ВУЛИЦЯ БОРЩАГІВСЬКА - МИНУЛЕ

Топоніміка Радомишля є невід’ємною  частиною історичного минулого і сьогодення, потребує такого ж вивчення, відновлення та  збереження, як і інших важливих пам’яток  історії  та  культури. Вулиця Борщагівська починається від річки Мики і закінчується неподалік вулиці Шевченка (колишня Велика -Бульварна). Сучасна  протяжність вулиці 950 метрів. Народилася Борщагівська вулиця зовсім давно і не вулицею, а спочатку ґрунтовим шляхом, що вів з північного заходу на південний схід. В середині XIX ст. дорога опинилася в межах міста, в кінці XIX ст. Радомисль обступив вулицю з усіх боків, крокуючи з новими кварталами на захід. В кінці XIX століття Борщівський шлях в місті отримав  назву вулиця Борщагівська.   Після встановлення радянської влади в 20-х роках XX ст. Радомисль  накрила  хвиля перейменувань. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. «12 липня 1921 року на засіданні колегії Радомисльського комхоза вирішили  перейменувати  міські  вулиці. Вулиця  Борщагівська отримала назву Толстовська» (ДАЖО.-Ф.Р.25-29,оп 2 спр 40, арк.83). Рішенням Радомишльської  міськради в 1945 році вулиця перейменована на честь Михайла  Калініна («Всесоюзного старости» СРСР). Радомишльська міська рада народних депутатів, рішенням № 48,    від 14  лютого 1995  року, постановила: «Погодитись  з пропозицією топонімічної  комісії по перейменуванню та відновленню історичної  назви вулиці  Калініна на  Борщагівську». Вулиці  повернуто історичну назву Борщагівська.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК РАДОМИСЛЯН

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа. А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за справжній скарб і головне - роблять з них такий. Багато цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику. Відомі три листівки, які розповідають про літній відпочинок радомислян. Надруковані фотолистівки в типографії Еллі Йосиповича Заєздного в місті Радомислі. Листівки чорно-білі, зустрічаються тоніровані в зелений, коричневий колір.  Фотолистівки містять різнобічну візуальну інформацію, естетичну цінність,  мають безперечний пізнавальний характер. Таким чином на сучасному етапі розвитку науки документальні листівки набувають особливого значення, як нові види зображальних  джерел, що раніше не рідко залишалися поза  увагою  дослідників. Місто Радомисль – повітове  місто Київської губернії, розташоване на крутому  узвишші, яке гирлом огибають  річки Тетерів і Мика. Передмісття Рудня і Микгород з’єднувалися  двома  мостами. Перший  міст  через Мику  довжиною 140 сажень, другий – через  Тетерів довжиною  120 сажень.  На двох листівках  зображено – любителі літнього відпочинку в  сонячний  день відпочивають на різнокольорових човнах. В місті Радомислі, для городян, охочих розім’яти  свої руки веслами, працювала човнова станція.  Яка знаходилась, як і в радянські часи,  на лівому березі річки Тетерів, неподалік від урочища «Капличка», де можна було взяти човен напрокат, за доступними цінами на кілька годин.

ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист — побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі — відвідати Рим із проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху у Варшаві.

БРАТИСЛАВА

Аеропорт. Літак. Трап. Ще декілька кроків сходинками, і я на словацькій землі. Поруч зі мною Настя. Ми заходимо у величезне черево перонного автобуса, до нього ще хвилин з десять підтягуються пасажири з літака. Нарешті це довжелезне та широчезне, метрів зо три, чудо рушає. Пролетіла якась хвилина, я не встиг ще перем’ятися з ноги на ногу, як автобус повернув за ріг терміналу і зупинився перед входом до залу прибуття. Це транспортне чудо знадобилося лише для того, щоб перевезти людей не більше як на сто метрів. Поки скляні двері терміналу не зачинилися за останнім пасажиром, за нами спостерігав охоронець, який стояв на вулиці біля свого автомобіля і підозрілим поглядом промацував прибулих з України: не дай боже, чи не проноситься в наплічниках та валізах розібраний танк.

Черга… Паспортний контроль… Нарешті штамп у паспорт: дата в’їзду 12.09.2019, Братислава. Шенгенська зона для мене відкрита.