ПАРАДИ В РАДОМИШЛІ

Разом з епохою СРСР відійшли в минуле демонстрації трудящих, які були одним із пропагандистських елементів радянського суспільства. В народі, їх називали парадами. Вони проходили повсюди, починаючи від столиці та великих міст і закінчуючи кожним районним центром. Місто Радомишль не було винятком, і в ньому щорічно проходило по три паради: 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги та 7 листопада — День Жовтневої революції. Паради були «добровільно-примусовими». Робітникам підприємств явка для організованого проходження в колонах була обов'язкова. Ігнорування цього заходу могло призвести до позбавлення премії або інших бонусів на роботі. Для учнів 6-10 класів шкільна колона була теж обов’язкова, непослух не вітався.

КІНОТЕАТР

Кінотеатр, фото Павла Тужика 2008 р.

У центрі міста, на Соборному майдані, сумними вікнами центрального фасаду дивиться на витягнуту руку пам'ятника В.І. Леніну кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Він був побудований у 1962 році і тепер не дарує людям того, для чого був призначений, а став просто холодним пам'ятником своєї епохи 60–80-х років ХХ століття. Його нутро зараз заповнене кількома магазинчиками, а початкова сутність — душа — давно вже мертва.

СЛОВО ДО ЖИТЕЛІВ МІСТА

Кожна людина має свій дім - стареньку маленьку хатинку, чи то великий сучасний будинок, або звичайну квартиру. Всі ми є господарі своїх осель, облаштовуємо їх, робимо їх гарнішими, затишнішими. Але не кожна людина усвідомлює собі, що слово «дім» має не тільки значення «будинок», не тільки в значенні споруда із чотирьох стін з дахом зверху та з  капцями в середині. Слово «дім» більш глибоке і ємке ніж здається на перший погляд. Дім не закінчується нашою оселею. Він переходить в наше подвір’я і продовжується нашими вулицями, якими ми ходимо до школи, на роботу, чи по своїх приватних справах. Наш дім – це річки та озера, ліс та луки, де ми відпочиваємо, це знайомі нам обличчя незнайомих нам людей, яких частенько  зустрічаємо на вулицях нашого міста.