ЖЕНСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ В ГОРОДЕ РАДОМЫСЛЕ

Женское образование в городе Радомысле – одна из наименее исследованных проблем историко-педагогического краеведения. Город Радомысль входил в состав Киевского учебного округа. В начале ХХ века в Радомысле функционировали: городское двухклассное училище (директор Никита Иович Феницкий, мужская гимназия (директор Николай Лукашевич Сеферовский), двухклассное казённое еврейское училище (заведующий Авраам Борисович Кривоглаз). В Радомысльском уезде также функционировала Ставецкая сельскохозяйственная школа второго разряда (управляющий школой Август Адамович Быков). В начале ХХ века женское образование в Радомысльском уезде стояло на повестке дня остро. Если в мужскую гимназию принимались мальчики из православных, обеспеченных семей, способных оплатить учёбу своих детей, то Радомысльская женская гимназия давала возможность получить образование представительницам всех без исключения вероисповеданий и финансового положения родителей. С 1912 года женская гимназия располагалась в одном из зданий, владельцем которого был голова Городской Думы Феодосий Константинович Гринцевич. Он безоплатно предоставил один из своих домов для обучения девушек женской гимназии. Попечительство над женской гимназией ложилось на Ф.К Гринцевича, а ежегодные выплаты на содержание взяла на себя Городская Дума. 

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ВИДАТНОГО ШЕВЧЕНКОЗНАВЦЯ М.І. МАЦАПУРИ

Важливу працю по вивченню та збереженню творчого спадку поета і художника Тараса Григоровича Шевченка зробив наш земляк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець, музеєзнавець Микола Іванович Мацапура. 

Стисла стаття в «Шевченківському словнику» (Київ, 1986 р.) інформує: Микола Іванович Мацапура (10.08.1900 – 03.01.1974 рр.) український , радянський мистецтвознавець. У 1933 – 1941 рр. був головним охоронцем і заступником директора з наукової частини галереї картин Т.Г. Шевченка у Харкові. В 1941 – 1950 рр. – директор «Державного музею Т.Г. Шевченка у Києві». А скільки хвилюючих моментів стоїть за цими датами, короткими рядками біографічної довідки!

Мати, Тереза Романівна Подковінська, з великого шляхетського роду. Вона була лагідна і дуже любила свого єдиного сина. Як майже і всі жінки в місті, вела домашнє господарство. Мали дві корови, свині, кури, гуси. Зубіч охайних будинків – фруктовий сад, серед дерев чимало квітів, мальви, бузок, кущі калини. Батько, Іван Ананійович Мацапура, за походженням із селян, рано залишився сиротою. Замолоду якийсь час працював у Києво-Печерській лаврі, був дуже віруючою людиною. Народився М.І. Мацапура 10 серпня 1900 року в місті Радомисль Київської губернії. Батько, Іван Ананійович, мав декілька робітничих професій і побудував для сім’ї два будинки по вулиці Великій Житомирській №39. Здібний, серйозний, наполегливий у всіх справах, за які брався. Ці риси характеру, напевно, передалися і Миколі Івановичу. Батько працював лісником у Радомисльському лісництві. Зачарований садом і лісом, Микола на все життя зберіг любов до поліського краю.

РАДОМИШЛЬСЬКІ БАБУСІ

Що б там не говорили, а життя стає все дивнішим без минулих свят. Одні просто замовчують, декотрі ніби то й дозволяють святкувати. Проте 8 березня – офіційне державне свято славного нашого жіноцтва. Бо хіба ж не заслуговують вони на таку дату їхній величі, ніжності. Дякуючи моєму захопленню в дослідженні рідного краю, мені доводиться майже щоденно спілкуватися з багатьма мешканцями міста та району. Серед моїх співрозмовників є певна категорія громадян, до яких ставлюсь з особливою повагою. В мене є один великий недолік – шаную бабусь. Жінки похилого віку заслуговують на особливу увагу. Бабусі, вони не тільки наші сучасниці, а насамперед – старожили міста. Це на їх долю випали всі випробування ХХ століття. Нібито й мали вони вже заслужений відпочинок і цілком пристойну забезпечену старість – аж ось тобі: перебудова, Чорнобиль, розвал Радянського Союзу. А з цим нові злидні і випробування для літніх людей.