субота, 28 квітня 2012 р.

КОВАЛЬ (бувальщина)

В повітовому місті Радомислі на початку ХХ століття люди були хоч малограмотними та добрими, душевними і життєво розумними. Як кажуть у народі: чим менше добра за пазухою, тим більше добра у серці. В місті було багато різних крамниць, лавок, шинків, кустарних майстерень тощо. Городяни займалися пекарським, шевськими і швацькими, шорним, палітурним промислами, столярували, слюсарювали. А ще ж були й чималі виробництва – шкірзаводи, лісопильні, друкарні, невеличкі фабрики та інше. Тож роботи усім хватало. Робітники працювали по 12-14 годин на добу та благополуччя їх родин часто залежало від волі і примх хазяїна. Українець на прізвисько Маркел Подковинський, бо тримав кузню. Справа ця була досить дохідною, адже попит на ковальське ремесло був чималим. Так повелося, що в Радомислі і селах повіту імена з часом забувалися, бо кожен мав прізвисько. Маркел – зменшене, від латинського молоток. Кремезний чолов’яга, добрий і до роботи беручий коваль. Ходив у червоних шароварах, підперезаний мотузкою з овечої шкіри. Можливо козацькі часи відіграли свою роль. Казали, багатирської сили – міг на собі нести коня і випити відро Радомисльського пива. Був людиною, ніби створеною самою матінкою природою, майже двометрового росту, на незвичайно струнких ногах з дуже розвиненими плечима. Як і всі здорові люди, був добродушним. Але на його біду, неподалік знаходилася корчма Буйди, де щодня продавали пиво з раками. Від такої спокуси Маркел відмовитися не міг. Пиво в корчмі пили з високих кухлів, а до пива ще й грінчак горілки. Тоді і не в мітив чоловіче, як заліз у борги і мусив віддати кузню в оренду. І став працювати в своїй кузні молотобійцем. Справи пішли на лад. Буйда заробляв непогану на людному місті. Маркел мав своє пиво і до пива. Але найбільше була задоволена дружина Маркела, адже Буйда регулярно приносив їй орендну плату.

Олександр Пирогов,
місто Радомишль
квітень 2012 року

понеділок, 26 вересня 2011 р.

РАДОМИСЛЬ ТА ОКОЛИЦІ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ 1868 РОКУ

У 1845 році було розпочато укладання «Військово-топографічної карти західної частини Російської імперії» в масштабі: 1 дюйм = 3 версти (відома як «триверстка»), в сучасних одиницях цей масштаб можна відобразити як 1см = 1260 м.

Військово-топографічна карта виконана дуже докладно. На карті позначені всі об'єкти, що допускаються масштабом: населені місця показані в планах; дороги, кургани, чагарники, ліси, болота, струмки, окремі будови, мости, переправи різного роду, млини та інші предмети позначені особливого роду умовними знаками.

Карта надрукована на жовтуватих аркушах чорною фарбою. Розмір аркуша 23х16,5 дюймів (58,42х41,91см).

понеділок, 2 травня 2011 р.

КАТОЛИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ В РАДОМИШЛІ – МІСЦЕ, ЗА ЯКЕ РАДОМИШЛЯНАМ МАЄ БУТИ СОРОМНО


До написання цього матеріалу напередодні поминальних днів мене спонукала публікація під заголовком «Місця поховання можуть багато розповісти про живих», яка нещодавно вийшла друком у газеті «День» . А точніше – один із її розділів: «Лютеранське кладовище у Житомирі – місце, за яке житомирянам має бути соромно». Цитую: «... цвинтар представляє собою жалюгідне видовище – територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань… з боку прилеглих вулиць ніякого огородження немає, склепи… вщент розграбовані і зруйновані, в одному з них на дні лежить розкрита труна, під деякими могилами викопані ями (хтось в кістках мертвих шукав скарби), частина гранітних обелісків з написами… повалена, є вивернуті з землі постаменти, серед пам’ятників і могил купи сміття, і все пороло густим чагарником, через який доводиться буквально продиратися. Схоже, що влітку, коли все закриває листя, цю територію використовують як місце для інтимних побачень, і як громадський туалет…». 

вівторок, 28 вересня 2010 р.

ТАНКИ НА ОКОЛИЦЯХ РАДОМИШЛЯ В МАЛЮНКАХ ГЕОРГІЯ МАЛАКОВА

Радомишль протягом свого історичного розвитку був адміністративно підпорядкований різним державотворенням. В період виникнення Руського князівства Києву, в період татаро-монгольської навали Золотій орді. Довгий час Радомисль входив у склад Великого Литовського князівства та Польського королівства, а після третього розділу Польщі настала епоха найдовшої колонізації російською імперією. Наставали періоди, коли змінювалися окупаційні режими, за першої світової війни і в період громадянської, та в роки другої світової війни. І кожний період мав для Радомишля і його мешканців трагічні наслідки. В різні періоди в місті проживали і творили люди, які були і є справжніми носіями історії регіону, та культурної спадщини міста. Змінювалися влади, створювалися нові підприємства, багато документації архівувалося.Але на жаль, ці архіви не досліджені і лежать бездійно на полицях та в картонових ящиках архівів інших держав, котрим зовсім не цікава історія містечка, що мав дивну назву то Мичеськ, Мицько, Радомисль, Радомишль. Окрім офіційних звітів державних та господарських справ, що подавалися до архівів, велись і церковні записи, де були дані про народження і смерть людей, записи про регістрацію шлюбів, хрещення, та все, що потрібно було подавати священикам у своїх звітах вищим ієрархам. Докумeнтація церковних конфесій: іудейської, католицької, православної, греко-католицької, лютеранської та інших, урядові списи, судові, жандармські, військові архіви, підшивки газет і культурницьких установ практично ніким не досліджувалися. Радомишль знаходився на межі земель, воєводств, губерній, та областей і територіально в різні періоди архівари подавали документи то до польських архівів, або до волинського чи київського губернського архіву, а військові до петербургзьких. І звісно, потрібно працювати і досліджувати історію Радомишля у цих установах. Одним із глобальних творів про історію Радомисльського повіту та опису сіл і церков є книга дослідника Похилевича.

середа, 19 травня 2010 р.

РАДОМЫШЛЯНИН ПОЭТ БОРИС РУС

Езепчук Борис Александрович о себе:

"Родился я в центре Азии, где два притока Енисеясливаются вместе и начинается великая Река. Предки мои, дворяне Белошапкины, были сосланы туда царём за участие в событиях на Сенатской площади. Поддерживая традиции дворянства, я закончил военное училище и стал офицером. Со службы был уволен по "хрущёвскому" сокращению. Закончил философский факультет Киевского университета и стал юристом. Увлёкся психологией, развил природный дар гипнотизёра и 10 лет ездил по Советскому Союзу с программой "Твои возможности, Человек. В мире интересного". Выступал под псевдонимом Борис Рус. Это было моё творческое путешествие. Я старался познать Человека, его психику и способности мозга. И, как мне казалось, я познал человека! Но не тут - то было! Человека, его способности и возможности нельзя познать. Он сложен и загадочен, как весь Мир! А поэзия - есть высшая степень познания духовного и материального, познания мира души. Только там человек бессмертен.



пʼятниця, 23 квітня 2010 р.

РАДОМИШЛЬ У СПОГАДАХ І ТРОХИ ІНШИЙ, НІЖ СЬОГОДНІ

У давнину городища і міста   будувалися планово. Головним місцем для комунікації людей був майдан, на якому cкупчувалися адміністративні будови, канцелярії, ставились церкви, ремісничі цехи, крамниці і, звичайно місце для торгівлі, яке в різних народів і землях називали хто базар, торговище, а ще  ринок, або тoржище. Історично склалося, що Радомишль також мав свою планову забудову, де були присутні всі за регламентом будови: замок, повітові канцелярії, суд, жандармерія, в'язниця, торговище (базарний майдан), але в ході історичних подій та змін влад   і державних адміністрацій, будови знищувалися, або перебудовувалися за вказівкою з вище. В середні віки, як згадується з історичних джерел, від 1569 р., у першій писемній згадці про Радомисль, В. Ульяновський припускає, що Радомисль був церковною  власністю. Адже   за актовими матеріалами, зібраними польським істориком А. Яблоновським, у другій половині XVI ст. до Печeрського  монастиря належала ціла Тетерівська волость з центром у Радомислі і з замком печерських архимандритів (з 1572 р.), та десятьма навколишніми селами-осадами.

понеділок, 4 січня 2010 р.

ПОВІТОВЕ МІСТО РАДОМИСЛЬ (З 1946 РОКУ РАДОМИШЛЬ)

Після третього поділу Польщі в 1795 році правобережні землі України були включені до складу Російської імперіїРадомисль став повітовим містом (рос. Уездный город) . Було створено однойменний повіт, та включено його до складу Волинської губернії, але не надовго. За указом царя Павла-І про новий адміністративний поділ Правобережної України Радомисльський повіт у 1797 році став одним із дванадцяти повітів Київської губернії. У 1923 році місто стає районним центром нової держави СРСР і зберігає свій статус до тепер, вже в державі Україна (з 1991 року). Повітовим містом Радомисль проіснував 128 років. Райцентром існує 84 роки (з 1962 по 1964 рік Радомишль не був райцентром, було підпорядкування до Малинського району). Повіт – значно більша адміністративно-територіальна одиниця ніж сучасний район. Радомисльський повіт був найбільшим за площею в Київський губернії. Його площа була 8429 квадратних верст (9 592 км².), що більше за інші повіти в 1,7-3,3 рази. Для порівняння, площа сучасного району становить 1 297 км². По населенню повіт займав друге місце після Київського. За переписом 1897 року населення повіту становило 319 016 чоловік, в тому числі в Радомислі проживало 11 154 чоловік. До Радомисльського повіту входили Коростишів, Брусилів, Малин, Чоповичі, Іванків, Чорнобиль.

середа, 9 грудня 2009 р.

НАШОМУ МУЗЕЮ - ПІВВІКУ

Скарбниця пам’яті роду і народу
До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею
Всеволод СКУРАТІВСЬКИЙ,
директор Радомишльського народного історико-краєзнавічого музею,
заслужений працівник культури України
Радомишльський народний історико-краєзнавчий музей засновано 5 березня 1959 року рішенням міськвиконкому за підписом тодішнього його голови П.О.Володимиренка, людини мудрої, енергійної, безмежно закоханої у наше древнє місто. Тоді ж була створена й рада музею, до якої ввійшли шановані і талановиті люди, більшість з яких уже відійшли у світ інший. У заснування цієї культосвітньої установи зробили помітний внесок О.Мельник, А.Бородько, М.Масюта, Г.Покотило, М.Роговченко, К.Гарбаренко, П.Володимиренко, Е.Іщенко, Ф.Шкулій, А.Федоренко, В.Кулаківський, С.Богуславський, Н.Копаневич, А.Тростнікова. Пізніше раду музею поповнили В.ЛІвончик, П.Шуневич, М.Криворук, С.Олексієнко, О.Христенко, Є.Добровольський, С.Шеремет, І.Галушко, І.Савченко, А.Стріченко, Л.Олексієнко (директор і екскурсовод). Перші відвідування музею почалися у листопаді 1959 року.

середа, 2 грудня 2009 р.

ТУТ СХОДЯТЬСЯ ЕПОХИ

Скарбниця пам’яті роду і народу. До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею

Володимир ШУНЕВИЧ ,
журналіст газети  “Факти і коментарі”,
 
лауреат премії “Золоте перо”.

Радомишльському народному історико-краєзнавчому музею виповнилося 50 років. Як і годиться музеєві, він знаходиться в центрі міста у старому будинку на розі нинішніх вулиць Мала Житомирська і Міськради. Розпочавши ці рядки, я почав подумки себе картати, що ніколи не замислювався, а скільки років цьому приміщенню, хто його будував, хто тут жив, що за життя відбувалося за цими високими вікнами, у цих просторих кімнатах, зайнятих тепер експонатами й експозиціями? Виправдання знайшов єдине і слабке: руки не дійшли, наша радомишльська земля, її люди і минувшина такі цікаві, що роботи краєзнавцям і журналістам вистачить ще на багато років. Невичерпним джерелом до роздумів і пошуків є районний музей, якому нещодавно виповнилося 50 років, - вогнище знань про нашу малу батьківщину, у якому, мов у краплі роси, відбивається історія країни. Директором його тривалий час працює заслужений працівник культури Всеволод Михайлович Скуратівський. Він - людина з гумором, пожартував: “Не впевнений, що українці були першими людьми. Але те, що радомишляни древніші від трипільців - це факт!”.