КІНОТЕАТР

Кінотеатр, фото Павла Тужика 2008 р.

У центрі міста, на Соборному майдані, сумними вікнами центрального фасаду дивиться на витягнуту руку пам'ятника В.І. Леніну кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Він був побудований у 1962 році і тепер не дарує людям того, для чого був призначений, а став просто холодним пам'ятником своєї епохи 60–80-х років ХХ століття. Його нутро зараз заповнене кількома магазинчиками, а початкова сутність — душа — давно вже мертва.

СЛОВО ДО ЖИТЕЛІВ МІСТА

Кожна людина має свій дім - стареньку маленьку хатинку, чи то великий сучасний будинок, або звичайну квартиру. Всі ми є господарі своїх осель, облаштовуємо їх, робимо їх гарнішими, затишнішими. Але не кожна людина усвідомлює собі, що слово «дім» має не тільки значення «будинок», не тільки в значенні споруда із чотирьох стін з дахом зверху та з  капцями в середині. Слово «дім» більш глибоке і ємке ніж здається на перший погляд. Дім не закінчується нашою оселею. Він переходить в наше подвір’я і продовжується нашими вулицями, якими ми ходимо до школи, на роботу, чи по своїх приватних справах. Наш дім – це річки та озера, ліс та луки, де ми відпочиваємо, це знайомі нам обличчя незнайомих нам людей, яких частенько  зустрічаємо на вулицях нашого міста.

ІСТОРІЯ БУДИНКУ НИНІШНЬОЇ ПОЛІКЛІНІКИ НА ПРИСУТСТВЕНІЙ

Фото Павла Тужика 2007 р.

Усі ми відчуваємо, як нині зріс інтерес до історії. Не тільки до історії всесвітньої а до історії рідної країни рідного краю, свого міста чи села. В цьому інтересі простежується не просто людська допитливість. Ні, мабуть, ідеться про речі серйозніші, глибинніші основоположні для формування національного самоусвідомлення. Ми хочемо знати витоки, корені свого народу, свого роду.