ПОДВИЖНИК КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ РАДОМИШЛЯ,,

Понад двадцять шість  років як немає з нами Миколи Володимировича Сичевського, якому виповнилося за життя лише 46 років. Якого знали майже всі жителі міста і району. Більше двох десятиліть працював фотографом, професійним і принциповим. На сторінках районної газети «Зоря Полісся» періодично друкувалися знімки, за якими можна визначити, що зроблені фото справжнім майстром. Запитайте розумну людину, що залишається в цьому світі від того, хто пішов із життя, і отримаєте відповідь: добрі справи і благородні вчинки. До цього можна додати, що зостається ще фотографія людини, хоча фото саме по собі залишає не слід добрих справ, а лише спомин. Спомин… Якщо у людини є пам'ять, у людини є все. Пам'ять висвітлює з фотографічною точністю зустріч з Миколою, дружбу і все його коротке, як на мене, життя. Все пам’ятається до дрібниць, кожна деталь. Якось так виходить, що люди талановиті, обдаровані ідуть із життя молодими і найчастіше трагічно. Це помічено давно. Можливо, що оточуючі не зовсім розуміють, чи тому, що обдаровані люди не повністю себе реалізували в житті. Микола Володимирович вельми скупо  розповідав  про своє життя,    стриманий  у висловах. Розумів не  просто як  земляка  старшого покоління: ще до  зустрічі,  я знав як  фотографа, у якого позаду велика дорога.

БУДИНОК УНІАТСЬКОЇ СЕМІНАРІЇ

Свідчення існування  будинку-семінарії є в описі  митрополичого  містечка 1774  року, за котрим  це  була  дерев’яна  споруда на  п’ять  резиденцій. Але  вона  тоді була  порожньою. Важливою особою у започаткуванні і розбудові  духовної семінарії у Радомислі  був  офіціал митрополичої резиденції, священник Михайло  Примович (1718-1783 рр.). Займаючи  посаду  генерального  офіціала при чотирьох  митрополитах – Ф. Гребеницького, П. Волотковича, Л. Шептицького, та Я. Смогоржевського – він витворив свою стратегію  організації навчально-виховного процесу, при  цьому не  будучи педагогом.  Фінансував різноманітні  освітні  програми, підтримуючи  розвиток  науки. Про активну  участь Михайла Примовича  у  розбудові Радомисльської  семінарії  свідчать  дані, які  вказують  на  його  причетність формування професорсько-викладацького складу  навчального  закладу. Із книги нашого земляка, професора Леоніда Тимошенка «Нариси історії Радомисля» : «Михайло Примович відігравав помітну роль  в управлінні митрополією: він  створив «надвірну канцелярію», на початку  80-х років виношував  плани відкриття епархіональної семінарії з кафедральною  церквою, за деякими  припущеннями, заснував василіянський монастир і став  його  ігуменом. Був  звинувачений  у незаконному  вивезенні  з Радомисля епархіонального  архіву, помер і похований в Радомислі у 1783 р.».  Втім, фундатор  семінарії  помер, тому  подальша  її доля залежала  від  уніатських  митрополитів. Нажаль, документів, які могли б вичерпано висвітлити діяльність  цього  навчального закладу виявити  поки що  не  вдалося.  Проте взявши  до  уваги  фінансові  труднощі, які  мав о. Примович при її заснуванні, можна зробити  припущення,  що вона  не могла  повною  мірою виконати покладені  на неї  функції: підготувати достатню  кількість освіченого уніатського  духовенства для Правобережної  України.

ДИВНІ СНИ

У будь-якому сні, дитинко, головне — вчасно прокинутися.

Мар’ям Петросян

Сновидіння один із загадкових вимірів життя людини. Вони майже не запам’ятовуються, але бувають і такі виразні, що їх неможливо відрізнити від реальності. Я бачив сни, у яких міг логічно думати, приймати рішення і розпізнавати невідповідності зі звичним відчуттям світу. Деякі з них я виклав у цій розповіді.

НАМИСТО

1 вересня, середа, 54-й день, +20°C.

Чудовий, все ще літній, ранок. Я на озері, яке знаходиться недалеко від будинку моєї матері. На його березі маячить скам'яніла фігура рибалки, що очікує клювання. Пропливаю чергові свої 500 метрів і, посвіжілий, виходжу з води, ступаю на м'який шовковистий трав’яний килим. Сонце променями пестить тіло, даруючи тепло. Очі насолоджуються навколишньою природою, що прокидається після нічного сну.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ІСТОРІЇ РАДОМИШЛЯ

У 1963 році Віктор Березюк і Олександр Сахневич зняли на чорно-білу плівку перший документальний фільм про місто Радомишль. В радомишльському лісгоспі працював фотографом Олександр Сахневич, який у 1963 році випустив дев’ять видів чорно-білих листівок міста Радомишля.

УСВІДОМЛЕННЯ

Довгі тіні від предметів погойдуються в такт з язикам полум'я гасової лампи, яка тьмяно освітлює невеличку кімнату.

Молода жінка у пов’язаній кінцями назад хустині трудиться над стіною, накидаючи глину і наносячи перший вирівнювальний шар тинькування. Мені всього близько року від народження, тому я не розумію, що робить ця жінка і хто вона, лише з часом усвідомлю її мамою. Мій всесвіт обмежується периметром цієї кімнати. Він складається з набору первинних інстинктів та інтересу до навколишніх предметів, що потрапляють у поле моєї нестійкої уваги. Моя свідомість ще не відрізняється від свідомості кошеняти. Я — дитя людське, але ще не людина.

ПАМ’ЯТАЙ НАЗВУ ВУЛИЦІ СВОЄЇ

На початку ХІХ століття Радомисль дістає регулярне планування – прямі  впорядковані вулиці, ширина і протяжність яких прив’язувалися до генерального містобудівного плану, складеного з урахуванням майбутнього зростання і розбудови міста. Варто відзначити, що за генеральним планом повітового міста Радомисля, затвердженим в 1826 році, було розплановано і прокладено, з поміж інших, одну з головних містоутворюючих магістралей – вулицю Велику Житомирську, яка визначила подальший розвиток міста в західному напрямку.

НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА

1986, грудень, 31-ше, 08:23 AM за Гринвічем.

Радянська Україна. Невелике містечко, населення — 17 008 осіб.

Районний вузол зв'язку, автоматична телефонна станція АТС-54.

Десь всередині величезного електромеханічного організму, серед гучного стрекотіння крокових шукачів¹ і в'їдливого дзинчання сигналізації, загубився я — двадцятидворічний електромеханік четвертого розряду АТС.

Я проводжу маніпуляції на шині живлення стійки: відновлюю термозапобіжник, що спрацював, розігріваючи його внутрішню олов'яно-свинцеву начинку. Потріскуючи, тягнеться яскрава біло-голуба електродуга... Вона заворожує…

Несподівано лунає різкий, гучний звук.

ІСТОРІЯ ОДНОГО КУРЦЯ

Мій перший досвід курця був набутий десь у віці шести років. Якось я спостерігав за своїм дядьком, який сидів на лаві біля будинку та смачно смалив сигарету, при цьому, як мені тоді здавалося, витворяв неймовірні речі. Він глибоко затягувався і випускав через ніс два довгих струмені щільного сизого диму, чим нагадував казкового дракона, що дихає вогнем. Іноді робив кілька магічних рухів губами, і дим кільцями зависав у повітрі.

Дядько вловив мій зацікавлений погляд, лукаво посміхнувся і запитав, простягаючи до мене руку з чарівною кадильною паличкою:

— Хочеш смальнути, хлопче?

НАРОДНАЯ ЧАЙНАЯ В РАДОМЫСЛЕ

Пьянство народа в то предвоенное время, как впрочем и сегодня, угрожало национальной безопасности. Разумные и  трезво думающие люди не только выступали против спаивания народа, но и подкрепляли свои слова практическими действиями. Лозунг «За трезвый образ жизни» среди радомысльской элиты довольно популярен, да и простой  народ как вроде не против. Сторонники здорового образа  жизни устраивали  костюмированные балы-маскарады, любители  спорта  осваивали новомодный  тогда  велосипед, атлетизм по  системе «Сокол» (включало бодибилдинг, приемы рукопашного  боя, фехтование и гимнастику),  а также… футбол. Современники  описывают жизнь  в то время как исключительно  серую, скудную, унылую и полную  лишений и страха.  В бытовой жизни старого Радомысля то и дело, встречались резкие контрасты, противоречия. Рядом с блеском и роскошью – грязь и нищета, рядом с высокой культурой и безусловно огромными талантами – нравственное убожество и пошлость. Где бедность, там  и зависть,  воровство, пьянство.

  

ПОРОЖНЯ КІМНАТА

Екстрим-тур літа 2020.

У закордонному паспорті немає потреби.

Лікар вислухав від мене «Майн Кампф», потім скрупульозно прослуховував тембри моїх легень, напевно сподіваючись почути браві марші Люфтваффе. Згодом він повідомив, що має підозру на новомодний вірус, і його рекомендація — госпіталізація та ПЛР-тест. Я погодився: медична освіта та двадцятип’ятирічний досвід роботи фахівця не викликали сумнівів у його компетентності — це ж вам не якийсь там президент, яким може бути будь-хто з вулиці. Суворий погляд з-під «космічного скафандра» та стетоскоп у рухах лікаря підкреслювали серйозність справи.

ВУЛИЦЯ БОРЩАГІВСЬКА - МИНУЛЕ

Топоніміка Радомишля є невід’ємною  частиною історичного минулого і сьогодення, потребує такого ж вивчення, відновлення та  збереження, як і інших важливих пам’яток  історії  та  культури. Вулиця Борщагівська починається від річки Мики і закінчується неподалік вулиці Шевченка (колишня Велика -Бульварна). Сучасна  протяжність вулиці 950 метрів. Народилася Борщагівська вулиця зовсім давно і не вулицею, а спочатку ґрунтовим шляхом, що вів з північного заходу на південний схід. В середині XIX ст. дорога опинилася в межах міста, в кінці XIX ст. Радомисль обступив вулицю з усіх боків, крокуючи з новими кварталами на захід. В кінці XIX століття Борщівський шлях в місті отримав  назву вулиця Борщагівська.   Після встановлення радянської влади в 20-х роках XX ст. Радомисль  накрила  хвиля перейменувань. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. «12 липня 1921 року на засіданні колегії Радомисльського комхоза вирішили  перейменувати  міські  вулиці. Вулиця  Борщагівська отримала назву Толстовська» (ДАЖО.-Ф.Р.25-29,оп 2 спр 40, арк.83). Рішенням Радомишльської  міськради в 1945 році вулиця перейменована на честь Михайла  Калініна («Всесоюзного старости» СРСР). Радомишльська міська рада народних депутатів, рішенням № 48,    від 14  лютого 1995  року, постановила: «Погодитись  з пропозицією топонімічної  комісії по перейменуванню та відновленню історичної  назви вулиці  Калініна на  Борщагівську». Вулиці  повернуто історичну назву Борщагівська.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК РАДОМИСЛЯН

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа. А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за справжній скарб і головне - роблять з них такий. Багато цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику. Відомі три листівки, які розповідають про літній відпочинок радомислян. Надруковані фотолистівки в типографії Еллі Йосиповича Заєздного в місті Радомислі. Листівки чорно-білі, зустрічаються тоніровані в зелений, коричневий колір.  Фотолистівки містять різнобічну візуальну інформацію, естетичну цінність,  мають безперечний пізнавальний характер. Таким чином на сучасному етапі розвитку науки документальні листівки набувають особливого значення, як нові види зображальних  джерел, що раніше не рідко залишалися поза  увагою  дослідників. Місто Радомисль – повітове  місто Київської губернії, розташоване на крутому  узвишші, яке гирлом огибають  річки Тетерів і Мика. Передмісття Рудня і Микгород з’єднувалися  двома  мостами. Перший  міст  через Мику  довжиною 140 сажень, другий – через  Тетерів довжиною  120 сажень.  На двох листівках  зображено – любителі літнього відпочинку в  сонячний  день відпочивають на різнокольорових човнах. В місті Радомислі, для городян, охочих розім’яти  свої руки веслами, працювала човнова станція.  Яка знаходилась, як і в радянські часи,  на лівому березі річки Тетерів, неподалік від урочища «Капличка», де можна було взяти човен напрокат, за доступними цінами на кілька годин.

ІНДІАНЕЦЬ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ

Це була моя перша поїздка за кордон. Я подорожував в компанії своєї старшої доньки Насті. Вона вже досвідчений турист — побувала в багатьох країнах Європи й не тільки, володіє англійською мовою. Це гарні бонуси, які дають можливість самостійно мандрувати без туристичної групи. Головна мета подорожі — відвідати Рим із проміжними нетривалими зупинками у Братиславі та на зворотному шляху у Варшаві.

БРАТИСЛАВА

Аеропорт. Літак. Трап. Ще декілька кроків сходинками, і я на словацькій землі. Поруч зі мною Настя. Ми заходимо у величезне черево перонного автобуса, до нього ще хвилин з десять підтягуються пасажири з літака. Нарешті це довжелезне та широчезне, метрів зо три, чудо рушає. Пролетіла якась хвилина, я не встиг ще перем’ятися з ноги на ногу, як автобус повернув за ріг терміналу і зупинився перед входом до залу прибуття. Це транспортне чудо знадобилося лише для того, щоб перевезти людей не більше як на сто метрів. Поки скляні двері терміналу не зачинилися за останнім пасажиром, за нами спостерігав охоронець, який стояв на вулиці біля свого автомобіля і підозрілим поглядом промацував прибулих з України: не дай боже, чи не проноситься в наплічниках та валізах розібраний танк.

Черга… Паспортний контроль… Нарешті штамп у паспорт: дата в’їзду 12.09.2019, Братислава. Шенгенська зона для мене відкрита.

ПИТЕЙНЫЕ ЗАВЕДЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАДОМЫСЛЬСКОЙ ИСТОРИИ.

Официально Российская империя (в состав которой  входил и уездный город Радомысль.-Авт.)  считалась едва ли не «самым трезвым» европейским государством. В первой половине  XIX  века тут потребление алкоголя  на душу населения  в среднем составляло 2,7 л. (1841 год 10,8 л.), тогда как во Франции – 15,7, Дании 14,5,  Италии 12,3, Англии- 9,9, Германии – 8,5 , Австро-Венгрии 8,4 л.  Но если иметь в виду, что водку употребляла только треть населения, то немудрено, что по данным статистического комитета, на каждого  пьющего приходилось 2,25 ведра водки (1 ведро = 12л). В 1845 году в городе находилось три винные  лавки,  два трактира и одна корчма. Из книги Леонида Тимошенка «История села Потиевка в XIX-начале XX века», ученый рассказывает о жизни простых людей: «Жизнь - как жизнь. Делали добро, грешили и миряне, и священники (пьянство отца Ольшевского). А вот другой случай, когда потиевчаны Петр и Матрена лично, будучи пьяными, зимой потеряли в лесу двухмесячного ребенка. Но, что характерно, в отличие от наших дней, тогда, в 1846 году, пьяницы получили должное наказание их выпороли нагайками. Количество ударов определяла Киевская уголовное палата: Петру - 30 ударов; Матроне 20. Духовная власть, в свою очередь наказала: супруги Ольшевских должны отправиться на эпитимию в один из монастырей». Как  гласит народная  мудрость: «Какой  поп – такой  и приход».