РАДОМИШЛЬЩИНА - КРАЙ ЖИВИХ ЛЕГЕНД

На Поліссі загалом і Радомишльщині зокрема українці не лише становлять переважну більшість населення, вони творять власну культуру і міфологію. Звичайно з місцевим колоритом, адже героями місцевого фольклору є конкретні люди. Хтось тут жив століття - два тому, а декого ще пам'ятають нащадки.

Село Верлок розташоване в долині річки Коробочки: притоки Мики за 5 кілометрів від районного центру Радомишль. Село має самобутню і давню історію. Сто років тому Верлок славився своїми вечорницями. На одній з них і познайомились Максим з Оксаною.

РАДОМИШЛЬ УЧОРА

Як швидко летить час... І як швидко ми все забуваємо. А все ж попередні десятиліття не так мало значили для нашого міста, щоб їх не пригадати. Отож, 60-80 роки XX століття – суміш правди, напівправди і відвертої брехні. Це була інша епоха, інші люди і абсолютно інше життя. Минуло півтора десятиліття по війні, в 1947-ому радомишляни пережили голод. Про нього якось не прийнято згадувати – не було для цього ніяких політичних причин, просто була страшна посуха... Проте у шістдесятих Радомишль практично залікував рани, завдані війною. Хоча в Малині і в Житомирі руїни залишалися страшним спогадом ще деякий час.

З ГЛИБИНИ ІСТОРІЇ

Біля розбитої дороги, на вулиці Микульського, з похиленим парканом і розламаними залізними сітками, неподалік від центра міста знаходиться старе православне християнське кладовище. Вигляд цього безладдя, ще сумніше, що тут поховано не одне покоління радомишлян. Кладовище закрито у 1984 році і не просто закрито, а й дуже занедбане. З весни до осені воно заростає травою вище поясу. Одні з винахідників – заготовляють траву для тварин. З одного боку «законсервований» цвинтар став смітником, звалищем непотребу та розплідником шкідливих і бродячих тварин, а з іншого «притулком» для бомжів і нечестивців. Цю територію використовують як місце для інтимних побачень і як громадський туалет. Православне кладовище в Радомишлі – місце, за яке радомишлянам має бути соромно.

РАДОМИШЛЯНИН – ЧЕМПІОН СВІТУ

Віктор Міхненко

Радомишль завжди був і є зараз невеличким містечком.  Хоча наше місто і маленьке, та воно завжди було багате на талановитих людей. Це факт, і я не перестаю цьому дивуватись. Ось  і нещодавно Радомишль прославив далеко  за його межами мешканець міста  Віктор Васильович Міхненко. Не буде перебільшенням, якщо сказати – прославив  країну.

ТАЄМНИЦІ ПАНСЬКОГО ОСОБНЯКА

В Радомишлі по вулиці Малій Житомирській стоїть один з самих гарних в місті будинків. Таємничий і загадковий, прикрашений амурами, гіпсовим ліпленням і кількома башточками він і сьогодні зберігає свій неповторний, колорит. В місті і районі його знають всі жителі, багатьом з них по волі чи неволі його доводилось відвідувати.

До 2011 року в ньому знаходилися суд та адвокатська контора. Цей будинок з впевненістю можна назвати особняком. Особняк – назва для міського багатокімнатного будинку розрахованого на одну родину. Це слово спільне для української та російської мов. Принаймні іншого значення словники не дають.

ЛЕГЕНДИ РАДОМИШЛЯ

В останній день квітня 15 років тому один мій давній знайомий приніс згорток, простяг його і сказав:

— Візьми, пригодиться. Розбирали хату на Рудні і під стрихівкою виявили ось це.

У вкутаному в грубу мішковину згортку була підшивка газети «Киевские губернские ведомости» з 2 по 52 номер за 1854 рік, а також великий стос аркушів зі старого шкільного зошита, на яких ледь помітним через вицвіле чорнило гарним каліграфічним почерком на титульному листі проглядалась назва «Радомысль (очерк)» і стояла дата «3.02.1958 г.»