ТЕЛЕБАЧЕННЯ Й ТЕЛЕМАЙСТРИ РАДОМИШЛЯ

Талановитий письменник Олександр Купрін, який мешкав певний час у Житомирі, в 1909-му році вустами свого героя у повісті «Молох» пророкував: «Незабаром ми будемо бачити один одного по дроту на відстань сотень і тисяч верст». Письменник не помилився. Людство бачить, чує і не лише «по дроту», а й взагалі без нього.  Від дня винаходу «газети без відстані і паперу» минуло понад 100 років.

ПОДВИЖНИК ПРАВОСЛАВНОЇ ВІРИ У РАДОМИШЛІ

В історії Радомишля багато славетних імен не згадуються, а за радянських часів з ідеологічних міркувань свідомо замовчувалися. У городян є кого згадати і ким гордитися. Лев Шулькевич народився 18 лютого 1865 р. в селі Пиріжки Малинської волості Радомисльського повіту. Його хрестили у сільській Миколаївській церкві, де його батько служив дияконом. Його дід – священик Петро Шулькевич правив у селі Чудин, мати – Олександра Федорівна походила з роду священнослужителів Кошиців. Лев Шулькевич у 1887 році закінчив Київську духовну семінарію. Був направлений у волосне містечко Хабно Радомисльського повіту настоятелем Преображенської церкви. У 1912 році переведений до Свято-Миколаївської церкви. Після смерті Петра Івановича Робаковського зведений у сан протоієрея і поставлений настоятелем Миколаївського собору в Радомислі. Слово Господнє доносив не лише під час служби у Соборі, а й через друковані статті у різних єпархіальних виданнях. Лев Шулькевич співпрацював з газетами: «Радомисльський Листок Оголошень. Взаємна Користь», «Радомыслянинъ»,  «Київські Єпархіальні Відомості». Входив до складу редакційної комісії газети «Радомисльська газета» у 1917 році. Також працював правоучителем, викладав Закон Божий у чоловічій та жіночій гімназіях міста.

ІСТОРІЯ РАДОМИСИЛЬСЬКОГО ЩУРЯЧОГО БАНКУ

Про незвичайні здібності щурів повідомляла повітова газета «Радомыслянинъ» №20, 1913 року: «Щурячий банк. Наприкінці вулиці Русанівської одна татарка помітила щура, що біг по двору, в зубах якого знаходилася трьохкарбованцева кредитка. Пацюк зник у норі дерев'яного зрубу хати. Татарка повідомила про це свого чоловіка, який розкопав нору та виявив у ній справжній щурячий банк, у якому виявилося більше ніж на 500 карбованців державних кредитних асигнацій. Забравши гроші, татарин виїхав із Радомисля зі своєю родиною. Звідки щурі носили гроші у своє підпілля — невідомо».

У місті на початку ХХ ст. поселилась невелика громада татар. Звідки вони взялися і де подівалися достеменно невідомо. В наш час відрізок вулиці знаходиться після колишньої меблевої фабрики. По сьогоднішній день жителі, які мешкають у тому районі місцеві по-вуличному називають «башкірами».

Олександр Пирогов

м. Радомишль