закрытых  дверях, без  участия  присяжных. Разумеется, адвокат (в те годы  именовался «частный  поверенный».-Авт.) обратил  внимание  суда  на  ошибки  следствия, несоответствие  в показаниях свидетеля и сумел  доказать, что  крестьянин  был  сильно  пьян,  следовательно  действовал  неумышленно.  В то время судья приезжал из Киева один раз в месяц, когда скапливались дела с правонарушениями и преступлениями. Газета «Радомыслянинъ» №66, 2 ноября 1912 г. (Российская Национальная библиотека г. Санкт-Петербург): «Сессия Киевского окружного  суда с участием присяжных  заседателей  начинается в Радомысле 5 ноября и продолжится  до  10  ноября  включительно. Дела  по преимуществу  кражи  лошадей и рогатого скота». Рассматривая этот казалось бы, простой проступок, он усмотрел в нем политический подтекст. Видимо  решив  подстраховаться, судья не стал  на  себя  брать  ответственность за  судьбу  человека. Зная, что дело необычное, судья доложил об этом происшествии киевскому губернатору. Который  недолго раздумывая, послал рапорт царю. Вскоре губернатору пришел ответ - что бы отпустили дурака. Так же царь издал указ запрещающий вывешивать портреты государя во всех питейных заведениях Российской империи. Невероятная на те времена монаршая милость.  Эта история кажется невероятной, даже выдуманной. Но, я до сих пор не могу понять, откуда моя бабушка могла знать об этом случае, она была абсолютно неграмотной. Легенда весьма  привлекательна, но правда неизвестна  по сей день.

ЛЮБОВ ПО-РАДОМИШЛЬСЬКИ (Лялька)

Ранок сіяв дрібним  теплим дощем, як і буває у травні на Поліссі. Того року весна була дощовита. Одначе мокреча не завадила людям заповнити малий міський ринок, що знаходився в центрі міста. Новоспечені бізнесмени пропонували те, чого не було в продажу  у магазинах, а ті, хто приходив, аби щось придбати, хапалися за голову, а хто за серце від цін з багатьма нулями. Деякі жінки приходили на базар не так, щоб щось придбати, як себе показати, просто пройти в люди, поспілкуватися.  Стояли звичні для базару гамір і метушня. Зустрічі, враження, смуток, радість. Площа перетворилася на одну велику торгову точку. 

МІСТО РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ВУЛИЦЯ ПРИСУТСТВЕННА.

Наш непередбачуваний і тяжкий час серед інших нечисленних відрад характерний і споминами про минуле. Певно й тому, що від минулого не позбавитись, які б несамовиті спроби щодо цього не робилися. Одні знаходять у давнині щось собі до душі, інші, навпаки кидаються у крайнощі. Для того ж, щоб орієнтуватися у минувшині, потрібно перед усім вивчати історію своєї країни, рідного міста, вулиці. От узяти хоча б одну з центральних вулиць міста Радомишля - Присуственну. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. В 1952 році  комуністи перейменували її на честь ХІХ партз'їзду - останній партійний комуністичний з’їзд на якому виступав Йосип Сталін, найвеличніший тиран нашої історії. Неясно лише, що такого загрозливого більшовики вбачали в історичній назві вулиці – Присутственна. Скоріше за все – просто не розуміли її суті, чи не хотіли, щоб хтось розумів.  Після ХХ партійного з′їзду, де засудили культ  особи, в місті і районі знищено всі згадки  про Й.В. Сталіна, а от назва останнього сталінського з′їзду  залишилася. Комуністи в 1977 році отямилися і перейменували вулицю на честь 60-річчя СРСР. Радомишльська міська рада народних депутатів рішенням №261, від 7 грудня 1995  року, постановила: «Погодитись  з пропозицією топонімістичної комісії по перейменуванню та відновленню історичної  назви вулиці  60-річчя СРСР на  Присуственну». Дивує назва Присуственна багатьох і нині. Є назви, які на перший погляд здаються зрозумілими, але насправді несуть більш глибоку інформацію.