НА ОСОБИСТОМУ ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН

Веду щиру і довірливу розмову з сусідкою Людмилою Сергіївною. Це було до війни… Відтепер так буде завжди: це було до народної війни. Жінка завжди вважала свою родину найкращою, незважаючи на відсутність чоловічої статі. Над бабусею Василиною все життя знущався завжди п’яний чоловік, а перед мамою Галиною стояла дилема: чи робити аборт, чи виховувати дитину без батька. Вона любила жартувати, що доньку знайшла в капусті, а чоловіка не вдалось. Мама, однак, заміж виходила, та це було, як то кажуть: давно і неправда. «Без чоловіків спокійніше!», – стверджували представниці жіночого царства. Хоча мама Галина до глибокої старості зберігала струнку поставу. Особисте життя кожної з жінок не склалося. Образу безбатченка (в народі таких дітей називають байстрюками) перемогла любов до бабусі і мами. Рідні називали Людмилу ласкаво Люсею. І це її ім’я закріпилося на все життя.

РАДОМИШЛЬСЬКІ ІСТОРИЧНІ ОПОВІДАННЯ 2022

В вересні 2022 року надрукована книга дослідника радомишльської старовини Олександра Пирогова «Радомишльські історичні оповідання». Авторська редакція. Книга I.Комп’ютерна верстка – Руслан Литвиненко. Віддруковано автором. Тираж обмежений. м.Радомишль. Микола Станіславович Григорович - головний спонсор і меценат книги «Радомишльські історичні оповідання», радомишлянин, випускник школи № 1 ім. Т.Г. Шевченка, радомишльський приватний підприємець, волонтер, доброчинець, депутат обласної ради. Видання книги «Радомишльські історичні оповідання» здійснено за суттєвої підтримки та фінансової допомоги Миколи Станіславовича Григоровича. Користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку Миколі Станіславовичу Григоровичу, за моральну та матеріальну підтримку в пошуках радомишльської старовини.

Бажаючі придбати книгу з автографом  автора, телефонуйте - 0976844921, або пишіть на електронну адресу – pirogovradomyshl@gmail.com.

ОСОБЛИВОСТІ РАДОМИШЛЬСЬКОГО КОХАННЯ

 Це було за кілька років до кривавої російсько-української війни. Біля магазину «24 години», в якому продаються товари на всі випадки життя, ненароком зустрів свою однокласницю. Наталя така ж, яка була в юні роки, – вродлива і гордовита. Жінка з бездоганною репутацією, правдива, пряма і принципова, говорила те, що думала. Ми обоє зраділи зустрічі, зайшли в кафе «Ласощі», замовили каву.

-         Як справи у Бориса? – поцікавився я.

-         Не знаю, мабуть нормально. Три роки, як розійшлись. Сама з дочкою живу…

ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ РАДОМИШЛЯ

 

Жителям міста Радомишля надзвичайно повезло, що завдяки  таланту, не байдужості Олександра Пирогова, вони мають  створену цікаво і доступно написані  історичні дослідження  рідного  краю. Така історія вивищує, виділяє місто Радомишль серед інших, які мають таку ж  історію,  але досі в маленьких  містах ніхто  не  спромігся  осмислити і описати в окремих  дослідженнях. Олександр  Пирогов із когорти тих завзятих  неординарних  людей, котрі  здатні піклуватись не  тільки  про  власний  добробут, а й усією душею  вболіває  за  престиж  рідного  міста.

ВИДАТНІ МИТЦІ КУЛЬТУРИ, УРОДЖЕНЦІ РАДОМИШЛЬСЬКОГО КРАЮ

Радомишльщина дала  світу багато талановитих акторів, митців сцени й кіно. У 1803 році в Радомислі народився Карл  Михайлович Зелінський – письменник, актор, режисер, антрепренер. К.М. Зелінський  отримав  домашню освіту. Був актором Львівського польського театру, працював у трупах Ленкавського у Києві, І. Штейна та Л. Младковського  у Харкові. Гастролював в багатьох містах Російської  імперії. З 1846 по 1852 рік – антрепренер Ставропольського театру. Автор п’єс  «Весілля  Терпилихи з Тетеваковським, або  Рудий Макогоненко знову старостою» (1844 р.),  «Жінка-патріот, або Полтавський  парижанин» (1846 р.),  «Взяття Дарго російськими  воїнами  в 1845 році, 6-го липня або винищення гнізда Шаміля» (1848 р.); пореробки роману І. Квітки-Основ’яненка «Життя і походження Петра  Степанова сина Столбікова…» ( під назвою «Пригоди  Столбікова та  інших»).

ВІРШІ РАДОМИШЛЯН ПРО БАТЬКІВЩИНУ І РІДНИЙ КРАЙ

Гімн Радомишля

Над Тетеревом тихим
Із глибини століть
В садах квітучих місто
На пагорбі стоїть.

Ми вдячні мудрим предкам,
Що тут колись зійшлись,
Заклали наше місто,
Назвавши Радомисль.

Приспів:

Хай небо буде чистим
Над кожною родиною,
Цвіти, наш Радомишлю,
Разом із Україною.

Ліси навкруг Поліські,
Луна пташиний спів,
Тут люди працьовиті,
Багатства щедрих нив.

Дай мудрості й нам, Боже,
Не згаяти свій час,
Щоб вдячнії нащадки
Добром згадали нас.                      

Приспів

В грудні 1999 року Радомишльська  міська Рада затвердила новий  гімн міста  Радомишля. Слова Владислава Кульчицького. Музика Георгія Мілієнко.

БУДІВЛІ РАДОМИСЛЬСЬКОГО ЗАМКА

План Радомисля 1800 року

У Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського зберігається Атлас Київської губернії, який складається з Генеральної та дванадцяти повітових мап, а також з дванадцяти планів повітових міст. З цього атласу мені вдалося знайти в інтернеті електронну копію плану Радомисля 1800 року. 

БРАМА ЗАМКА РАДОМИСЛЬ

План-реконструкція за описом з Книги інвертарів митрополичої уніатської церкви 1774 р.

Перші письмові згадки про містечко під назвою Радомисль¹, у гирлі ріки Мики з’являються у XVI столітті, завдяки діяльності архімандритів Києво-Печерського монастиря, які колонізували навколишні землі й оформили їх у церковну власність.²

1. З 1946 р. назва Радомишль.

2. З історичних документів відомо, що давніша, попередня назва міста була Мическ, Мицько. В останнє Мицько згадується 1390 роком у дарчій грамоті київського і литовського князя Володимира Ольгердовича серед інших поселень, які були даровані князю зі Сквири Юрію Івановичу Половцю. Чому його нащадки Рожиновські втратили право на селище Мицько і яким чином воно опинилося з радісною мислю у власності Києво-Печерського монастиря під новою назвою Радомисль невідомо. Слід зауважити, що археологічні експедиції 2011-2019 рр довели, що літописний Мичеськ (знайдений та досліджений культурний шар ґрунту Х-ХІІІ ст.) знаходився на лівому березі Тетеріва у гирлі річки Мики в координатах сучасного центру, а мікрорайон Радомишля Микгород був заселений пізніше, у пізньому середньовіччі.

СОБАЧЕ ЖИТТЯ У РАДОМИШЛІ

Останніми роками звикли до безсніжних зим. Розповіді про тривалі морози  та високі кучугури  посіли чільне місце серед давнішніх міських легенд, які бабусі розповідають онукам. Тому березень приголомшив навіть радомишльських старожилів – такого снігу не було давно. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж березня. Хоча зима без снігу, що літо без хліба. Зимова природа ставить перед мешканцями складні завдання: вулицям і тротуарам, щоб бути доволі чистими, потрібно дочекатися весни. Навіть перед будівлями впливових багатіїв залишаються великі кучугури снігу. В місті вистачає бродячих і покинутих собак, які збираються в зграї, так легше вижити в провінційному «мегаполісі», особливо зимою. Справжня зима для здорового пса – дійсно щастя: спека не турбує, нема ненависних кліщів і блох, а по заметах чудово бігати, час від часу заглиблюватися в чистий сніг. Але ж сувора зима додає і нові ризики: холоднеча, вулиці посипані сіллю можуть шкодити здоров’ю тварин. Одна зграя облюбувала смітникові контейнери на вулиці Незалежності, після обіду ледачою ходою перебирається до контейнерів на Толбушці. На контейнерах можна спостерігати незвичайну картину – величезний пес у пошуках корму риється зверху на ящику, поруч біля нього три-чотири коти діловито щось вигрібають. Собака на котів не звертає ніякої уваги. Голод зближує споконвічних ворогів в природі.