МИТЕЦЬ ЗІ СВІТОВИМ ІМ’ЯМ

В історії української культури багато імен заслужених, та на сьогодні на жаль маловідомих, неоцінених або загалом непошанованих. Так вже склалася доля нашого народу, який не маючи своєї держави, не міг належно поцінувати своїх діячів на ниві науки, культури, громадсько-політичного життя. В Україні поступово проте дуже повільно заповнюються прогалини і вибоїни в нашій національній пам’яті.

Сто років тому, 14 березня 1913 року в селянській родині в селі Чайківка Радомисльського повіту Київської губернії народився видатний зодчий, художник, скульптор, почесний член Української академії архітектури Василь Григорович Томашевський.

КРІЗЬ РОКИ І ВІДСТАНІ

У тому, що ми погано знаємо свою історію, великого секрету немає. Але історія також є одним з каменів протистояння у нашому суспільстві. Одні взагалі перекреслюють минуле, обливають його брудом, прагнуть зобразити все, що було, тільки в чорному кольорі. Вони, мабуть, чинять так тому, що не знають, як діяти у сьогоденні. Інші марно прагнуть повернутися у дні, що безповоротно проминули.

Проте дорослі і, здавалося б, цілком розумні люди, не можуть зрозуміти простої істини, що соціалізм чи капіталізм неможливо отримати у вигляді подарунку. Будь-який лад, як би його не називали, доводиться будувати самому народові, від імені якого так люблять виступати деякі горе-проводирі.

ЩАСТЯ ПО-РАДОМИШЛЬСКИ

Нещодавно довелось гостювати в гостях у давньої знайомої Зої Іванівни. Цю привітну, невисоку на зріст, рухливу, з гострим поглядом очей, жінку знає багато жителів міста. На порозі щиро вітала усміхнена господиня. І відразу потрапляєш у царство рукотворної краси. Вишиванки створені її жіночними руками. В квартирі на стінах і образах - рушники, стіл покритий велюровою скатертиною з трояндами на ній.На полицях серванта - різноманітні серветки, ліжка, застелені цілими квітучими галявинами. На ліжку незвичайна невеличка подушка з жовтими китицями. Вона зроблена з радянського вимпелу, з надписом на червоній матерії "Переможцю Соціалістичного змагання". На моє здивоване запитання - "Що це таке?", усміхаючись Зоя Іванівна почала розповідати: "Це моя улюблена подушка, я на ній відпочиваю, мені сняться добрі сни про минуле життя. Іноді й прокидатися не має бажання.