ІСТОРІЯ ЖІНОЧОЇ ГІМНАЗІЇ В МІСТІ РАДОМИСЛІ

 

Жіноча середня освіта в місті Радомислі – одна з найменш досліджених проблем історико-педагогічного краєзнавства. На початку ХХ століття середня жіноча освіта в Радомисльському повіті стояла на порядку денному досить гостро.

ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Головне правило реальності — не заплутатися у своїх ілюзіях.

Сутеніло… Непомітно для діда, який ще не вгамувався від своїх господарчих справ і заклопотаний топтався на подвір’ї, я нишком виніс лом на вулицю, де мене вже очікували мої друзі: Серьога, Роман та Саня. Вони вже мали при собі «археологічний» інструмент: заступ, моток міцної мотузки, ліхтарик, який перемикався з жовтого на червоне та зелене світло; зелене — це те, шо нада, щоб бути непомітним у нашому ділі. Сутінки погустішали й ми вирушили в експедицію.

НАРОДНЕ УКРАЇНСЬКЕ СВЯТО В ПОВІТОВОМУ МІСТІ РАДОМИСЛІ

Трагічною сторінкою у житті не тільки мешканців Радомисля й всього народу увійшли події  1917 року. З 23 лютого по 3 березня 1917 року в Петрограді відбулась  революція, яка ввійшла в історію, як Лютнева. В результаті революції  імператор Микола II зрікся  престолу, міністри уряду розбіглися. Депутати  Російської Думи утворили Тимчасовий уряд, соціалістичні партії – Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів. Звістка швидко  дісталась  до Радомисля. Політичне життя в місті і повіті  швидко активізувалося.  4 березня, у губернському місті Києві, утворено Центральну Раду. Це був український представницький орган політичних, громадянських, культурних та професійних організацій. На цьому  історичному  тлі відбувається величезне піднесення народних мас, зокрема селянства, яке швидко дісталось до Радомисля.  Загальна картина  відповідних  подій академічними істориками в наш час корегується і уточняється, нині більш-менш зрозуміло. Водночас, потребує ґрунтовного  дослідження на місцевому рівні. Ця стаття має на меті відстежити перебіг подій у повітовому місті Радомислі Київської губернії. У російськомовній газеті «Радомыслянинъ» від 20 березня 1917 року, вперше за існування газети, з’явилась  об’ява українською мовою. 

НЕВІДОМИЙ НАРИС ІВАНА ОГІЄНКА

Іван Огієнко  – людина з активною громадянською позицією, заявив про себе не тільки як історик рідного краю, також, як зрілий журналіст. Сповна розкрив  свій потенціал журналіста, публіциста на шпальтах повітової газети «Радомыслянинъ». З січня 1913 р. на сторінках газети  публікувалися  історичні  нариси   І. Огієнка «Містечко Брусилів та  його околиці». Іван Огієнко уважно  вивчає все те, що відбувається у Радомисльському  повіті і, прислухається до роздумів і міркувань своїх співрозмовників, з болем в серці  за  своїх героїв, викладає  на папері побачене і пережите. У квітні 1915 року молодий приват-доцент  прочитав самостійні  лекції  в університеті Св. Володимира у Києві. У літку 1915  року Іван Огієнко підробляв у Радомислі  лектором на літніх курсах учителів початкових класів. Особливу увагу звертав на стан освіти у Радомисльському  повіті. В цей час кореспонденції й нариси регулярно друкувались в повітовій газеті «Радомыслянинъ» з заголовком  «Письма  из Брусилова», під псевдонімом И.ОКО. Всього надруковано  більш ніж 12 нарисів.  В газеті «Радомыслянинъ» №164, 25.07.1915 р. (Російська Національна бібліотека, м. С-Петербург) надрукований нарис «На посту». Текст збережений мовою газетного оригіналу, без скорочень, виправлень та змін.

БУЛОЧКА З КЕФІРЧИКОМ

Шлях привів нас до височенного паркану, в якому була вмонтована металева брама. Мій супроводжувач, старшина дивізіону прапорщик Клоченюк, натиснув на кнопку дзвінка на дверях…

За цією бетонною стіною був прихований світ, про який я ще нічого не знав. «Він урізноманітнить моє військове життя на десять діб», — подумав я, коли за нами зляскотом зачинили браму гарнізонної гауптвахти¹. Вартовий супроводжував нас зі старшиною до одноповерхового будинку. «Яке гарне райське місце», — далі розмірковував я собі, ідучи по чистій рівній асфальтованій алеї зі свіжовибіленими бордюрами, споглядаючи по боках різнобарв’я прекрасних квітів та зелених рослин.