ДОІСТОРИЧНІ ЧАСИ РАДОМИШЛЯ

Період в історії людства до появи писемності називають доісторичними часами, тобто 5–6 тисяч років тому, до Шумерської цивілізації. На території ж України цей період тривав до VI ст. до н. е., поки вчений-мандрівник Геродот не побував у грецьких колоніях-полісах на узбережжі Чорного моря і зі слів мандрівників не описав землю, суспільство та звичаї скіфів.

Щодо Радомишля, то це давнє поселення отримало таку назву і вийшло з доісторичних часів тільки у XVI столітті. В той час воно стало власністю Києво-Печерського монастиря, і монахи збудували в ньому замок, паперову фабрику. Виникло якесь економічне та релігійно-політичне життя, що лишило свій слід у документах. До цього часу здебільшого не було ніякого руху, аби він виглядав як історичні події. Навіть якби жила у ньому династія літописців, то їх записи умовно мали б такий інформативний сенс:

«1289-й рік: Іван виорав поле — восени зібрав гарний урожай»;
через п’ятдесят років:
«1339-й рік: внук Івана, Степан, виорав старим дідовим плугом поле»;
запис ще через пів століття:
«1389-й рік: при оранці зламався плуг предків. Петро, Степанів внук, закінчив оранку, змайструвавши новий плуг з дуба».

Хіба може існувати історія, коли день бабака¹ тягнеться століттями?

 1. «День бабака» — фільм, у якому герой потрапив у часову петлю, де новий день ніколи не наставав, а повторював минулий.

РОВЕР

Мрії народжуються у дитинстві, зростають разом із нами.

Якщо вони захоплюють і є справжніми, то збуваються.

Десь у віці шести років мама з дідом купили мені дитячий двоколісний велосипед. Підозрюю, що це була ідея діда, бо він сам мав справжнього залізного коня, на якому інколи мене катав. Отже, тепер і у мене був свій маленький педальний коник, а безмежжя моєї радості та завзяття посприяли швидкому навчанню в його керуванні.

Одного разу я вправно вскочив у сідло та помчав відкривати нові землі до сусіднього провулку. Мій всесвіт розширився до його меж. Як виявилося, там існувало життя, і якийсь абориген швидко крутив педалі мені назустріч на дивному, раніше небаченому пристрої. Я теж пришвидшився, і незабаром ми зупинилися один проти одного — око в око, перекинулися примруженими поглядами, знайшли спільну мову й через декілька хвилин обмінялися роверами.

НА ОСОБИСТОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН

Веду щиру і довірливу розмову з сусідкою Людмилою Сергіївною. Це було до війни… Відтепер так буде завжди: це було до народної війни. Жінка завжди вважала свою родину найкращою, незважаючи на відсутність чоловічої статі. Над бабусею Василиною все життя знущався завжди п’яний чоловік, а перед мамою Галиною стояла дилема: чи робити аборт, чи виховувати дитину без батька. Вона любила жартувати, що доньку знайшла в капусті, а чоловіка не вдалось. Мама, однак, заміж виходила, та це було, як то кажуть: давно і неправда. «Без чоловіків спокійніше!», – стверджували представниці жіночого царства. Хоча мама Галина до глибокої старості зберігала струнку поставу. Особисте життя кожної з жінок не склалося. Образу безбатченка (в народі таких дітей називають байстрюками) перемогла любов до бабусі і мами. Рідні називали Людмилу ласкаво Люсею. І це її ім’я закріпилося на все життя.