ГАЗЕТЫ «РАДОМЫСЛЯНИНЪ» - ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ИСТОРИИ РАДОМЫШЛЬЩИНЫ

В уездном городе Радомысль, Киевской губернии, Российской империи, 1 июля 1912 года вышел первый номер газеты «Радомышлянинъ». Газета печаталась на протяжении почти пяти лет, до 29 апреля 1917 года. На протяжении всего этого времени неизменным редактором и издателем был Х.М. Фельдман. Печаталась в типографии И.А. Пекара по улице Большая Житомирская №  37.

ДУХОВНІ ОБЕРЕГИ РАДОМИШЛЬЩИНИ

Про Великого Кобзаря, здавалось, вже чимало написано. Однак ніколи, мабуть не вичерпається інтерес ні наших сучасників, ні прийдешніх поколінь до великого сина України. Він завжди з нами у наших діях і помислах. Чимало цікавого пов’язано з іменем Т.Г. Шевченко, є і в Радомишлі і в районі. Деякі дослідники життя Тараса Григоровича припускають, що в 1846 році повертаючись з Житомира до Києва він проїздив через Радомиcль та Білогородку. На жаль, документально це не підтверджено. Однак більшість шевченкознавців вважає, що поет їхав шляхом, який вів із Коростишева на Брусилів та Бишів, й тим більше, що в Брусилові в нього повинна була бути зустріч особистого характеру. Так чи інакше, а Радомишльщину в її повітових межах Кобзар оминути не міг.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ФРОНТОВИЧКА, ЛЮДИНА, ПАТРІОТ!

30 вересня відзначає свою 97 осінь, ветеран ВВв, учасник бойових дій, ветеран праці, полковник у відставці Віра Олександрівна Сінькевич.

Народилась 30 вересня 1916 року в селі Мініно (нині Леніно) у багатодітній селянській родині. В 1922 році сім’я переїхала в Радомишль, де Віра Олександрівна закінчила Радомишльську середню школу № 1 в 1932 році. Потім навчалася в Харкові в технікумі трикотажної промисловості. В 1937 році повертається в Радомишль, працювала в райкомі комсомолу, де займала посаду завідуючої відділом шкільної молоді. Вийшла заміж за Леоніда Сінькевича, який на той час працював відповідальним секретарем районної газети «Соціалістична перемога». 

В 1939 році, коли була приєднана Західна Україна до Радянської України, подружжя Сінькевичів Леоніда і Віру направили в Львівську область м. Мосціск, там Віра Олександрівна працювала у військоматі. Коли почалася війна вона повертається до Радомишля. 

Батько Гончаренко О.Т. був залишений райкомом партії для підпільної роботи. Його хтось видав німецьким властям. Коли фашисти його підстерегли, та він кинув з обох рук гранату у фашистський натовп. Було вбито двох офіцерів і поранено жінку з натовпу. Фашисти тут же розстріляли Гончаренка Олександра Терентійовича. Коли натовп розійшовся Гончаренко лежав посеред площі і стікав кров’ю. Звідти його забрав фельдшер райлікарні Олександр Охріменко. Лікар Микульський зробив все щоб врятувати йому життя, але він помер. Увечері покликали матір, загорнули тіло в лікарняні простирадла і закопали без домовини на кладовищі за електростанцією. Могили Гончаренка О.Т. і досі не знайшли. Так загинув батько Віри Олександрівни.

НАРОДНИХ МЕСНИКІВ ЗВИТЯГА

22 вересня 2003 року в Україні вперше відзначався День Партизанської Слави.

Дата 22 червня народила другу дату – 22 вересня. Часова відстань між ними - три місяці. Саме того дня С,А. Ковпак підписав наказ № 1 про створення штабу та бойових груп партизанських загонів в Путивлі.

Велика Вітчизняна – це гігантський розмах партизанського руху. Можна сказати що загарбникам прийшлося воювати на два фронти ще задовго до висадки союзників в Нормандії.

За багаторічну часто драматичну історію нашої Батьківщини найтяжчі випробування випали на долю українського народу саме в 1941-1943 рр. Мільйони наших співвітчизників пройшли через пекло війни, сотні тисяч зазнали фізичних і моральних знущань на рабських роботах у фашистській Німеччині у застінках Гестапо. Мільйони фронтовиків – українців полягли в боях.

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ НАРОДНИЙ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Цей будинок, який знаходиться на розі вулиць Малої Житомирської та Міськради, знають далеко за межами Житомирської області. В 1959 році було створено краєзнавчий музей, якому в 1970 році було присвоєно почесне звання «народний». З 1959 року в цьому будинку знаходиться історико-краєзнавчий музей міста Радомишля. Будівля споруджена в кінці ХІХ століття невідомим архітектором, використано мотиви класицизму. Він вніс в життя міста певний колорит і різноманіття. Будинок належав Гореншейну Герарію Нафтуловичу купцю першої гільдії. Це був один з багатьох прибуткових будинків, які належали в місті Горенштейну.

ВИДАТНИЙ ШЕВЧЕНКОЗНАВЕЦЬ М.І.МАЦАПУРА

Велику подвижницьку працю у вивченні та збереженні творчого спадку Великого Кобзаря зробив наш земляк – видатний шевченкознавець, мистецтвознавець і музеєзнавець Микола Іванович Мацапура, який був першим директором Державного музею Т.Г. Шевченка в Києві.

Народився М.І.Мацапура 10 серпня 1900 року в Радомислі. Батько, Іван Ананьєвич, мав декілька робітничих професій, тож побудував для сім’ї два будинки по Великій Житомирській. Працював Іван Ананьєвич в Радомисльському лісництві. Мати М.І.Мацапури, Тереза Романівна Подковінська, походила із шляхетського роду. Довкола охайних будинків був фруктовий сад, серед дерев багато квітів, бузок, кущі калини. Зачарований садом і лісом. На все життя зберіг М.І.Мацапура любов до поліської природи.