ЦІНА ГРІХА

Ще донедавна, незважаючи на погоду, вздовж дороги, що веде до міста Радомишля, ходила бабуся. Завжди чисто вдягнена, пов'язана темною хустиною. Звали її Ольгою. Вона відвідувала Свято-Миколаївську церкву, не пропускаючи жодної служби. Недаремно колись босоніж ходили на поклоніння до святинь спокутувати гріхи чи подякувати Богу,— щоб відчути поверхню землі, простір, пил доріг, придорожню траву. Щоб подумати, перевернути сторінки свого життя, і пережити все знову. Люди дорослі і розумні, мають відповідати за свої вчинки. Баба Оля, подейкували, замолювала свої гріхи. Та Бог їй суддя, нехай кожен несе свій хрест, даний йому Господом.

РАДОМИСЛЬ НА КАРТАХ ЄВРОПИ XVI-XVIII СТОЛІТЬ

Чим більше заглиблююсь в історію Радомишля, тим більше переконуюсь, що потребують переосмислення та детального аналізу всім відомі та усталені історичні факти. Прикладом може слугувати факт, який начебто був доконаним  –  першої писемної згадки про Лутівку – але вдало "розвінчаний" В. Молодиком, який довів, що це не стосується нашої Лутівки.

Так само, із публікації в публікацію переходить твердження про те, що вперше населений пункт Радомисль з’являється на мапі Боплана 1648 року. Але ж давайте замислимось  –  для містечка-замку, яке знаходилось на "королівському шляху", так званому Шляху святого Якова або ж Via Regia de Compostella, який існує із раннього середньовіччя  –  середина 17 ст. це трохи запізніла дата. Вже на карті Форлані, датованої 1568 роком позначено наше місто, але під назвою... NARBA. Така ж назва повторюється на карті Д.Меркатора 1595 р. Згоден із скептиками лише в тому, що дослідження назви потребує залучення спеціалістів.

КУПАЛЬНИЙ СЕЗОН

Випадково натрапив на фото з коментарем про купання жінок в Англії в ХІХ столітті. Всі дами, які бажали скупатися в річці або морі, повинні були вирушати у воду в купальній машині. Це були дерев'яні кабінки з наскрізним отвором в підлозі. Дама переодягалася в купальній машині, пірнала в дірку або виходила з кибитки по сходинках у воду. До слова, костюм для купання тоді особливо не відрізнявся від повсякденного одягу: довга сукня, очіпок, панталони та туфлі.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ КАРТ

У підлітковому віці мені подобалося малювати мапи з вигаданими фантастичними країнами. Позначати на них міста, а потім з'єднувати їх автошляхами та залізницями. На берегах морів розташовувати міста-порти та прокладати до них морські шляхи. У той час я навіть колекціонував справжні географічні карти та атласи. Найбільшою була у мене карта України. Я з сусідськими хлопцями розгортав її на підлозі: ґудзики нам слугували уявними автомобілями, якими ми подорожували глянцевими дорогами між містами країни. Ось це була гра — не якась там настільна, а напільна! Після закінчення школи цю карту я подарував рідному навчальному закладу.