План Радомисля 1800 року
У Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського зберігається Атлас Київської губернії, який складається з Генеральної та дванадцяти повітових мап, а також з дванадцяти планів повітових міст. З цього атласу мені вдалося знайти в інтернеті електронну копію плану Радомисля 1800 року.
План-реконструкція за описом з Книги інвертарів
митрополичої уніатської церкви 1774 р.
Перші
письмові згадки про містечко під назвою Радомисль1, у гирлі ріки
Мики з’являються у XVI столітті, завдяки діяльності архімандритів Києво-Печерського
монастиря, які колонізували навколишні землі й оформили їх у церковну власність.2
1. З 1946 р. назва Радомишль.
2. З історичних документів відомо, що давніша, попередня назва міста була Мическ, Мицько. В останнє Мицько згадується 1390 роком у дарчій грамоті київського і литовського князя Володимира Ольгердовича серед інших поселень, які були даровані князю зі Сквири Юрію Івановичу Половцю. Чому його нащадки Рожиновські втратили право на селище Мицько і яким чином воно опинилося з радісною мислю у власності Києво-Печерського монастиря під новою назвою Радомисль невідомо. Слід зауважити, що археологічні експедиції 2011-2019 рр довели, що літописний Мичеськ (знайдений та досліджений культурний шар ґрунту Х-ХІІІ ст.) знаходився на лівому березі Тетеріва у гирлі річки Мики в координатах сучасного центру, а мікрорайон Радомишля Микгород був заселений пізніше, у пізньому середньовіччі.
Останніми роками звикли до безсніжних зим. Розповіді про тривалі морози та високі кучугури посіли чільне місце серед давнішніх міських легенд, які бабусі розповідають онукам. Тому березень приголомшив навіть радомишльських старожилів – такого снігу не було давно. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж березня. Хоча зима без снігу, що літо без хліба. Зимова природа ставить перед мешканцями складні завдання: вулицям і тротуарам, щоб бути доволі чистими, потрібно дочекатися весни. Навіть перед будівлями впливових багатіїв залишаються великі кучугури снігу. В місті вистачає бродячих і покинутих собак, які збираються в зграї, так легше вижити в провінційному «мегаполісі», особливо зимою. Справжня зима для здорового пса – дійсно щастя: спека не турбує, нема ненависних кліщів і блох, а по заметах чудово бігати, час від часу заглиблюватися в чистий сніг. Але ж сувора зима додає і нові ризики: холоднеча, вулиці посипані сіллю можуть шкодити здоров’ю тварин. Одна зграя облюбувала смітникові контейнери на вулиці Незалежності, після обіду ледачою ходою перебирається до контейнерів на Толбушці. На контейнерах можна спостерігати незвичайну картину – величезний пес у пошуках корму риється зверху на ящику, поруч біля нього три-чотири коти діловито щось вигрібають. Собака на котів не звертає ніякої уваги. Голод зближує споконвічних ворогів в природі.