РАДОМЫШЛЯНИН ПОЭТ БОРИС РУС

Езепчук Борис Александрович о себе:

"Родился я в центре Азии, где два притока Енисеясливаются вместе и начинается великая Река. Предки мои, дворяне Белошапкины, были сосланы туда царём за участие в событиях на Сенатской площади. Поддерживая традиции дворянства, я закончил военное училище и стал офицером. Со службы был уволен по "хрущёвскому" сокращению. Закончил философский факультет Киевского университета и стал юристом. Увлёкся психологией, развил природный дар гипнотизёра и 10 лет ездил по Советскому Союзу с программой "Твои возможности, Человек. В мире интересного". Выступал под псевдонимом Борис Рус. Это было моё творческое путешествие. Я старался познать Человека, его психику и способности мозга. И, как мне казалось, я познал человека! Но не тут - то было! Человека, его способности и возможности нельзя познать. Он сложен и загадочен, как весь Мир! А поэзия - есть высшая степень познания духовного и материального, познания мира души. Только там человек бессмертен.

РАДОМИШЛЬ У СПОГАДАХ І ТРОХИ ІНШИЙ, НІЖ СЬОГОДНІ

У давнину городища і міста   будувалися планово. Головним місцем для комунікації людей був майдан, на якому cкупчувалися адміністративні будови, канцелярії, ставились церкви, ремісничі цехи, крамниці і, звичайно місце для торгівлі, яке в різних народів і землях називали хто базар, торговище, а ще  ринок, або тoржище. Історично склалося, що Радомишль також мав свою планову забудову, де були присутні всі за регламентом будови: замок, повітові канцелярії, суд, жандармерія, в'язниця, торговище (базарний майдан), але в ході історичних подій та змін влад   і державних адміністрацій, будови знищувалися, або перебудовувалися за вказівкою з вище. В середні віки, як згадується з історичних джерел, від 1569 р., у першій писемній згадці про Радомисль, В. Ульяновський припускає, що Радомисль був церковною  власністю. Адже   за актовими матеріалами, зібраними польським істориком А. Яблоновським, у другій половині XVI ст. до Печeрського  монастиря належала ціла Тетерівська волость з центром у Радомислі і з замком печерських архимандритів (з 1572 р.), та десятьма навколишніми селами-осадами.

ПОВІТОВЕ МІСТО РАДОМИСЛЬ (З 1946 РОКУ РАДОМИШЛЬ)

Після третього поділу Польщі в 1795 році правобережні землі України були включені до складу Російської імперії. Радомисль став повітовим містом (рос. Уездный город) . Було створено однойменний повіт, та включено його до складу Волинської губернії, але не надовго. За указом царя Павла-І про новий адміністративний поділ Правобережної України Радомисльський повіт у 1797 році став одним із дванадцяти повітів Київської губернії. У 1923 році місто стає районним центром нової держави СРСР і зберігає свій статус до тепер, вже в державі Україна (з 1991 року). Повітовим містом Радомисль проіснував 128 років. Райцентром існує 84 роки (з 1962 по 1964 рік Радомишль не був райцентром, було підпорядкування до Малинського району). Повіт – значно більша адміністративно-територіальна одиниця ніж сучасний район. Радомисльський повіт був найбільшим за площею в Київський губернії. Його площа була 8429 квадратних верст (9 592 км².), що більше за інші повіти в 1,7-3,3 рази. Для порівняння, площа сучасного району становить 1 297 км². По населенню повіт займав друге місце після Київського. За переписом 1897 року населення повіту становило 319 016 чоловік, в тому числі в Радомислі проживало 11 154 чоловік. До Радомисльського повіту входили Коростишів, Брусилів, Малин, Чоповичі, Іванків, Чорнобиль.