РАДОМИШЛЬСЬКИЙ НАРОДНИЙ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Цей будинок, який знаходиться на розі вулиць Малої Житомирської та Міськради, знають далеко за межами Житомирської області. В 1959 році було створено краєзнавчий музей, якому в 1970 році було присвоєно почесне звання «народний». З 1959 року в цьому будинку знаходиться історико-краєзнавчий музей міста Радомишля. Будівля споруджена в кінці ХІХ століття невідомим архітектором, використано мотиви класицизму. Він вніс в життя міста певний колорит і різноманіття. Будинок належав Гореншейну Герарію Нафтуловичу купцю першої гільдії. Це був один з багатьох прибуткових будинків, які належали в місті Горенштейну.

ВИДАТНИЙ ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ М.І.МАЦАПУРА

Велику подвижницьку працю у вивченні та збереженні творчого спадку Великого Кобзаря зробив наш земляк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець і музеєзнавець Микола Іванович Мацапура, який був першим директором Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві.

Народився М.І.Мацапура 10 серпня 1900 року в Радомислі. Батько, Іван Ананьєвич, мав декілька робітничих професій, тож побудував для сім’ї два будинки по Великій Житомирській. Працював Іван Ананьєвич в Радомисльському лісництві. Мати М.І.Мацапури, Тереза Романівна Подковінська, походила із шляхетського роду. Довкола охайних будинків був фруктовий сад, серед дерев багато квітів, бузок, кущі калини. Зачарований садом і лісом. На все життя зберіг М.І.Мацапура любов до поліської природи.

НЕ ЗАБУДЕМО, ЩО МИ, БРАТТЯ, КОЗАЦЬКОГО РОДУ

У дивному і різнобарвному світі колекціонерів є й філокартисти. Філокартія – колекціонування поштових листівок. Старих і нових, з ідеологічним відбитком і без нього. Але в будь-якій листівці віддзеркалюється час, доба, в яку вона з’явилася на світ. І нерідко саме завдяки таким невеличким реліквіям тримається зв'язок поколінь. Наприкінці 1917 року в Києві, в період Центральної Ради було надруковано на обгортковому папері поштові листівки з портретами українських гетьманів і поруч тексти. На звороті листівок напис – Видавництво «Вершигора», Київ, вул. Львівська, 33, помешкання 28. Листівок випустили 10 типів, їх видавали під номерами, наклад кожної з листівок невідомий. Адже біля портрета Богдана Хмельницького (№5) на листівці надруковано статті історичного переяславського трактату, на умовах якого року 1654 січня 8 дня Гетьман України «пристав до спілки з Московщиною».

РАДОМИШЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. МОСТИ.

Ще на початку ХVІІ століття річки Тетерів і Велика Мика (як тоді її називали), були набагато повноводнішими ніж нині. Вниз по Великій Миці, а потім Тетеревом і Дніпром  до Києва пливли баржі, завантажені виробами ковальського ремесла, швацького ткацтва із простого чорного і сірого сукна і полотна, збіжжя, папером з Папірні. Було багато будівельного і дров’яного червоного і чорного лісу, якого сплавляли по річці.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. БУЛИ КОЛИСЬ КУПАЛЬНІ

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа.  А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за достеменний скарб і головне - роблять з них такий.  Багато  цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику.  Існує три листівки , які розповідають про відпочинок радомислян.  На двох зображено, як городяни в літній день відпочивають на човнах. В місті  Радомисль була човнова станція, де можна було взяти човен на прокат на любий час. Листівки чорно-білі, хоча зустрічаються тоновані в зелений, чи коричневий  колір.

УЕЗДНЫЙ ГОРОД РАДОМЫСЛЬ КИЕВСКОЙ ГУБЕРНИИ НАЧАЛА ХХ ВЕКА

Город Радомышль Житомирской области, до 1918 года ХХ века Радомысль уездный город Киевской губернии Российской империи, находится на 50 30' северной широты и 29 15’ восточной долготы. Радомысль начала ХХ столетия вельможно раскинулся на высоких холмах. Издавна Радомышльщина удивляла своей красотой: прозрачная до неправдоподобия река Мыка, песчаные отмели, вокруг окруженный лесом – могучие дубы, стройные сосны, пахучие липы и развесистые яворы.

РАДОМЫСЛЬ НА ПОЧТОВЫХ ОТКРЫТКАХ

Трудно представить себе нечто более привычное и будничное, чем обыкновенная почтовая открытка! Ей чуть больше ста лет. Открытые письма стали выпускаться с 1871 года, а видовая с 1895 года. Сейчас мы с особым вниманием смотрим на старые открытки. Они помогают понять тех, кто их создавал, покупал, рассылал родным и знакомым, или бережно хранил для будущего. Среди массы открыток особняком стоят те, что изданы в Радомысле с видами города. Провинциальные города более сердобольные и открытые, чем большие промышленные мегаполисы. В нашем удивительном и разнообразном мире есть люди, которые собирают старые открытки. Это увлекательное занятие называется — филокартией. Обыкновенная почтовая открытка является одним из самых простых способов общения между людьми. На первый взгляд может показаться, что маленькая скромная открытка не смогла внести существенный вклад в культуру. Но ведь на протяжении столетия является как-бы своеобразным летописцем истории и культуры. К сожалению почтовые открытки с видами Радомысля еще не стали предметом систематического исследования. Старые почтовые открытки представляют определенный исторический и культурный интерес. Ведь только иллюстрированные почтовые открытки сохранили облик города и его неповторимую ауру. Ибо революции, пожары, войны все изменили. Чиновники и депутаты тихо и мирно сумели провести дело таким образом, что богатства растаяли, город пришел в упадок или постыдное запустение. Известно, что в царской России выпускалось много фотооткрыток с видами городов народных типов, бытовых и сценок. На открытках четко видны любопытные подробности, характеризующие время. Собиратели знают, что и сегодня попадаются в семейных альбомах красочные виды губернских и уездных городов. До большевицкого переворота 1917 года в царской России было издано сотни тысяч видовых открыток разных городов, местечек и сел. Особенно интересны видовые открытки города Житомира и области. Открытки издавались большими тиражами и приносили немалый доход типографиям. Сюжеты, изображающие виды старого Радомысля, часто повторяются. Мной за многие десятилетия было собрано 22 вида почтовых открыток, изданных типографским способом. Все они были изданы в типографии, принадлежащей Элю Иосифовичу Заездному, в типографии работало 8 человек.

ІСТОРІЇ ІЗ ІСТОРІЇ

Цікаві історії розповідав Микита Михайлович Мельник, котрий проживав по вулиці Борщагівський. Багато років, він працював водієм вантажівки в АТП. До війни возив дубові бочки з пивом у Київ. За сумісництвом йому довелось бути експедитором. У центрі столиці по вул. Свердлова (Микита Михайлович пам’ятав тільки стару назву вулиці) стояв власний магазин Радомишльського пивзаводу. Досить часто у Святошині водія зупиняли торгівці євреї. Вони переконливо просили продати пиво оптом. Він приїздив за вказаною адресою до пивниці. Там вантажники оперативно вивантажували пиво й заповнювали кузов порожньою тарою. За накладними платилось. А водієві окремо виплачувався «навар». Виявляється кмітливі комерсанти попередньо вивішували оголошення, що такого то числа у продажу буде Радомишльське пиво. З ранку утворювалась велика черга. Із першої бочки дійсно продавали Радомишльське, а потім кілька бочок Київського. Марка і реклама нашого пива діяли безвідмовно. В наш час в Києві неподалік від станції метро «Шулявська» є пивний бар. За спиною бармена, високо над торговою стійкою великими літерами напис – якщо хочеш, щоб стояв, як дишель, пийте пиво Радомишель.

ТОРГОВЫЙ ГОРОД – РАДОМЫСЛЬ

Город Радомысль основан как митрополическое местечко униатских митрополитов в начале XVIII века. После присоединения правобережной Украины в 1795 году к Российской империи становится уездным городом Волынской, а с 1797 года Киевской, губернии. Из книги, хранящийся в национально-исторической библиотеке г. Киев, «Статистические описания Киевской губернии» Фундуклей: «До присоединения западных губерний к империи этот город вместе со значительным числом принадлежащих к его округу селений составлял собственность униатских митрополитов, которые имели в нем свое пребывание. Следовательно, Радомысль не был, подобно другим Киевским городам, вольным или привилегированным местом и не пользовался Магдебурским правом. По упразднению униатской митрополии в 1795 году Радомысль поступил в казенное ведомство».