ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ

Людській пам'яті притаманно звертатися до минулого, згаду­ючи рідних, близьких. А ще ота пам'ять серця дає змогу краще зрозуміти сьогодення. Доля кожної родини — то немов крап­лина води у величезному океа­ні історії. Ясна річ, що й родовід окремої сім'ї не може існу­вати без якоїсь певної місце­вості, суспільних умов, у яких жили люди. Наші пращури знали достеменно свій родовід щонайменше до сьомого коліна. Почали цікавитися ним і тепе­рішні покоління українців. Ад­же відома істина: народ є, був і буде, якщо матиме, міцне і гли­боке коріння.

«ЧОРНОВА» 1944 року

Узимку (було це кілька ро­ків тому) ми сиділи за столом у теплій хаті, що майже на окраїні Радомишля. Зими в нас різні, і клімат явно змінюється у некращий бік. Проте за вік­ном повільно сипався пухнас­тий сніг, і все було тихо, спо­кійно.

Господар, міцний, чолов'яга, середній на зріст, рудуватий, із якимись сумними очима, повільно вів мову про своє життя. Виникає в людей іноді така по­треба відкрити душу, особливо після чергової чарчини.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ В РАДОМИШЛІ

Цю будівлю, облицьовану сірою плиткою, яка стоїть у центрі міста, знає кожен радомишлянин. Нині там ЗОШ №5 хоча приміщення не відповідає шкільним вимогам. Одначе – будівля давня і зберігає у своїх стінах багато таємниць.

Митрополичий будинок, нині школа №5. Фото Руслана Цілуванського 2009 рік

В XVIII столітті Радомишль розбудовувався, як столичне містечко уніатської митрополії. Цей замок побудований, як резиденція уніатських митрополитів. Зведено з 1729 по 1746 рр. митрополитом Анастасієм Шептицьким. Майже за 300 років в ньому розташовувалось стільки різних установ, що важко уявити їх кількість.