ФОТОГРАФИ РАДОМИШЛЯ

Минув той час, коли в місті фотографів називали Граф фото. У той дореволюційний час фотографія тільки почала свій розвиток. Місцевих фотографів життя витиснуло із шикарного фотоательє в маленьку комірчину. Фотографи із артистичної фігури перетворилися в громадського ремісника в нудній системі побуткомбінату. Він був створений у січні 1961 року на базі виділених цехів з райпромкомбінату і мав майстерні пошиву чоловічого та жіночого одягу, пошиву і ремонту взуття, виготовлення і ремонту меблів, слюсарних робіт, ремонту електричних приладів та електромоторів, фотографію. Деякий час робітники комбінату працювали в тісних і напівосвітлених кімнатах, де панував антисанітарний стан.

РАДОМИШЛЬСЬКІ АТЛЕТИ

Авторитетна людина місцевої громади – Микола Сичевський, ніколи не палив і не вживав алкогольних напоїв. Високий, стрункий вів здоровий спосіб життя, кожного ранку робив кілометрові пробіжки. Самостійно займався карате і вчив молодь - на той час екзотичний вид спорту, в Радянському Союзі майже заборонений. М.В. Сичевський – засновник бойових мистецтв у місті, зробив вагомий внесок у розвиток спорту, зокрема, дитячого. Він досяг вершин у різних сферах життя і продовжував підкорювати нові.

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ КРАЙ, КУЛЬТУРА І ЛЮДИ

 

У вересні  2023 року вийшла друком книга Олександра Пирогова «Радомишльський край, культура і люди». В книзі розповідається про історію Радомишльського народно краєзнавчого музею, про культурне життя Радомишля кінця минулого століття, про життя подвижника  радомишльської культури, видатного фотографа міста Миколу Сичевського, історію вокально-інструментального ансамблю «Червоні обрії», історію розвитку фотографії в місті з дня заснування до наших днів, історія атлетичного клубу міста з дня заснування до наших днів, біографії видатних митців культури, уродженців радомишльського краю, вірші радомишлян про Радомишль і рідний край за десятки років.

Загально відомо, що високе звання патріот набуває свого справжнього змісту тільки тоді, коли невід’ємне від поняття «культура», що є ознакою високого рівня загального і професійного розвитку особистості, її духовного потенціалу. Зміст культури впливає не лише на темпи діяльності, прискорюючи їх, а й визначає її змістовне цілеспрямування. Думки, погляди, рішення, які зумовлюють різні сфери суспільної практики, підтримуються логікою культури.      А якщо є своя культура, то є етнос, що і опирається на генетичну пам’ять народу. Ще Г.С. Сковорода своїм учням сформулював соціальну філософію нації.  Культурні цінності складаються не за місяць і не за століття.

Іде кривава російсько-українська війна і невідомо, коли закінчиться. Радомишляни, як і увесь український народ, борються з агресором у народній війні. Дослідники історії, письменники, громадські діячі, вчителі та служителі церкви виконують спільне завдання – просвітлення й духовної підтримки простої людини в цей найскрутніший час для нашої країни. Дослідники історії не виробляють зброю, але  видають книжки, які вчать перемагати.

Не берусь стверджувати, але те, чим я займаюсь, можна віднести в площину Великої Культури. Сподіваюсь, що мої історичні дослідження пробуджують добрі почуття у читачів. І це для мене головне. Можна так описати сучасні реалії, що в цьому світі не захочеться жити. То ж завдання дослідника – утверджувати в людських серцях добро, любов, терпіння, впевненість, а не розчарування. І зробити так, щоб історичні дослідження досягнули не тільки розуму, а й серця людини.

Не знаєте, який подарунок зробити друзям, батькам, дідусеві, бабусі? Придбайте книгу «Радомишльський край, культура і люди». Погодьтесь, кошти зовсім невеликі, але для близьких вам людей книга стане чудовим подарунком.

Книга не претендує на вичерпність у поданні інформації, але сподіваюсь, зацікавить усіх небайдужих  до історії, культури Радомишля і, особливо дослідників окремих регіонів України.

Присвячую голові Радомишльської ОТГ Володимиру Романовичу Тетерському, доктору юридичних наук Віталію Романовичу Щавінському – ініціаторам і надхненникам написання цієїкниги. Висловлюю щиру подяку Святославу Миколаєвичу Сичевському за сприяння виходу видання у світ.

                                                                                   Олександр Пирогов

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД МАРШРУТОМ КОРОСТИШІВ - РАДОМИШЛЬ

Мулька пройти пішки маршрутом Коростишів – Радомишль виникла у мене ще влітку. Проте, то дощовий період, то спекотний стримували мій намір. І ось нарешті зірки зійшлися. У неділю 24 вересня я зійшов з маршрутки в Коростишеві о 8:22, а 18:15 був вже вдома здолавши шлях лісами та полями в 32 км. Подорож мені дуже сподобалася: ландшафтами кар’єру, гарними затишними лісовими краєвидами, лісосмугами в полях з давніми могутніми дубами, величними березами та чудовими грунтовими дорогами хоч велосипедом їдь. В Коростишівському лісі я був на самоті з природою не зустрічав людей, бачив декількох козуль, що пробігали поряд з дорогою; зв’язку лайфселл не було, навігатор працював на роумінгу. Від подорожі я отримав більше задоволення ніж очікував. Мій шлях можна прийняти за місцевий туристичний маршрут. Його можна ще скоригувати заходом на цікаві об’єкти під селом Городське, щоправда, шлях збільшиться на 5 км. Переглядаючи фото з подорожі, я вирішив зробити слайди, в яких можна «пунктиром» побачити мій маршрут. Глядачам - шоу, для мене – пам’ять. Дивитись краще на моніторі та у якості 720.

Павло Тужик, вересень 2023 р.

ОДНОДЕННИЙ ПОХІД В КАРПАТАХ

Маршрутом: турбаза "Заросляк", Прутський водоспад, Говерла, озеро Несамовите, турбаза "Заросляк". Маршрут 16 км, подорож тривала близько десяти годин.

ДОІСТОРИЧНІ ЧАСИ РАДОМИШЛЯ

Період в історії людства до появи писемності називають доісторичними часами, тобто 5–6 тисяч років тому, до Шумерської цивілізації. На території ж України цей період тривав до VI ст. до н. е., поки вчений-мандрівник Геродот не побував у грецьких колоніях-полісах на узбережжі Чорного моря і зі слів мандрівників не описав землю, суспільство та звичаї скіфів.

Щодо Радомишля, то це давнє поселення отримало таку назву і вийшло з доісторичних часів тільки у XVI столітті. В той час воно стало власністю Києво-Печерського монастиря, і монахи збудували в ньому замок, паперову фабрику. Виникло якесь економічне та релігійно-політичне життя, що лишило свій слід у документах. До цього часу здебільшого не було ніякого руху, аби він виглядав як історичні події. Навіть якби жила у ньому династія літописців, то їх записи умовно мали б такий інформативний сенс:

«1289-й рік: Іван виорав поле — восени зібрав гарний урожай»;
через п’ятдесят років:
«1339-й рік: внук Івана, Степан, виорав старим дідовим плугом поле»;
запис ще через пів століття:
«1389-й рік: при оранці зламався плуг предків. Петро, Степанів внук, закінчив оранку, змайструвавши новий плуг з дуба».

Хіба може існувати історія, коли день бабака¹ тягнеться століттями?

 1. «День бабака» — фільм, у якому герой потрапив у часову петлю, де новий день ніколи не наставав, а повторював минулий.

РОВЕР

Мрії народжуються у дитинстві, зростають разом із нами.

Якщо вони захоплюють і є справжніми, то збуваються.

Десь у віці шести років мама з дідом купили мені дитячий двоколісний велосипед. Підозрюю, що це була ідея діда, бо він сам мав справжнього залізного коня, на якому інколи мене катав. Отже, тепер і у мене був свій маленький педальний коник, а безмежжя моєї радості та завзяття посприяли швидкому навчанню в його керуванні.

Одного разу я вправно вскочив у сідло та помчав відкривати нові землі до сусіднього провулку. Мій всесвіт розширився до його меж. Як виявилося, там існувало життя, і якийсь абориген швидко крутив педалі мені назустріч на дивному, раніше небаченому пристрої. Я теж пришвидшився, і незабаром ми зупинилися один проти одного — око в око, перекинулися примруженими поглядами, знайшли спільну мову й через декілька хвилин обмінялися роверами.