РАДОМИШЛЬ У СПОГАДАХ І ТРОХИ ІНШИЙ, НІЖ СЬОГОДНІ

У давнину городища і міста   будувалися планово. Головним місцем для комунікації людей був майдан, на якому cкупчувалися адміністративні будови, канцелярії, ставились церкви, ремісничі цехи, крамниці і, звичайно місце для торгівлі, яке в різних народів і землях називали хто базар, торговище, а ще  ринок, або тoржище. Історично склалося, що Радомишль також мав свою планову забудову, де були присутні всі за регламентом будови: замок, повітові канцелярії, суд, жандармерія, в'язниця, торговище (базарний майдан), але в ході історичних подій та змін влад   і державних адміністрацій, будови знищувалися, або перебудовувалися за вказівкою з вище. В середні віки, як згадується з історичних джерел, від 1569 р., у першій писемній згадці про Радомисль, В. Ульяновський припускає, що Радомисль був церковною  власністю. Адже   за актовими матеріалами, зібраними польським істориком А. Яблоновським, у другій половині XVI ст. до Печeрського  монастиря належала ціла Тетерівська волость з центром у Радомислі і з замком печерських архимандритів (з 1572 р.), та десятьма навколишніми селами-осадами.

ПОВІТОВЕ МІСТО РАДОМИСЛЬ (З 1946 РОКУ РАДОМИШЛЬ)

Після третього поділу Польщі в 1795 році правобережні землі України були включені до складу Російської імперії. Радомисль став повітовим містом (рос. Уездный город) . Було створено однойменний повіт, та включено його до складу Волинської губернії, але не надовго. За указом царя Павла-І про новий адміністративний поділ Правобережної України Радомисльський повіт у 1797 році став одним із дванадцяти повітів Київської губернії. У 1923 році місто стає районним центром нової держави СРСР і зберігає свій статус до тепер, вже в державі Україна (з 1991 року). Повітовим містом Радомисль проіснував 128 років. Райцентром існує 84 роки (з 1962 по 1964 рік Радомишль не був райцентром, було підпорядкування до Малинського району). Повіт – значно більша адміністративно-територіальна одиниця ніж сучасний район. Радомисльський повіт був найбільшим за площею в Київський губернії. Його площа була 8429 квадратних верст (9 592 км².), що більше за інші повіти в 1,7-3,3 рази. Для порівняння, площа сучасного району становить 1 297 км². По населенню повіт займав друге місце після Київського. За переписом 1897 року населення повіту становило 319 016 чоловік, в тому числі в Радомислі проживало 11 154 чоловік. До Радомисльського повіту входили Коростишів, Брусилів, Малин, Чоповичі, Іванків, Чорнобиль.

НАШОМУ МУЗЕЮ - ПІВВІКУ

Скарбниця пам’яті роду і народу

До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею

Всеволод СКУРАТІВСЬКИЙ,
директор Радомишльського народного історико-краєзнавічого музею,
заслужений працівник культури України

Радомишльський народний історико-краєзнавчий музей засновано 5 березня 1959 року рішенням міськвиконкому за підписом тодішнього його голови П.О.Володимиренка, людини мудрої, енергійної, безмежно закоханої у наше древнє місто. Тоді ж була створена й рада музею, до якої ввійшли шановані і талановиті люди, більшість з яких уже відійшли у світ інший. У заснування цієї культосвітньої установи зробили помітний внесок О.Мельник, А.Бородько, М.Масюта, Г.Покотило, М.Роговченко, К.Гарбаренко, П.Володимиренко, Е.Іщенко, Ф.Шкулій, А.Федоренко, В.Кулаківський, С.Богуславський, Н.Копаневич, А.Тростнікова. Пізніше раду музею поповнили В.ЛІвончик, П.Шуневич, М.Криворук, С.Олексієнко, О.Христенко, Є.Добровольський, С.Шеремет, І.Галушко, І.Савченко, А.Стріченко, Л.Олексієнко (директор і екскурсовод). Перші відвідування музею почалися у листопаді 1959 року.

ТУТ СХОДЯТЬСЯ ЕПОХИ

Скарбниця пам’яті роду і народу. До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею

Володимир ШУНЕВИЧ ,
журналіст газети  “Факти і коментарі”,
 лауреат премії “Золоте перо”.

Радомишльському народному історико-краєзнавчому музею виповнилося 50 років. Як і годиться музеєві, він знаходиться в центрі міста у старому будинку на розі нинішніх вулиць Мала Житомирська і Міськради. Розпочавши ці рядки, я почав подумки себе картати, що ніколи не замислювався, а скільки років цьому приміщенню, хто його будував, хто тут жив, що за життя відбувалося за цими високими вікнами, у цих просторих кімнатах, зайнятих тепер експонатами й експозиціями? Виправдання знайшов єдине і слабке: руки не дійшли, наша радомишльська земля, її люди і минувшина такі цікаві, що роботи краєзнавцям і журналістам вистачить ще на багато років. Невичерпним джерелом до роздумів і пошуків є районний музей, якому нещодавно виповнилося 50 років, - вогнище знань про нашу малу батьківщину, у якому, мов у краплі роси, відбивається історія країни. Директором його тривалий час працює заслужений працівник культури Всеволод Михайлович Скуратівський. Він - людина з гумором, пожартував: “Не впевнений, що українці були першими людьми. Але те, що радомишляни древніші від трипільців - це факт!”.

БУДЕМО ГІДНИМИ СВОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ

Скарбниця пам’яті роду і народу
До 50-річчя Радомишльського народного історико-краєзнавчого музею

Володимир МОЛОДИКО, краєзнавець,

редактор міського радіомовлення 

«Студія «Радомишль».

Відкриття 1956 року в Радомишлі стоянки первісної людини значною мірою прислужилося розвиткові місцевого краєзнавства.

Саме зусиллями краєзнавців та за їхньою ініціативою у 1959 році в місті було засновано краєзнавчий музей, навколо якого згуртувалися ентузіасти-пошуковці: О.Мельник, А.Бородько, К.Гарбаренко, М.Криворук, М.Масюта, М.Осадчий, Б.Пивовар, Г.Покотило, М.Роговченко, О.Сахневич, С.Хруленко, Ф.Шкулій. А першими експонатами музею стали якраз подаровані археологами знахідки з Радомишльської стоянки. І ця експозиція й донині є своєрідною візитівкою музейного закладу.

НЕТЛІННІ ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ

Ці рядки я присвячую пам'яті євреїв, закатованих у роки Другої світової війни. Тоді фашисти знищили шість мільйонів іудеїв, із них були півтора мільйони з території СРСР. 

19 липня 1941 року гітлерівці зайняли наш райцентр. Геноцид щодо єврейського населення свого апогею набув у вересні. Місця масового розстрілу приречених були біля хутора Кузьмичі та в яру біля річки Черча. 

Встановити поіменно замучених не вдалося. У реєстрі, зробленому по війні міськрадою, зазначені тільки прізвища голів страчених родин. А проти прізвищ - число розстріляних із сім'ї. За даними НКВС в Радомишлі під час фашистської окупації було розстріляно 2100 чоловік дорослого населення та 1000 дітей. НКВС вказує, що переважна більшість страчених були євреї. 

ПРО МИНУЛЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Наш мальовничий край завжди приваблював до себе найрізноманітніших людей та й сам дав світові чимало видатних особистостей. Написано достоту поетичних і прозових творів, художніх полотен, створено кінофільмів про його неповторну природну красу, відомих і простих поліщуків, про багату і цікаву історію. Але час швидкоплинний, і непомітно стають історією, здавалося б, ще зовсім свіжі у пам’яті події останніх днів, місяців, років, десятиліть. А тому потрібно, щоб і вони залишалися в якомусь зібраному й узагальненому вигляді для нащадків. 

ПАРК ПОВЕРТАЄ ТРАДИЦІЇ

Міський парк традиційно влітку є одним з найулюбленіших місцем відпочинку городян. Тут приємно прогулятися, чи просто посидіти на лавах у затінку дерев, провести вільний час з друзями, або скласти своєрідну компанію дітям чи онукам, які залюбки граються на дитячому майданчику. Тож наш міський громадский парк відновлює свої традиції, які закладалися ще в 30-х роках минулого століття. 

ПІДЗЕМНІ ХОДИ У РАДОМИШЛІ РЕАЛЬНІСТЬ ЧИ ЛЕГЕНДИ?

З чутками про підземні ходи я знайомий ще з дитячих років. Мені відомо, що і повоєнне покоління людей хвилювала ця тема. Вона спливла і сьогодні, тому я вирішив поділиться з вами своїми міркуваннями.

В серпні місяці, я став очевидцем як в центрі міста, біля кінотеатру встановили вагончик, огородивши його високим парканом. Мені це здалося цікавим, кілька років тому точно на місці встановленого вагончика був провал, який згодом засипали сміттям. Своєю версією про те, що можливо будуть розкопувати підземний хід, я поділився зі своїм знайомим. Він її не підтримав, припустивши, що хтось щось буде будувати. І ось через кілька місяців, я прочитав в газеті статтю: